Поезiя трубадурiв

Традицiя новоєвропейськоï лiрики сходить до лiтературноï
школи, представники якоï йменували себе трубадурами (вiд
провансальського знаходити, складати вiршi). Нововведення, привнесенi в
цю традицiю на рiзних нацiональних ґрунтах i в рiзнi епохи —
чи йде мовлення про творчiсть окремих генiïв або про цiлi поетичнi
епохи, про звертання, що повторювалися на рiзних етапах, до скарбiв
народноï поезiï або до багатств iнших культур, про посла, що
не припиняється, Вiдродження впливi античностi,- все це лише
щеплення до потужного стовбура, корiння якого — лiрика трубадурiв.
Поезiя трубадурiв зложилася наприкiнцi XI в. на пiвднi теперiшньоï
Францiï, у Провансi. XII i XIII вв. — епоха ïï
розквiту.
До тоï пори лiтература, письмова словеснiсть
захiдноєвропейських народiв була латиноязичной; паралельно з нею
жила й розвивалася народна, але безписемна словеснiсть на мовах, якi
оформилися через столiття в сучаснi європейськi мови. Те ж було й
з поезiєю в цiлому, з лiрикою зокрема. Уперше народною мовою
лiричнi виливи, облекшись у розмiрену мову, зазвучали в трубадурiв.
Трубадури писали на однiй з романських мов — окситанском; ця мова
по^-стародавньому називається провансальським (звiдси й
провансальськi трубадури).
Але окситанское слово звучало й звучить сьогоднi не тiльки в Провансi, а
й в iнших мiсцях. Завдяки трубадурам народна мова стала урiвень у
лiтературних i культурних вiдносинах з латинським — в iсторiï
європейськоï лiтератури почалася нова епоха. До трубадурiв
лiрика була по перевазi церковноï; вищi досягнення
європейськоï латинськоï поезiï раннього
середньовiччя — в областi поезiï литургической i
мiстичноï. Творцями ïï були, як правило, клiрики; спроби
свiтськоï поезiï в цю епоху в остаточному пiдсумку важливi з
культурно-iсторичноï точки зору, але малоiстотнi з художньоï,
оскiльки є лише риторичними вправами. Лiрика трубадурiв поклала
початок лiрицi свiтськоï й позначила кiнець панування
церковноï поезiï в європейськiй лiтературi. Поезiя стала
покликанням i справою рук мирян — хоча серед трубадурiв
зустрiчалися й духовнi особи
Трубадури не просто розширили коло лiричних тем (не цуралися вони при
цьому й тим церковно-полiтичних, i религиозно-нравственньх, i
мiстичних), вони затверджували верховенство мирськоï теми над
церковною. Вони створили нову школу духовних цiнностей, не погоджену з
навчанням церкви, нову культурну мiфологiю, де центром була поставлена
людська особистiсть. Лiричне почуття виявилося вперше в ïхнiй
творчостi самокоштовним, як прояв лiричного я, що отринули необхiдне й
неминуче для християнськоï лiрики раннього середньовiччя постiйне
спiввiднесення своєï реальностi з реальнiстю вищоï. Це
другий полюс революцiï, зробленоï трубадурами в лiтературнiй
свiдомостi європейцiв Трубадури залишили європейськiй
лiтературi в спадщину самий образ лiричного поета — творця, що
коштує вище всiх соцiальних подiлiв, що служить тiльки Красi.
Недарма коротенькi напiвлегендарнi життєписи трубадурiв, створенi
на заходi окситанской поезiï, столiття через служили матерiалом для
драм i поем. Трубадури створили першу лiтературну школу, що усвiдомила
себе саме такий, що виробила єдиний естетический iдеал,
лiтературну програму, своєрiдний кодекс життєвого й
лiтературного поводження. У трубадурiв уперше в Європi
сформувалося подання про специфiчно поетичне слово як особою
естетической i язиковоï функцiï, вiдмiнноï вiд всiх iнших
видiв язиковоï дiяльностi, — подання, фундаментальне й для
сьогоднiшньоï теорiï лiтератури. Як би нi важливi були для
всього наступного лiтературного й нелiтературного життя
європейських народiв багато сторiн поетичноï творчостi
трубадурiв (тематика: культ дами, саме поняття куртуазности; поетика:
строфiка й ритмiка, канонiзацiя рими),- все це уступає по
своïй iсторичнiй значущостi абсолютнiй новизнi для
європейськоï поезiï тих рис поезiï трубадурiв, про
якi йшла мовлення
. Лiрика трубадурiв XI-XIV вв. була плiдним синтезом багатьох
лiтературних елементiв церковноï латинськоï поезiï й
фольклору, арабських впливiв i т.д. У свою чергу, вона виявилася
вирiшальним фактором в iсторiï iталiйських, iспанських,
англiйських, португальських, нiмецькоï лiтератур. Звичайно
тематична й вiршована витонченiсть трубадурiв на новому ґрунтi
на початку спрощувалася, як би блякнула. Але в сполученнi з новими,
мiсцевими елементами дуже незабаром поетичний матерiал, привнесений з
Пiвденноï Францiï, зацвiтав новим пишним кольором:
прикладом може служити творчiсть Данте й Петрарки, що добре знали
спадщину трубадурiв i многим у своïх досягненнях зобов'язаних iм.
Перенос лiрики трубадурiв у немецкоязичние землi (менш сторiччя
вiдокремлює першi вiршi першого трубадура вiд раннiх нiмецьких
наслiдувань) позначив народження нiмецькоï поезiï свiтського
характеру — лiрики миннезингеров, що склала целую епоху в
iсторiï нiмецькоï лiтератури. Спочатку й тут провансальськi
зразки перетерплювали спрощення
Але вже творчiсть таких майстрiв, як Рейнмар фон Хагенау, Генрiх фон
Морунген, Вольфрам фон ешенбах, ставить нiмецьких учнiв урiвень iз
учителями, а лiрика Вальтера фон дер Фогельвейде — одна з вершин
свiтовоï поезiï