Тема Iнститутка. Марко Вовчок (1833 — 1907)
Марко Вовчок (Марiя Олександрiвна Вiлiнська) — письменниця,перекладачка.
Бiографiчнi вiдомостi
22 грудня 1833 р. в селi Єкатерининське Євецького повiту
народилася Марiя Олександрiвна Вiлiнська у збiднiлiй дворянськiй
сiм'ï. Виховувалася в приватному пансiонi в Харковi.
На формування поглядiв письменницi позначилося тривале перебування в
iнтелiгентних сiм'ях родичiв, зокрема батькiв Дмитра Писарева. У салонi
ïï тiтки К. Мардовiноï в Орлi збиралися вiдомi
письменники й фольклористи. Там Марiя познайомилася зi своïм
майбутнiм чоловiком, украïнським фольклористом i етнографам
Опанасом Маркевичем, який вiдбував заслання в Орлi за участь у
дiяльностi Кирило-Мефодiïвського товариства. (Вiд прiзвища чоловiка
— лiтературний псевдонiм письменницi.)
1851 1858 рр. пiд час проживання в Чернiговi, Києвi, Немировi, на
Вiнниччинi Марiя досконало вивчила життя, культуру, мову
украïнського народу.
1859 р. як автор збiрки Народнi оповiдання у Петербурзi потрапляє
в коло таких лiтераторiв, як 77 Шевченко , I. Тургенєв , М.
Некрасов, О. Плещеєв, О. Писемський, польський поет i драматург
Є. Желiговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток
украïнських культурних дiячiв у Петербурзi, зокрема колишнi кирило-
мефодiïвцi В, Бєлозерський, М. Костомаров, П. Кулiш.
1859 — 1867 рр. — перебування за кордоном (Нiмеччина,
Швейцарiя, Iталiя, Францiя). Марко Вовчок зустрiчається з Д.
Менделєєвим, О. Бородiним, I. Сєченовим, О. Герценом,
Л. Толстим, Ж. Берном. Займається розповсюдженням революцiйних
видань.
Пiсля повернення в Петербург веде активне лiтературне й громадське
життя, плiдно спiвпрацює з журналом Отечественньïе записки,
де були надрукованi ïï романи росiйською мовою (Живая душа,
Записки причетника, Теплое гнездьiшко та iн.). У цей перiод Марко Вовчок
займається перекладами.
За повiсть Кармелюк i оповiдання Два сини Марка Вовчка притягнули до
суду — письменниця ïде з Петербурга.
Останнi роки життя письменниця провела на Кавказi.
10 серпня 1907 р. — померла Й похована в Нальчику. Огляд творчостi
Двi книги Народних оповiдань (1857, 1862); до першого тому увiйшло 11
невеликих творiв: Сестра, Козачка, Чумак, Одарка, Єон, Панська
воля, Викуп та iн.;
- збiрка росiйською мовою Рассказьi из русского народного бьiта (1859);
- соцiальна повiсть Iнститутка (1859 — 1861) (початкова назва
Панночка);
- iсторичнi казки-повiстi Кармелюк, Дев'ять братiв I десята сестриця
Галя, Невiль-ничка, незавершенi — Гайдамаки, Сава Чалий;
Повiстi Три долi, Павло Чорнокрил, Сестра, Дяк, Записки причетника та
Iн.;
- близько ста перекладiв;
Повiстi росiйською мовою (Тюлевая баба, Червоними король, Глухой
городок);
- художнi нариси (Листи з Парижа).
Жанрове розмаïття:
Соцiально-проблемне оповiдання; баладне оповiдання; соцiальна повiсть;
психологiчне оповiдання; психологiчна повiсть; соцiальна казка; художнiй
нарис. Тематика творчостi: Життя дiтей;
- кохання ; побут;- сите й тупе iснування мiщанства;
- фальш ченцiв;
- паразитичне життя дворян;
Трагiзм життя селянства за часiв крiпаччини (Горпина);
Боротьба проти крiпацтва (Ледащиця, Iнститутка) та iн. Особливостi
творчостi Марка Вовчка:
Внесення нових жанрiв i тем; Звернення до фольклорних традицiй;
Форма розповiдi: оповiдачами виспупають представники народу, тому
складається враження, що до читача звертається сам нард;
Твори написанi пiсенною ритмiзованою мовою з рiзноманiтними iнтонацiями,
багатством синонiмiки;
Марко Вовчок — основоположниця дитячоï прози;
Змiцнила основи украïнськоï соцiально-побутовоï прози;
Глибока iдейнiсть, висока художнiсть творiв тощо
Iнститутка
Iсторiя написання. Марко Вовчок завершила твiр в Немировi,
назвала його Панночка, але пiзнiше дала назву Iнститутка, щоб звучало
саркастичнiше.
