Поема Паноптикум Арагону: гiмн перемозi

Поема Паноптикум (1943)-перехiдний добуток вiд трагiчних збiрникiв до
вiршiв про боротьбу, про опiр. У четверте лiто нашого Апокалiпсиса на
обрiï свiтло виникло — залишається за жахливий час,
коли панувала нiч, а поранене серце поета викидало скарги й плачi. Ще
панують кати, але з образа ранiше безроздiльноï,
нерозчленованоï нiчноï тьми тепер видiлилися конкретнi лики
ворогiв. Вороги стали експонатами Паноптикуму, музею, де виставленi для
огляду восковi зображення потворних унiкумiв — ворог скорiше
смiшний, чим страшний. Арагон створює сатиричнi портрети
гiтлерiвських катiв i ïхнiх догiдливих поплiчникiв, вiдроджуючи
традицiю французькоï сатиричноï поезiï
Поруч iз iронiчною iнтонацiєю, з карикатурними образами — у
поемi ритми могутнього наступального пориву. Немов притискає до
стiни всю погань грiзна хода олександрiйського вiрша першоï частини
поеми, карбованих i рiзких двустиший вироку, возвещающего про
приреченiсть жалюгiдних примар, що виявляє гнiв поета, гнiв
Францiï (поема була видана пiдпiльним видавництвом i пiдписана
iм'ям Франсуа Гнiвний). Ще сильнiше фiнал, сьома частина поеми. Знову
мiняється iнтонацiя. Заключнi картини створюють образи
краïни, спустошеною чумою. Особлива сила цiєï частини в
тiм, що вона написана свiдком, написана вiд iменi людини, що бачить всi
жахи й з болем, стримано, суворо розповiдає — як лiтописець,
що квапиться повiдати про те, що довелось йому пережити,- про страждання
Франции, що терзає катами. Але над всiма борошнами пiднiмаються
слова: Я славлю Францiю мою. Вони повторюються наполегливо, як клятва,
як акт мужностi, акт злиття поета сотчизной. Героïчний опiр вiдбив
збiрник створених в 1943- 1944 роках вiршiв Французька зоря. Збiрник
проникнуть духом пiдпiлля, у якому створювалося й поширювався цей
добуток. Гнiв — основний мотив усього збiрника, як i поеми
Паноптикум. Але вже не тiльки гнiв. Розпрямляється, встає на
весь зрiст людин у вiршi Прелюдiя до французькоï зорi, що
вiдкриває збiрник. У цьому поетичному введеннi — теми
попереднiх поетичних творiв Арагону. Тут, як у перших збiрниках, людина
ображений, обманутий, скорботний, втомлений. Але отут трiумфує
нова тема: велика сила народу тепер — немов потужний потiк. Цей
потiк захоплює поета
Поет, лiричний герой вiршiв,- активний учасник зображуваних подiй,
трибун, що пiднiмає народ на боротьбу. Арагон пише Романс про
сорок тисяч, Пiсню франтирера, Французьку пiсню, Французький марш, Пiсню
Страсбургского унiверситету, Славу i iн. Виникає образ
розгнiваноï, що пiднiмається на боротьбу Францiï,
ïï вiдважного народу. У збiрнику Французька зоря рiдше, нiж у
колишнiх збiрниках, зустрiчаються iсторичнi екскурси. Але й саме
звертання до минулого тепер свiдчить про змiну настроïв, про
поглиблення реалiзму: це минуле насамперед — славна революцiйна
традицiя французького народу. Неодноразово виникає тема
революцiï XVIII столiття, мотив Марсельєзи. Арагон
нагадує про Вальми й iншi подiï, саме згадування про якi
повинне викликати у французiв почуття гордостi й мужностi. Уже не тiльки
героï з минулого вiдтворяться Арагоном — у його поезiï
виникає образ сучасного героя-патрiота