Роль Чацкого головна роль

У комедiï Чацкий єдиний представник нових людей, але зовсiм
очевидно, що Горi вiд розуму усе пронизано iдеологiєю декабризму:
це й патрiотична наснага головного героя, i лемент обурення, за словами
А. В. Луначарского, у захист гнаноï освiти, лiтератури, науки, i
протест проти крiпосництва, кар'єризму й реакцiйного мракобiсся, i
iдея нацiональноï самобутностi росiйського народу, i заперечення
проти знеособлювання нацiональноï культури
Чацкий — очевидне iнше я Грибоєдова, що був одержимо тими ж
страстям!! i тими ж iдеями
Пiсля довгих скитаний по свiтлу Чацкий вернувся на батькiвщину, повний
думок про свободу особи, рiвностi, братерствi. Але, приïхавши в
Москву, бачить, що мало що змiнилося: Будинку новi, так забобони
старi… Вiн бачить, що його приïзд не обрадував Фамусова й
Софiю, що всi вiдносини в суспiльствi побудованi на неправдi й
лицемiрствi. Основнi заняття мешканцiв фамусовского будинку —
обiди, вечерi й танцi, як, втiм, i всього московського дворянства
Чацкий — небагатий дворянин, що вiдмовився вiд вiйськовоï
служби. Чому ж вiн не служить i в тiм користi не знаходить? Вiн
вiдповiдає так: Служити б рад, прислужуватися нудно. На його
думку, треба служити справi, а не особам.
У комедiï автор висмiює й засуджує представникiв
свiтського суспiльства: Фамусова, Скалозуба, Молчалина, Репетилова. Усiм
ïм протистоïть головний герой комедiï -Олександр
Андрiйович Чацкий.
Чацкий повернувся в Москву в будинок Фамусова тому, що любить Софiю.
Ледве свiтло, не заïжджаючи додому, вiн стрiмко уривається в
будинок Фамусова й говорить Софiï про свою любов. Це
характеризує його як палкоï, жагучоï людини. Нi розлука,
нi мандрiвки не остудили в ньому почуття, якi вiн виражає поетично
гаряче. Для нього любов — святиня. Вiн не вiдає обману й
вiрить вибранiй мрiï. I тому з таким болем вiн довiдається,
що Софiя любить iншого, Молчалина.
Дочка Фамусова — Софiя — характер не цiлком ясного,
зухвалого рiзного трактування. Вона породження, але одночасно й жертва
реакцiйного середовища, що приходить до моральноï катастрофи й
запiзнiлого каяття
Безлiч афоризмiв свiдчить про гострий i тонкий розум Чацкого: Блаженна,
хто вiрує, тепло йому на свiтi, Розум iз серцем не в ладi. Чацкий
коштує за щиру освiту. Вiн жагуче проголошує:
Тепер пускай з нас один,
З молодих людей,
найдеться — ворог шукань.
Не вимагаючи нi мiсць, нi пiдвищення в чин,
У науки вiн вперит розум, що алчет пiзнань
Його розум. спритнiсть, честь змогла пiдкреслити лише служниця Лiза:
Хто так чутливий, i весел, i гострий.
Як Олександр Андреич Чацкий!
Про це Лiза й говорить Софiï, на що та не звернула уваги. Можна
затверджувати, що Чацкого в цьому будинку нiхто не чекає. Адже вiн
не роздiляє iнтереси суспiльства Фамусових; вiн яскравий, цiкавий
спiврозмовник, чого не скажеш про тих людей, якi приходять у будинок
Фамусова.
Наш герой засуджує рабство й крiпосництво, тому що вважає
ïхнiм джерелом зла й лих. На його думку, гноблення дає
воеможность сильним миру цього жити грабiжництвом, проводити час
вразвлечениях.
А в своєму монолозi А суддi хто?.. Чацкий викриває
крiпосницьку основу фамусовского суспiльства:
чиНе цi. грабiжництвом багатi?
Захист вiд суду в друзях знайшли, у спорiдненнi…
Вiрнiсть у дружбi, гаряча щирiсть у любовi залучають нас у Чацком. Вiн
виступає проти московських тузiв, якi живуть на старших дивлячись,
цiнують лише багатство й чин, бояться правди й освiти. У дiалозi
Фамусова й Чацкого Фамусов засуджує Чацкого, його поколiння.
Чацкий же гудить невмiння старшого поколiння висловлювати своя думка й
вiдстоювати свою точку зору:
…Судження черпають iз забутих газет
Часiв Очаковских i покоренья Криму…
Спiвають усе пiсня одну й ту леï
Що старiше, те гiрше.
Чацкий задає питання:
Де, укажiть нам, батькiвщини батьки?
чи Не цi, грабiжництвом багатi?
Чацкий засуджує ïх, говорить ïм правду в особу, йому
огидно перебувати в них суспiльствi , Фамусов не розумiє його,
коли вiн вимагає служби справi, а не особам. За його словами,
Чацкий був i карбонари, i небезпечною людиною, i самим бiльшим дурнем на
свiтi:
Строжайше б заборонив я цим панам
На пострiл пiд'ïжджати кстолицам.