У 1860 р. твiр було надруковано в журналi Отечественньïе записки в
авторизованому перекладi I. Тургенєва, а через рiк — в
Основi мовою оригiналу з присвятою Т. Шевченковi.
Сюжет повiстi побудований на найгострiшому конфлiктi тогочасного життя
мiж крiпаками й крiпосниками. У творi протиставляються два свiти —
поневолених i поневолювачiв, якi iснували поряд, але нiколи не
зближувалися. Важка праця крiпакiв контрастує з неробством,
паразитичним iснуванням панства; людянiсть, душевна доброта селян з
жорстокiстю, свавiллям крiпосникiв; кохання Прокопа та Устини —
чудним панським коханням.
Устиною; про людей та подiï розповiдається крiзь призму
свiтосприйняття героïнi.
покоïвкою.
панночки з крiпаками, ïï одруження i переïзд на хутiр.
Кульмiнацiя — Сцена, у якiй панi побила стару крiпачку. Хотiла побити й Устину, але на
Перешкодi став Прокiп.
Розв'язка - Прокопа вiддають у рекрути, Устина переходить до мiста наймичкою. Тематика
Реалiстичний показ нестерпного становища селян, викликаного жорстокiстю
крiпосникiв, наростання стихiйного протесту проти панiв, першi прояви
непокори пригноблених, зображення моралi панiв i трудового народу, стану
тодiшньоï освiти. Образи
Крiпаки: Устина, Катря, Прокiп, Нааар, бабуся Пани: стара помiщиця,
панночка, полковий лiкар.
Стислий переказ твору I ^Устина росла сиротою. Коли ïй
виповнилося десять рокiв, то була вiддана у панський двiр. Життя у
староï панi було спокiйним до того моменту, поки папська онука,
що навчалася в Києвi, не прислала листа про приïзд.
Примхлива панночка перевела на свiй лад i життя, i господарство в
маєтку. Устину вона обрала собi за покоïвку. Жорстока,
нестримана панночка одного разу ледь не задушила дiвчину через те, що та
зробила ïй не таку зачiску.
Коли панночка вийшла замiж за лiкаря, вона взяла Устину iз собою на
хутiр чоловiка. На новому мiсцi панночка довго плакала через те, що
чоловiк лагiдно поводиться зi своïми слугами. Але вона й тут все
переробила на свiй лад: знайшла всiм роботу тяжку, лихо пекуче. Люди
прокидалися й лягали плачучи, а сусiди-пани вихваляли ïï як
гарну й розумну господиню.
Устина, як i ранiше, терпiла знущання та бачила, як страждають вiд
лютоï панiï люди. Був у пана вiзник Назар. Вiн одружився з
вiльною дiвчиною Катрею, через що вона теж стала крiпачкою. Коли в Катрi
захворiла дитина, панiя не тiльки не дозволяла ïй доглядати малюка,
але й вигадувала все бiльше i бiльше роботи для жiнки. Дитина померла, а
Катря з вiдчаю втопилася. Назар, людина веселоï жартiвливоï
вдачi, не витримав горя i вирiшив утекти вiд панiв.
Устина познайомилася з панським слугою Прокопом. Вони покохали одне
одного i згодом побралися. Панi дала згоду на одруження тiльки тому, що
за молодих заступилися гостi, якi з'ïхалися на хрестини
новонародженого панського сина, однак чекала слушноï нагоди для
помсти. I коли Прокiп заступився за бабусю-служницю, яка пригостила
дiтлахiв яблуками з панського саду, панiя наказала чоловiку вiддати
холопа у москалi.
Устина з чоловiком переïжджають до мiста, де вiн вивчає
вiйськову справу, а вона заробляє грошi, ходячи на поденну роботу.
Обоє щасливi. Тут ïх i знайшов Назар, який утiк вiд панiв i
зайшов попрощатися. Вiд нього вони дiзналися, що на хуторi на вибiр
дають: хоч утопись, хоч так загинь. Назар пiшов i бiльше про нього нiхто
нiчого не чув.
А невдовзi москалi вирушили в похiд кудись на Литву. Устина провела
чоловiка до Києва й залишилася там служити та чекати на його
повернення. Вона не забуває його нi на хвилину: Вiн чоловiк мiй i
добродiй мiй. Поздоров його Мати Божа: я вiльна! I ходжу, i говорю, i
дивлюсь — байдуже менi, що є тi пани у свiтiï
