Повiсть Iвана Нечуя-Левицького Кайдашева сiм'я як енциклопедiя народознавства

Ще I. Франко зазначав, що повiсть Кайдашева сiм'я з огляду на високоартистичне змалювання селянського життя належить до найкращих оздоб украïнського письменства. З великою художньою силою i правдивiстю I. Нечуй-Левшiький розкрив у цьому творi духовнi цiнностi, якi склалися впродовж столiть в украïнськiй родинi. Новаторство письменника якраз виявилося втому, що вiн показав руйнування набутоï духовностi труднощами щоденного життя, вiдтворив такий стан украïнського селянства, який нiвечить справжню суть його народного духу.
В етнографiчнiй розвiдцi Свiтогляд украïнського народу I. Нечуй- Левицький вказував на великi моральнi потенцiï народу, суть яких вiдбилась насамперед в уснiй поезiï. Вiн радив письменникам не обминати колоритних народних висловiв i через ïх освоєння показати свiтовi неповторну душу украïнцiв. Найрiзноманiтнiшi засоби барвистого народного мовлення письменник вдало використав у Кайдашевiй сiм'ï.
Змалюванням саме буденного життя украïнських селян повiсть Кайдашева сiм'я вирiзнялася у лiтературi адже тогочаснi автори захоплювалися переважно святковою стороною селянського побуту. Буднi Кайдашiв минають у невсипущiй працi. Косовиця, жнива, плекання городини, зимова жiноча робота (прядiння, ткання полотна, шиття i вишивання одягу) цi та iншi щоденнi клопоти визначали стосунки мiж членами сiм'ï Кайдашiв. Хоча у творi майстерно виписанi i святковi звичаï та обряди, глибоковiковi традицiï i вiрування.
Втiленням украïнськоï релiгiйностi i високоï народноï моралi є у повiстi Мелашка. Ïï любов до рiдноï матерi, чоловiка, намагання догодити свекрусi приємно вражають. Доведена до вiдчаю, Мелашка ïде з односельчанами в Киïвську Лавру на прощу святкування паски у Києвi, за народним повiр'ям, мало б принести у сiм'ю Боже благословення. Письменник поетизує свою героïню. Так, лiрична душа Мелашки почула у жалiбних пiснях ченцiв у чистий четвер (напередоднi Великодня) якесь море слiз, що зливалось тисячi лiт, I злилось докупи, i полилось пiснями з грудей. Здасться, в тому морi слiз текли рiки народного горя од самого початку свiту…. Побожним, чуйним i добрим був Кайдаш, мрiяв про смерть по-християнськи: зi сповiддю, причастям, соборуванням. Але тяжке пияцтво призвело до передчасноï страшноï смертi, яка не вiдповiдала християнським уявленням. Сини i невiстка Мотря надто часто порушували четверту заповiдь Божу: не поважали i не шанували батькiв. А народна мораль грунтувалася в основному на заповiдях Божих. У селi зневажали злодiïв, п'яниць, покриток, ледарiв, хвалькiв, безбожникiв Тут нiколи нiкому нiчого не забували. Не могли забути й Мотрi того, що вибила свекрусi око, а Карповi що ганявся за матiр'ю з дрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негiдними: вибираючи Карпа десяцьким, хтось пiдкреслив, що буде добрий сiпака, а пропонуючи жартома кандидатуру Мотрi, селяни висмiяли цю жiнку:
А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, прикинув слiвце один жартiвливий чоловiк.
Не можна, вона повибиває всiм бабам очi, гукнули чоловiки, смiючись.
Глибокий знавець селянського життя i побуту, селянськоï психологiï I. Нечуй-Левицький розумiв, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. У центрi повiстi повсякденний плин життя селянськоï сiм'ï, в якому на перший план висуваються побутовi сварки, спричиненi вiдсутнiстю прагнення зрозумiти один одного. Жанрова специфiка твору полягає у тому, що цей повсякденний плин життя родини Кайдашiв розгортається в найрiзноманiтнiших побутових виявах, якi часто окреслюються в гумористичному планi. Гумор письменника сягає корiнням у народний грунт i мiцну нацiональну лiтературну традицiю. Природжений гумор Нечуй-Левицький вважав невiд'ємним елементом нацiональноï психiки, що затаïвся в усiх звивах розуму i фантазiï щирого уiфаïнця i є глибоко своєрiдним. Контрасти створеного народом величного епосу i дрiб'язковоï хатньоï вiйни надають повiстi особливого iронiчного забарвлення (Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєï хати до тину). У повiстi письменник гумористичне показав взаємнi заздрощi, плiтки та шаленi вибухи злостi серед Кайдашiв. Проте гумор у повiстi має спiвчутливий характер: автор бачить вплив на психологiю Кайдашiв ïхнього тяжкого становища, бо пiсля довговiчноï панщини вони потра-пили в новi, незвичнi обставини. Iз серiï комiчних подiй складається сумна картина буття сiм'ï, де син виступає проти матерi, й уся родина марно витрачає сили i здоров'я на безглуздi де син виступає проти матерi, й уся родина марно витрачає сили i здоров'я на безглуздi супе-речки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не вiдповiдає справжнiй сутi народ- ного духу. Духовна роз'єднанiсть ось те лихо, яке кожен день отруює украïнську родину, яка впродовж вiкiв була оповита високою духовнiстю i мораллю.
Яскравий колорит звичаïв, обряди народних замовлянь, передвесiльнi розглядини, сiльськi розваги, детальнi описи селянського одягу та оселi, насичена прислiв'ями i приказками мова повiстi усе це дає пiдстави вважати цей твiр справжньою енциклопедiєю народознавства.