Особливо яскраво показаний конфлiкт мiж Чацким i фамусовс-кiм
суспiльством, на балi, де зiбралися представники вищого свiтла. На балi
всi тi, що зiбралися настроєнi проти Чацкого, тому спiвiснування
Чацкого з ними неможливо. I суспiльство це вiдчуло, висмiявши його й
оголосивши божевiльним. Слух про це поширюється серед гостей дуже
швидко. Чацкий, нiчого не знаючи, пiдтверджує цi плiтки:
Ви правi, з вогню той вийде непошкоджений,
Хто з вами година побить встигне,
Подихає повiтрям одним,
И в кому розум уцелеет.
Чацкий самотнiй. Серед цього суспiльства немає людей, що
роздiляють його погляди, почуття й прагнення. Не знайшовши нi в кому
спiвчуття живого, вiн ïде:
Геть iз Москви! сюди я бiльше не ïздець,
Бiжу не оглянуся, пiду шукати по свiтлу,
Де ображеному є почуттю куточок!
Чацкий зазнає поразки — як в особистому планi (Софiя його не
любить), так i в планi суспiльному. Вражений всiм пережитим i побаченим,
вiн залишає Москву, припиняючи боротьбу. Але, незважаючи на це, ми
переконанi в нескiнченнiй перевазi героя над Молчалиним.
Чацкий зломлений кiлькiстю староï сили, нанеся ïй, у свою
чергу, смертельний удар якiстю сили свiжоï,- визначив И. А.
Гончарiв, один iз кращих тлумачiв грибое-довской п'єси, у
критичному етюдi Мильон роздирань, i з ним важко не погодитися
Син покiйного друга Фамусова, Чацкий вирiс у його будинку, у дитинствi
виховувався й учився разом iз Софiєю пiд керiвництвом росiйських i
iноземних учителiв i гувернерiв. Рамки комедiï не дали можливостi
Грибоєдову докладно розповiсти, де вчився далi Чацкий, як вiн рiс
i розвивався. Ми знаємо тiльки, що вiн людина утворений,
займається лiтературною роботою (вiн славно пише,
перекладає), що вiн був на вiйськовiй службi, мав зв'язок з
мiнiстрами, три роки був за кордоном (очевидно, у складi росiйськоï
армiï). Перебування за кордоном збагатило Чацкого новими
враженнями, розширило його розумовий кругозiр, але не зробило його
шанувальником усього iноземного. Вiд цього низькопоклонства перед,
Європою, настiльки типового для фамусовского суспiльства,
охоронили Чацкого властивi йому якостi: справжнiй патрiотизм, любов до
батькiвщини, до ïï народу, критичне вiдношення до
навколишньоï його дiйсностi, незалежнiсть поглядiв, розвинене
почуття особистого й нацiонального достоïнства
Вернувшись у Москву, Чацкий знайшов у життi дворянського суспiльства ту
ж вульгарнiсть i порожнечу, якi характеризували ïï й у старi
роки. Вiн знайшов той же дух морального гноблення, придушення
особистостi, що панував у цьому суспiльствi й до вiйни 1812 року
Зiткнення Чацкого — людини з вольовим характером, цiльного у
своïх почуттях, борця за iдею — з фамусовским суспiльством
було неминуче. Це зiткнення приймає поступово усе бiльше запеклий
характер, воно ускладнюється особистою драмою Чацкого —
катастрофою його надiй на особисте щастя; його випади проти дворянського
суспiльства стають усе бiльше рiзкими
Чацкий вступає в боротьбу з фамусовским суспiльством. У мовленнях
Чацкого з усiєю виразнiстю виступає протилежнiсть його
поглядiв поглядам фамусовской Москви
1. Якщо Фамусов — захисник старого столiття, часу розквiту
крiпосництва, то Чацкий з обуренням революцiонера-декабриста говорить
про крiпосникiв, про крiпосне право. У монолозi А суддi хто? вiн
гнiвно виступає проти тих людей, якi є
стовпами дворянського суспiльства. Вiн рiзко висловлюється проти
милих серцю Фамусова порядкiв єкатерининського столiття, столiття
покiрностi й страху — столiття лестощiв i пихи.
Iдеал Чацкого не Максим Петрович, гордовитий вельможа й мисливець
погюдличать, а незалежна, вiльна особистiсть, далека рабськоï
приниженостi
2. Якщо Фамусов, Молчалин i Скалозуб розглядають службу як джерело
особистих вигiд, службу особам, а не справi, то Чацкий розриває
зв'язку з мiнiстрами, iде зi служби саме тому, що вiн бажав би
служити батькiвщинi, а не прислужуватися начальству: Служити б рад,
прислужуватися нудно,-говорить вiн. Вiн захищає право служити
освiтi краïни шляхом науковоï працi, лiтератури, мистецтва,
хоти й усвiдомить, як це важко в умовах крiпосницьких-крiпосницькоï-самодержавно^-
крiпосницького
будуючи:
Тепер пускай з нас один,
З молодих людей, найдеться ворог шукань,
Не вимагаючи нi мiсць, нi повишенья в чин,
У науки вiн вперит розум, що алчет пiзнань;
Або в душi його сам бог збудить жар
До мистецтв творчим, високим i прекрасним,
Вони негайно: — розбiй! пожежа!
