Повiсть Iвана Нечуя-Левицького Кайдашева сiм'я як енциклопедiя народознавства

Ще I. Франко зазначав, що повiсть Кайдашева сiм'я з огляду на
високоартистичне змалювання селянського життя належить до найкращих
оздоб украïнського письменства. З великою художньою силою i
правдивiстю I. Нечуй-Левшiький розкрив у цьому творi духовнi цiнностi,
якi склалися впродовж столiть в украïнськiй родинi. Новаторство
письменника якраз виявилося втому, що вiн показав руйнування
набутоï духовностi труднощами щоденного життя, вiдтворив такий стан
украïнського селянства, який нiвечить справжню суть його народного
духу.
В етнографiчнiй розвiдцi Свiтогляд украïнського народу I. Нечуй-
Левицький вказував на великi моральнi потенцiï народу, суть яких
вiдбилась насамперед в уснiй поезiï. Вiн радив письменникам не
обминати колоритних народних висловiв i через ïх освоєння
показати свiтовi неповторну душу украïнцiв. Найрiзноманiтнiшi
засоби барвистого народного мовлення письменник вдало використав у
Кайдашевiй сiм'ï.
Змалюванням саме буденного життя украïнських селян повiсть
Кайдашева сiм'я вирiзнялася у лiтературi адже тогочаснi автори
захоплювалися переважно святковою стороною селянського побуту. Буднi
Кайдашiв минають у невсипущiй працi. Косовиця, жнива, плекання городини,
зимова жiноча робота (прядiння, ткання полотна, шиття i вишивання одягу)
цi та iншi щоденнi клопоти визначали стосунки мiж членами сiм'ï
Кайдашiв. Хоча у творi майстерно виписанi i святковi звичаï та
обряди, глибоковiковi традицiï i вiрування.
Втiленням украïнськоï релiгiйностi i високоï
народноï моралi є у повiстi Мелашка. Ïï любов до
рiдноï матерi, чоловiка, намагання догодити свекрусi приємно
вражають. Доведена до вiдчаю, Мелашка ïде з односельчанами в
Киïвську Лавру на прощу святкування паски у Києвi, за
народним повiр'ям, мало б принести у сiм'ю Боже благословення.
Письменник поетизує свою героïню. Так, лiрична душа Мелашки
почула у жалiбних пiснях ченцiв у чистий четвер (напередоднi Великодня)
якесь море слiз, що зливалось тисячi лiт, I злилось докупи, i полилось
пiснями з грудей. Здасться, в тому морi слiз текли рiки народного горя
од самого початку свiту…. Побожним, чуйним i добрим був Кайдаш,
мрiяв про смерть по-християнськи: зi сповiддю, причастям, соборуванням.
Але тяжке пияцтво призвело до передчасноï страшноï смертi, яка
не вiдповiдала християнським уявленням. Сини i невiстка Мотря надто
часто порушували четверту заповiдь Божу: не поважали i не шанували
батькiв. А народна мораль грунтувалася в основному на заповiдях Божих. У
селi зневажали злодiïв, п'яниць, покриток, ледарiв, хвалькiв,
безбожникiв Тут нiколи нiкому нiчого не забували. Не могли забути й
Мотрi того, що вибила свекрусi око, а Карповi що ганявся за матiр'ю з
дрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негiдними:
вибираючи Карпа десяцьким, хтось пiдкреслив, що буде добрий сiпака, а
пропонуючи жартома кандидатуру Мотрi, селяни висмiяли цю жiнку:
А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, прикинув слiвце
один жартiвливий чоловiк.
Не можна, вона повибиває всiм бабам очi, гукнули чоловiки,
смiючись.
Глибокий знавець селянського життя i побуту, селянськоï
психологiï I. Нечуй-Левицький розумiв, що про народ треба писати
без будь-яких прикрас. У центрi повiстi повсякденний плин життя
селянськоï сiм'ï, в якому на перший план висуваються побутовi
сварки, спричиненi вiдсутнiстю прагнення зрозумiти один одного. Жанрова
специфiка твору полягає у тому, що цей повсякденний плин життя
родини Кайдашiв розгортається в найрiзноманiтнiших побутових
виявах, якi часто окреслюються в гумористичному планi. Гумор письменника
сягає корiнням у народний грунт i мiцну нацiональну лiтературну
традицiю. Природжений гумор Нечуй-Левицький вважав невiд'ємним
елементом нацiональноï психiки, що затаïвся в усiх звивах
розуму i фантазiï щирого уiфаïнця i є глибоко
своєрiдним. Контрасти створеного народом величного епосу i
дрiб'язковоï хатньоï вiйни надають повiстi особливого
iронiчного забарвлення (Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то
виступала Мотря з Карпом з-за своєï хати до тину). У повiстi
письменник гумористичне показав взаємнi заздрощi, плiтки та шаленi
вибухи злостi серед Кайдашiв. Проте гумор у повiстi має
спiвчутливий характер: автор бачить вплив на психологiю Кайдашiв
ïхнього тяжкого становища, бо пiсля довговiчноï панщини вони
потра-пили в новi, незвичнi обставини. Iз серiï комiчних подiй
складається сумна картина буття сiм'ï, де син виступає
проти матерi, й уся родина марно витрачає сили i здоров'я на
безглуздi де син виступає проти матерi, й уся родина марно
витрачає сили i здоров'я на безглуздi супе-речки та чвари. Такий
стан, на думку письменника, не вiдповiдає справжнiй сутi народ-
ного духу. Духовна роз'єднанiсть ось те лихо, яке кожен день
отруює украïнську родину, яка впродовж вiкiв була оповита
високою духовнiстю i мораллю.
Яскравий колорит звичаïв, обряди народних замовлянь, передвесiльнi
розглядини, сiльськi розваги, детальнi описи селянського одягу та оселi,
насичена прислiв'ями i приказками мова повiстi усе це дає пiдстави
вважати цей твiр справжньою енциклопедiєю народознавства.