Роман Iвана Багряного Сад Гетсиманський вирок тоталiтарнiй системi
Роман Сад Гетьманський автобiографiчний, подiï, описанi у ньому,вiдбуваються на територiï Сумськоï та Харкiвськоï
областей. Однак, було б великою помилкою ототожнювати головного героя
Андрiя Чумака з самим Iваном Багряним. Даний роман є зразком
синтезу двох стихiй — розкутоï творчоï уяви, з одного
боку, i переобтяженостi надмiрними деталями iз власноï
тюремноï практики. Боротьба двох начал — художнього й
публiцистичного — часто перешкоджало Багряному, а тому роман
має дещо документальний характер.
Таким чином, епопею I. Багряного можна розглядати у подвiйнiй площинi
— естетичнiй та iсторичнiй.
I. Багряний, неначе пiд мiкроскопом дослiджує тоталiтарну систему,
фiлософiя якоï зводиться до такоï тези: Не розраховуйте нi
на яке милосердя, бо людина є пшик. Ви жорстоко помилитеся,
якщо думатимете, що з вами хтось тут буде панькатись. Нам нема коли
панькатись. Вас — i не тiльки вас персонально, н всiх там,
— тут роздавлять, як муху, i нiхто не жалiтиме. I оком не
змигне. В СССР людей вистачить!. Основний конфлiкт роману
полягає у протистояннi — пшик кидає виклик ивтору
цих слiв, не пiдписує протоколу, не зiзнається в
неiснуючому злочинi саме тому, що вiн бiльший за цю систему, вiн
— душа вiчна, а система — мильна Лулька, яка,
роздуваючись, рано чи пiзно лопається. Герой роману
зазнає страшенних фiзичних тортур, але духовнi муки набагато
серйознiшi. Хто зрадив? Хто став Юдою? Невже один з братiв, а може
кохана дiвчина? Андрiю здається, що такi думки по краплинi
висотують iз нього кров, мозок, душу. Вiд такого стану душi можна
збожеволiти.
Автор нарештi, неначе змилувавшись над головним героєм,
вiдкриває нам Юду — скромний та непомiтний отець Якiв,
закривши Бiблiю, кудись щезає, я чотири брати, зiбравшись у
батьковiй хатi, гомонять мiж собою, нiчого не пiдозрюючи, полоненi
журбою i радiстю. Юда — це вiчний образ, це те, чого не можна
помацати, це iррацiональний закон будь-якого тоталiтарно-диктаторського
суспiльства, поки воно не прийшло до Бога.
У основу сюжету покладено форму дiалогiв мiж катом i жертвою, за зразком
Понтiй Пiлат — Iсус Христос. Слiдчi мiняються, мов у калейдоскопi
i у кожного своя метода робити ганчiрку з пiддослiдного. Андрiй Чумак
залишається нескореним. Вiн не боïться один раз померти, вiн
боïться вмерти двiчi — духовно, а потiм фiзично. А тому
вiдверто руйнує перед пiлатами пiдвалини диктатури пролетарiату,
котра повернулася проти самих ïï творцiв. Я не визнаю
пролетарського правосуддя, здiйснюваного закаблуками й палкою! Ось це
моє кредо. I так само не визнаю соцiалiзму, будованого тюрмою i
кулею, — заявляє герой роману.
До Iвана Багряного цiла когорта украïнських письменникiв
зображували персонажiв, що втрачали людську подобу, потрапляючи в
складнi соцiальнi, суспiльнi, побутовi, об'єктивнi чи
суб'єктивнi обставини. Iван Багряний подає образ такоï
людини, яка вiд нестерпних фiзичних i духовних тортур не втрачає
особистiсть, а навпаки стає бiльш порядною i чистою.