И просливет у них мрiйником! небезпечним!!
Пiд цими молодими людьми розумiють такi люди, як Чацкий , двоюрiдний
брат Скалозуба, племiнник княгинi Туго-уховской — хiмiк i ботанiк.
3. Якщо фамусовское суспiльство зi зневагою ставиться до всього
.народному, нацiональному, рабськи наслiдує зовнiшньоï
культури Заходу, особливо Францiï, навiть зневажаючи своєю
рiдною мовою, те Чацкий коштує за розвиток нацiональноï
культури, що освоює кращi, передовi досягнення
європейськоï цивiлiзацiï. Вiн сам шукав розуму пiд
час перебування на Заходi, але вiн проти порожнього, рабського,
слiпого подра-жанья iноземцям
Чацкий коштує за єднання iнтелiгенцiï з народом. Вiн
високоï думки про росiйський народ. Називає його розумним i
бадьорим, тобто життєрадiсним
4. Якщо фамусовское суспiльство розцiнює людини по його походженню
й кiлькостi крiпосних душ, наявних у нього, то Чацкий цiннiсть людини
бачить у нього особистих достоïнствах
5. Для Фамусова i його кола свято й непогрiшно думка аристократичного
суспiльства, страшнее всього — що стане говорити княгиня Марья
Алексевна! Чацкий вiдстоює волю думок, думок, визнає за
кожною людиною право мати своï переконання й вiдкрито ïх
висловлювати. Вiн запитує Молчалина: Навiщо ж думки чужi тiльки
святi?
6. Чацкий рiзко виступає проти сваволi, деспотизму, проти
лестощiв, лицемiрства, проти порожнечi тих життєвих iнтересiв,
який живуть консервативнi кола дворянства
З великою повнотою й чiткiстю духовнi якостi Чацкого виявляються в його
мовi: у пiдборi слiв, у побудовi фрази, iнтонацiях, манерi говорити
Мовлення Чацкого — це мовлення оратора, що прекрасно володiє
словом, високоосвiченоï людини По своєму словниковому складi
мовлення Чацкого багате й рiзноманiтна. Вiн може виразити будь-яке
поняття й почуття, дати влучну характеристику будь-якiй людинi й
торкнутися рiзнi сторони життя. Ми зустрiчаємо в нього й народнi
слова (давеча, впрямь, пущi, чай), i вираження, властивi тiльки
росiйському мовi: нi на волосся любовi, вона не ставить у грiш його, так
повно дурниця молоти i iншi. Чацкий, як i декабристи, цiнує
нацiональну культуру: у його мовленнi багато стародавнiх слiв (вiче,
перст, вперит розум, що алчет пiзнань i т.п.). Iноземнi слова вiн
уживає в тому випадку, якщо для вираження потрiбного поняття
немає вiдповiдного росiйського слова: клiмат, провiнцiя, паралель
i т. п.
Чацкий будує своє мовлення в синтаксичному вiдношеннi
рiзноманiтно. Як оратор вiн широко користується перiодичним
мовленням. Як лiтератор вiн приводить у своєму мовленнi цитати з
художнiх творiв. У його словах:
Коли ж промандруєш, вiдвертаєш додому,
И дим батькiвщини нам солодкий i приємний! -
останнiй рядок являє собою злегка змiнений стих Державiна:
Мила нам добра звiстка про нашу сторону;
Батькiвщини й дим нам солодкий i приємний
Розум Чацкого позначається в широкому застосуваннi ïм влучних
афоризмiв, тобто коротких виречень-характеристик: Свiже переказ, а
вiриться iз працею, Блаженний, хто вiрує: тепло йому на свiтi,
Будинку новi, але забобони старi i т.п. Чацкий умiє дати стислi,
але влучнi характеристики людям: Низькопоклонник i дiлок (Молчалин ),
Сузiр'я маневрiв i мазурки (Скалозуб), А Гильоме, француз, пiдбитий
вiтерцем?
Тон мовлення Чацкого завжди чiтко виражає його щиросердечний стан.
Радiсно схвильований зустрiччю iз Софiєю, вiн жвавий i балакучий.
Його гостроти над москвичами в цей момент добродушнi, мовлення його,
звернена до Софiï, дихає лiризмом. Надалi, у мiру загострення
його боротьби з фамусовским суспiльством, мовлення Чацкого усе бiльше
офарблюється обуренням, ïдкоï iронiєю