"Мертвi душi" Гоголя — дивна книга

Посилення дидактичного початку в другому томi “Мертвих душ” приводить до появи героïв iз прямими проповiдницькими функцiями. У першу чергу це ставиться до Муразову. Його “викриття” ледарства Хлобуева, корисливостi Чичикова, несправедливостi генерал- губернатора носять яскраво виражений учительний характер i перегукуються з аналогiчними мотивами дидактичноï лiтератури. Спосiб життя Муразова, яким вiн показаний у поемi, навряд чи є вiдбиттям реальноï дiяльностi багатого вiдкупника.
Вiн скорiше вiдповiдає тому iдеалу “праведного багатства”, до якого призивали учительние “слова”. Праведнiсть муразовских мiльйонiв усiляко пiдкреслює Костанжогло. Коли Чичиков висловлює припущення про те, що багатство Муразова “придбано не без грiха”, Костанжогло поспiшає запевнити його у зворотному: “Самим бездоганним шляхом i самих справедливих засобiв” (VII, 75). Пiд час голоду Муразов пропонує губернатору-генерал-губернаторовi своï хлiбнi запаси, знаходить “спасенне” справу що разорились Хлобуеву, прагне наставити на шлях виправлення Чичикова, вiдвiдуючи його у в'язницi. Останнiй мотив поряд з вимогою милостинi постiйно варiюється в наставляннях “како жити християнам”. “Вiдвiдуй в оковехь що селить i вижь його лихо”, — говориться в “Измарагде” 35 .
На час роботи Гоголя над другим томом доводиться його знайомство з “Домостроєм”, про яке вiн залишив кiлька захоплених вiдкликань. “У наставляннях i накресленнях, як вести господарство свiй, як бути з людьми, як дотримати господарства земне й небесне, крiм жвавостi докладних звичаïв старовини, вражає глибока досвiдченiсть життя й повнота обiймання всiх обов'язкiв”, — пише вiн А. М. Вьельгорской (XIV, 110). Створений в XVI столiттi в руслi традицiï учительних збiрникiв, “Домострой”, у вiдмiннiсть, вiд них належить до числа свiтських пам'ятникiв давньоруськоï лiтератури. “Це не вiровчення, — вiдзначає його сучасний коментатор, — а практичний мiнiмум морального життя, що не пов'язаний з богословською стороною релiгiï” 36 . У характеристицi ряду персонажiв другого тому можна знайти вiдбиття “наставлянь” “Домострою”. Приймаючи докiр А. О. Смирновiй (якоï, до речi, Гоголь посилав свiй екземпляр “Домострою” — див.: XIV, 140) — “дайте роботу дружинi Костанжогло, вона вже занадто жалюгiдна” 37 , — письменник радикально переробив ïï образ. У виправленiй редакцiï дружина Костанжогло з'являється як помiчниця чоловiка, сама господарює, сама займається вихованням i навчанням дочки. Образ “доброï дружини” в “Домостроï” мiстить у собi неодмiнне виконання саме цих обов'язкiв: “i дастъ брашно будинку й справа рабинямь, вiд плода руку своею насадить тяжание багато; препоясавъше мiцно чресла своя, затвердить м'яз своя на справу й чада своя поучаетъ…” 38.
Гоголя-Художника “Домострой” залучав насамперед як пам'ятник, що зберiг, за його словами, “найдокладнiшi подробицi” нацiонального побуту Древньоï Русi, “з назвою речей, якi тодi були у вживаннi, з iменами блюд, якi тодi готувалися i ïлися” (XIV, 110). Як нам представляється, “Домострой” мiг бути одним iз джерел гастрономiчних сцен у будинку Пiвня, з надзвичайною мальовничiстю зображених Гоголем. У главi 51 пам'ятника, що Д. С. Лихачов назвав “повареною книгою” росiйського побуту” 39 , помiщений “наказ пана або панi своєму кухаревi або ключниковi”: “капусту або натину, або крошиво — висiчено дрiбно, i вимити добре, i уварити, i упарити горазно, у скоромнi днi м'яса або шинка, або сальця шинкового покласти, забелъки пiддати так припарити, а в пост сочкомъ залити або iнший який навари додати так упарити; добре або заспицi пiдсипати так iз сiллю й з кислi штями приварити, а кашку всяку по тому ж уварити й упарити добре iз саломъ або з масло мъ… i всяку сiмейну еству гарненько усьтряпати…” 40. Тi ж iмперативнi словеснi конструкцiï ми знаходимо в “замовленнi” Пiвня своєму кухаревi: “В один кут поклади ти менi щоки осетра так визиги, в iншоï гречаноï кашки, так грибочков з лучком, так молок солодких, так мозкiв… Так щоб вона з одному боку… пiдрум'янилася б, а з iншого пусти ïï легше. Так исподку-те, пропечи ïï так, щоб всю ïï прососало, дошкулило б… А в обкладку до осетра пiдпусти буряк зiрочкою, так сняточков, так груздочков…” Тiльки й лунало: “Так присмаж, так пiдпечи, так дай упрiти гарненько” (VII, 56). Зiставляючи цi описи, треба мати на увазi, що Гоголь зовсiм не розглядав “Домострой” як джерело стародавнiх кулiнарних рецептiв. Вiн писав про