Повага до старших — традицiя в Украïнi

Iсторiя нашоï краïни нараховує вже ба гато столiть i
навiть тисячолiть. За цей довгий час у нас з'явилось багато традицiй
Деякi є суто украïнськими, деякi нi, як, наприклад, Новий
рiк. Але незважаючи на ïх походження, ми приймаємо i любимо
кожну з них. Ми радiємо Новому року, iз охотою справляємо
Великдень та Трiйцю. Кожну з цих традицiй ми святкуємо по-
рiзному. Так, як заведено вiдзначати те чи iнше свято. Тобто для кожного
свята iснує якийсь власний ритуал, якась послiдовнiсть дiй. На
Великдень нашi бабусi печуть паски, а на день народження торти. I
скiльки жили на свiтi украïнцi, стiльки вони пiдтримували цi
традицiï, а окрiм цього створювали новi. Такi, як, наприклад,
традицiя поваги до старших. I менi здається, що з'явилась вона
якось сама по собi, просто протягом спiлкування. Повага до старших не
є якимось ритуалом, що повторюється тiльки декiлька разiв на
рiк. Ми повиннi пiдтримувати ïï кожного дня. Я не маю на
увазi, що треба твердити своïм батькам, бабусям та дiдусям, що ми
ïх поважаємо, адже слова це тiльки слова. А слова треба
пiдкрiплювати дiями. Та як же довести старшим, що ми ïх дiйсно
поважаємо? Чи дуже це важко? Чи багато зусиль треба до цього
докласти? На мою думку, це зовсiм не важко i не потребує майже
нiяких зусиль. Лише трiшечки. Зовсiм не важко поступитись мiсцем у
трамваï чи тролейбусi. Але це вже i є знак поваги до старших.
Постояти зовсiм не важко, а от бабусi посидiти приємно буде. Цей
вчинок дрiбниця, але вiн показує, вихована людина, чи нi.
Хлопець, який пiвнем сидить у переповненому автобусi, а поруч
стоïть стомлена бабуся, зовсiм не викликає поваги. А iнколи
буває i так, що вона просить його поступитись мiсцем, а хлопець
вiдмовляє. Це, на мiй погляд, вже зовсiм хамство! Окрiм цього,
треба завжди бути ввiчливими. Якщо хочеться щось попросити, треба
сказати будь ласка, а коли отримуєш те, що хотiв, треба
подякувати. Не можна пiдвищувати голос на дорослих. Це буде просто
непристойно. Ми не завжди згоднi з ними, але все ж гаки треба
стримуватись. Якщо до тебе звертається хтось iз дорослих, то
завжди треба вислухати, не перебиваючи, а вже потiм висловлювати свою
думку. Бо неввiчливо буде влазити, або ще гiрше, канючити чи кричати.
Якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокiйно, без крику та
гамору. Хоча iнодi так хочеться повибрикувати, я намагаюсь
стримуватись. Неповагою також буде влазити у розмову дорослих, а якщо
все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитись за
втручання, а вже потiм говорити. Iснують i iншi правила, шо
стосуються спiлкування. До людей, що посiдають в твоєму життi
рiзнi мiсця, треба i звертатись по-рiзному. Якщо це вчителька або
незнайома людина, треба називати ïï на Ви, бо називати на ти
можна тiльки найближчих людей, що старшi за тебе: маму, тата, бабусю або
дiдуся. А тiтку та iнших родичiв треба величати тiльки на Ви. Усi цi
правила простi, i ïх не так вже i багато, тому я вважаю, що саме
так має поводитись кожен.