Поема Василь Тьоркiн — про бiйця

Поема О. Т. Твардовського Василь Тьоркiн — народна, вiрнiше
солдатська поема. Ïï головна iдея полягає в зображеннi
боротьби людей заради миру, заради життя. Вона являє собою цiлу
енциклопедiю життя бiйця. Та й за словами самого письменника, ця книга
про бiйця, без початку i кiнця. Головний герой — втiлений в образi
Василя Тьоркiна народ на вiйнi в самих рiзноманiтних ситуацiях i
епiзодах. Твардовський змiг створити типовий образ росiйського солдата,
з його плюсами i мiнусами. Перед нами з'являється людина, що
любить свою Батькiвщину i не жалує своєï кровi заради
неï, що може знайти вихiд з важкоï ситуацiï i жартом
скрасити фронтовi труднощi, що любив пограти на гармонi й послухати
музику на привалi. Тьоркiн — веселун, вiн за словом у кишеню не
полiзе. На мiй погляд, головна риса його характеру — любов до
рiдноï краïни.
Герой постiйно згадує про рiднi мiсця, якi так милi i дороги його
серцю. Не може не залучати в Тьоркiнi також i милосердя, велич душi: на
вiйнi вiн виявляється не через вiйськовий iнстинкт, а заради життя
на землi. Повалений ворог викликає в ньому тiльки почуття жалостi
(звертання Тьоркiна до нiмця). Вiн скромний, хоча i може iнодi трохи
збрехати, пожартувати, говорячи друзям, що йому не потрiбний орден, вiн
згодний на медаль. Але найбiльше мене залучає в цiй людинi його
життєлюбство, життєва кмiтливiсть, глузування над ворогом i
над будь-якими труднощами. Тiльки подивитися, як Тьоркiн живе i
радується життю на фронтi, де щодня загрожує стати останнiм,
де нiхто не зачарований вiд дурня-осколка, вiд будь-якоï
дурноï кулi:

• Адже вiн у кухнi — з мiсця,
• З мiсця — у бiй,
• Курить, ïсть i п'є зi смаком
• На позицiï кожнiй…

А от ми вже бачимо героя, коли той перепливає крижану рiку. Треба зупинитися, а мороз — не стати, не сiсти. I отут Тьоркiн не сумує, через якийсь час вiн починає грати на гармонi:

• I вiд тiєï гармошки староï,
• Що залишилася сиротою,
• Якось раптом теплiше стало
• На дорозi фронтовоï.

Я думаю, можна сказати, що Тьоркiн — душа солдатськоï компанiï. Адже не випадково з величезним iнтересом товаришi слухають його то жартiвливi, а то й серйознi оповiдання. А згадаємо, як промокла рота лежала в болотах i солдати мрiяли вже хоч би смерть, так на сухому. Вони не могли навiть закурити: розмокнули сiрники. I от уже всiм солдатам здається, що гiрше немає лиха. Але Тьоркiн як завжди не впадає у вiдчай, посмiхається i починає довге мiркування про те, що поки солдат почуває лiкоть товариша, вiн сильний. I, лежачи в мокрому болотi, вiн змiг розвеселити друзiв, вони засмiялися. На мiй погляд, це надзвичайний талант побадьорити людей у важких життєвих ситуацiях. I цим талантом володiв Тьоркiн. А як цiкаве звертання героя до Смертi в главi Смерть i воïн, коли вiн поранений лежить i замерзає, а йому чудиться, що прийшла до нього Коса:

• Буду плакати, вити вiд болю,
• Гинути в поле без слiду,
• Але тобi по добрiй волi
• Я не здамся нiколи.

I Тьоркiн не покоряється долi, вiн перемагає смерть. О. Т. Твардовський у своєму добутку показав життєву силу людини, силу народного характеру, а також привiв читача до усвiдомлення моральноï величi росiйського воïна.