нього, як про книгу, що точно передає атмосферу патрiархального життя: “Так i бачиш перед очами привiтну старовину, ïï достаток, гостиннiсть, радiсне, розумне обращенье з гостьми з дивною вiдсутнiстю нудного етикету, визнаного необхiдним нинiшнiм столiттям” (XIV, 110). Цi слова письменника про “Домострой” можна вважати своєрiдним авторським коментарем до образа гостинного й хлiбосольного Пiвня, аж нiяк не випадково названого Гоголем “паном старого покрою” (VII, 49). Затверджуючи, що в стилi Гоголя є присутнiм бiблiйна традицiя, А. В. Михайлов як приклад приводить розглянуту нами вище сцену. Дослiдник пише: “Мовлення головним чином повинна йти не про вiдтворення зразкiв стилю, а про засвоєння особливоï стилiстичноï iнтонацiï, що сама несе в собi вiдомий змiст… Це тон наставляння, повчання, i його особлива докладнiсть виникає вiд турботи про те, щоб усе, що слiд зробити й зробити, було здiйснено в точнейшем проходженнi вищим приписанням” 41 . Тут потрiбно, на наш погляд, одне iстотне уточнення. Вплив бiблiйного стилю носить у Гоголя опосередкований характер. Воно сприймається письменником через найближчу в язиковому й жанровому вiдношеннi нацiональну дидактичну традицiю, представлену в поетицi “Мертвих душ” давньоруськими повчаннями
Змiна способу “цитування” учительних “слiв” у другому томi йде двома шляхами. Серйознiсть учительного тону з авторського мовлення перемiщається в сферу мовлення “позитивних” героïв, у моральному виглядi й поводженнi яких немає зяючого розриву мiж словом i справою, як це було в персонажiв, що проповiдують, першого тому. Виступу проти ледарства й лiнi належать працьовитому “хазяïновi” Костанжогло, праведний вiдкупник Муразов засуджує несправедливе наживання Чичикова, чесний генерал-губернатор вимовляє в зборах чиновникiв обвинувальну промову проти хабарництва. У цих мовленнях у трохи перефразованому видi звучать улюбленi мотиви давньоруських учительних “слiв”. Коли, наприклад, Костанжогло говорить мужиковi: “Я и сам працюю як вiл, i мужики в мене, тому що випробував, брат: вся дрянь лiзе в голову тому, що не працюєш” (VII, 60), — вiн немов повторює повчання “Измарагда” “како имети челядь”: “Не залишай же порозновати раба або рабу, мнозей бо злостi научаеть порозность” 42 . Аналогiчнi приклади можна привести до “слiв” Муразова й генерал- губернатора. Принцип травестийного “цитування” збережений лише частково в мовленнi Чичикова, але це не трафаретне повторення його автопортретiв з першого тому. Ïх смеховая фарбування значно ослаблене, вони позбавленi змiсту, що профанує, оскiльки виступають у жанровому контекстi патрiархальноï утопiï другого тому й у сюжетнiй перспективi морального перетворення головного героя поеми
Мiркуючи про мiсце церковних елементiв у свiтських добутках давньоруськоï лiтератури, Д. С. Лихачов писав: “У церковнiй лiтературнiй традицiï свiтський автор знаходив сильнi слова осуду, яскравi фарби й твердий ґрунт для моралiзування” 43 . У вiдомому змiстi це судження застосовне й до автора “Мертвих душ”. Жанрова традицiя учительного “слова” бере на себе в “Мертвих душах” кiлька художнiх функцiй. Вона виступає як засiб вiдкритого вираження етичноï позицiï автора в його дiалозi iз читачами й героями поеми, у своïй прямiй проповiдницькiй функцiï.
Учительная традицiя використовується як звернена, травестийная форма мовноï характеристики персонажiв, що виявляє щирий змiст искажающей ïхнiй моральний вигляд “страстi” (образи Чичикова й Плюшкина). Вона може вiдiгравати роль гротескного художнього прийому, що малює певний склад характеру героя (iнвективи Собакевича одержують у Гоголя психологiчне мотивування: “Собакевич не любив нi про кого добре озиватися” — VI, 97). Питома вага дидактичних форм пiдвищується в другому томi поеми, де вони переходять у сферу мовлення близьких авторовi героïв — “iдеологiв” (Муразова, Костанжогло, генерал- губернатора) i стають способом вираження ïх соцiально- моральних програм. У цiлому ж учительная традицiя в “Мертвих душах” є складовою частиною потужного критичного пафосу гоголiвськоï поеми, про яку Герцен сказав: “”Мертвi душi ” Гоголя — дивна книга, гiркий докiр сучасноï Русi, але не безнадiйний” 44 . Називаючи в статтi про “iстоту росiйськоï поезiï” учительное “слово” чудовим “по прагненню направити людини не до захоплень серцевим, але до вищоï, розумноï тверезостi духовноï” (VIII, 369), Гоголь давав читачам ключ до збагнення одного iз самих таємних змiстiв своєï поеми