Незакiнчена фраза

Тибор Бий народився в сiм'ï великого фабриканта. Утворення одержав
у Будапештi й за кордоном. Як лiтератор уперше звернув на себе увага
повiстю Лия (1917). В 1918-1919 гг. примкнув до робочого руху, став
членом компартiï, брав участь у революцiйних подiях 1919 р. Пiсля
розгрому Радянськоï республiки емiгрував на Захiд; протягом 30-х
рр. жив те за кордоном (Австрiя, Iталiя, Югославiя, Нiмеччина й т.д.),
те на батькiвщинi
Публiкувався в авангардистських виданнях; роман Подвiйний лемент (1922)
несе на собi печатка впливу експресiонiзму; п'єси Дитина-Гiгант
(1926; опубл. 1967), Маленька сiм'я, або Що у вас на снiданок? (1926;
опубл. 1969) i iн., а також вiрша (збiрники Кiнь, пшениця, людина, 1922;
Вони спiвають i вмирають, 1928) написанi в дадаистско-сюрреалiстичному
ключi. В 30-е рр. освоює реалiстичну манеру, збагачуючи
ïï досвiдом великих новаторiв XX в.: Ф. Кафки, М Пруста,
Т.Манна. З 1934 р. працює над головним добутком свого життя
— романом Незакiнчена фраза (опубл. 1947). Пiсля 1945 р. знову
вступив у компартiю. В 50-х рр. усе бiльше переймався сумнiвами в тiм,
що комунiстична влада здатна забезпечити народу тi сяючi перспективи,
обiцянками яких були повнi мовлення вождiв. Цi його настроï
вiдбилися в повiстi Ники (1955), оповiданнях (напр., Любов, опубл.
1963), сатиричних комедiях 50-х рр. Керiвництво культурною полiтикою
покритикувало його новi добутки: роман Вiдповiдь (1950) i iн. Бий
стає активним учасником письменницьких виступiв проти режиму
Ракоши, якi зiграли чималу роль у духовнiй пiдготовцi революцiйних подiй
1956 р. В 1957 р. письменник був засуджений на 9 рокiв в'язницi; в 1960
р. амнiстований
У в'язницi написав роман-параболу Г-н Г. А. у гiр. X (опубл. 1964). 70-е
рр.- перiод високоï творчоï активностi; Бий створює
добутку алегоричного плану (Предающий анафемi, 1965; Одноухий, 1975),
лiричнi мемуари (Вироку не буде, 1968), фiлософську повiсть (Уявлюваний
репортаж про один американський поп-фестиваль, 1971). Лiрична повiсть
Милий бо-пер..! (1973) мiстить мотиви прощання з усiм прекрасним i
добрим, що було в життi. Нарештi, кiлька книг щоденниково-публiцистичних
замiток i мiркувань (Нашарування днiв, 1972; Новi нашарування днiв, 1975
i 1978) пiдбивають пiдсумок багатого творчого життя Т. Бий Незакiнчена
фраза (роман одночасно лiричний, соцiальний i фiлософський. У ньому дана
широка панорама життя угорського суспiльства 30-х рр. XX в.,
представленi чи не всi шари мiського населення, вiд верхнiх десяти тисяч
до задавлених убогiстю й безправ'ям робiтникiв i ïх сiмей
Мiж цими ворожими один одному таборами метається, не знаходячи
собi мiсця, син фабриканта Лёринц Парцен-Надь: шляхетнiсть душi й
моральних переконань тягнуть його до приниженi й ображеним, узи кровi,
виховання, звички — до вищого шару. Ставши випадковим свiдком
злочину (свiтський хлюст убиває робiтника), Леринц
намагається полегшити доля сiм'ï вбитого; вiн навiть
переселяється в населений бiднотою будинок, де той жив, потiм
намагається завоювати прихильнiсть Петера, братишки загиблого, i
поселяє його в себе. Леринц терпить повний крах: робiтники, немов
почуваючи протиприроднiсть його поводження, вiдкидають його. Правда, цей
епiзод у життi Леринца дає йому можливiсть випробувати бiльшу
любов: вiн знайомиться й зближається з еви Краус, танцiвницею й
революцiонеркою. Зрештою еви теж вiдштовхує його: ïï
душу, ïï розум занадто заповненi класовими забобонами, Леринц
для неï — не просто не пари, вiн як би й не цiлком людина. I
все-таки, нехай з iншим чоловiком (теж з чужого класу), еви дано
довiдатися теперiшню любов, що не визнає класових бар'єрiв
А Лёринц, кинувши своï спроби опрощення, живе своєю, а не
запозиченим життям: адже людиною можна залишатися в будь-якому
соцiальному прошарку, щиросердечна, духовна суть не залежить вiд
майнового й соцiального стану. Бий, як показує його роман, задовго
до свого розчарування в соцiалiстичнiй доктринi iнтуïтивно, як це
часто буває з бiльшими художниками, усвiдомив прiоритет людського
над класовим, котре в найкращому разi обмежує людське, у гiршому
— знищує його.