Поема Гайдамаки Iсторична основа поеми

Гайдамаки найбiльша з поем Т. Шевченка. У ïï основi iсторичнi
подiï 1768 р. повстання на Правобережнiй Украïнi, вiдоме пiд
назвою Колiïвщина. На той час украïнцi на територiях, що
належали Польщi, перебували пiд потрiйним гнiтом: нацiональним,
релiгiйним, соцiальним. Безпосереднiм поштовхом до повстання були
нечуванi розбоï та знущання конфедератiв, що пiд гаслом оборони
батькiвщини та вiри вiд зазiхань Росiйськоï iмперiï утискували
украïнцiв, якi були, на вiдмiну вiд полякiв-католикiв,
православними. Iз Черкащини, де спалахнуло повстання, воно поширилося на
Смiлянщину, Корсунь, Канiв, Чигирин, Киïвщину, Брацлавщину,
Подiлля, Волинь, Галичину i навiть на Закарпаття. Проте зрадницька
полiтика росiйського царського уряду, який допомiг Польщi розправитися з
повсталими, призвела до поразки гайдамацького руху. Ватажки
Колiïвщини були заарештованi, Iвана Ґонту по-звiрячому
стратили, Максим Залiзняк був вiдправлений до Сибiру на каторгу. Тисячi
гайдамакiв покарали на смерть.
У поемi багато iсторичних фактiв, iмен, натякiв на певнi iсторичнi
обставини, без знання яких розумiння твору буде неповним. Так,
наприклад, хто та ласкава панi, що надсилала повстанцям вози
залiзноï таранi? Допитливий читач дiзнається, що в народi
були широко розповсюдженi чутки про пiдтримку гайдамацького повстання
росiйською царицею Катериною, що саме вона постачала ïм зброю
залiзну тараню. Також варто зазначити, що вбивство Гонтою власних дiтей
художнiй вимисел, до якого вдався автор для пiдсилення трагедiйного
пафосу, яким пройнята вся поема. Отже, перед читанням твору варто буде
ознайомитися не тiльки з iсторiєю Украïни, зокрема з
повстанням Колiïвщина, але й поцiкавитися полiтикою царськоï
Росiï того часу щодо Польщi, подiями, що призвели до ïï
першого подiлу.
Жанр поеми лiро-епiчна романтична поема героïчного характеру з
чiтким соцiальним спрямуванням. О. Бiлецький, вiдзначаючи мелодiйнiсть
мови твору, назвав його драматичною ораторiєю.
Композицiя поеми дуже струнка: два вступи лiрично-фiлософський i лiтературно-
полемiчний (Iнтродукцiя), одинадцять роздiлiв та епiлог. Крiм того, далi
йде пiслямова, хоч i називається вона Передмова, i гумористичне
послання до передплатникiв. Особливiстю композицiï поеми є
значна кiлькiсть лiричних вiдступiв, у яких поет дає оцiнку
зображуваних подiй i наче стає ïх учасником.
Сюжетна канва проста: двi сюжетнi лiнiï: одна розгортання
селянського повстання, друга особисте життя наймита Яреми та пов'язаних
iз ним персонажiв. Обидвi сюжетнi лiнiï переплiтаються, бо Ярема
стає учасником гайдамацького повстання, але основною лiнiєю
є доля Яреми на тлi iсторичних подiй.
Незважаючи на героïчний характер оповiдi, вона має трагiчний
пафос, оскiльки й сам автор iз болем малює картини розправи
гайдамакiв в Уманi кривавий бенкет. Сцена вбивства Гонтою своïх
синiв лише пiдсилює враження вiд гостроти соцiальних, нацiональних
i релiгiйних проблем, якi гайдамаки, доведенi до вiдчаю, намагалися
вирiшити шляхом повного винищення шляхти. З перших сторiнок поеми
постає перед нами образ Яреми. Вiн сирота убогий, наймит-попихач у
корчмi, вирiс без батька й матерi. Автор нiчого не говорить про його
минуле. Мабуть, хлопець безбатченко, бо навiть прiзвища не має.
Ярема-наймит зазнає постiйних знущань iз боку хазяïна:
корчмар ображає, принижує його, у розмовi звертається
до хлопця не iнакше, як хам чи хамiв сину. Але бiдний наймит не
нарiкає нi на долю, нi на людей. Лише iнодi нишком поплаче i знову
за роботу.
Але автор називає Ярему й сиротою багатим. Правда, спочатку
iронiчно говорить, що Ярема багатий на латки та на дрiбнi сльози. Але
потiм розповiдає, що вiн по-справжньому багатий серцем, душею.
Ярема вмiє кохати, i його кохає Оксана, дочка вiльшанськго
титаря. Яким нiжним є в коханнi Ярема! Це почуття окрилює
його, вiн вiдчуває себе здатним на великi вчинки. Бажання бути
щасливим зумовило рiшення Яреми йти до гайдамакiв.
Тiльки тут, у лавах гайдамакiв, вiн вiдчув себе справжньою людиною,
навiть прiзвище отримав Галайда. Його завзятiсть у бою помiтив Максим
Залiзняк. Дiзнавшись про долю титаря й Оксани, Ярема з потрiйною люттю
кидається в бiй. Iз цього часу його можна назвати справжнiм
месником. Визволивши Оксану й одружившись iз нею, Ярема, вiрний клятвi й
обов'язку, не залишається з молодою дружиною, а повертається
до гайдамакiв.
Образ Яреми Галайди є збiрним образом народного месника, який
прагне визволення вiд гнiту. Важливо, що Ярема не гине в бою. Так Т.
Шевченко хотiв показати безсмертя украïнського народу,
нездоланнiсть його потягу до щастя, до волi.
У ходi священноï боротьби розкриваються моральнi якостi Максима
Залiзняка як людини i полководця. У бою вiн завжди там, де найзапеклiша
битва. Його завзятiсть i вiйськова доблесть є прикладом для
повстанцiв. У колi своïх друзiв вiн добрий, чуйний, по-батькiвськи
ставиться до гайдамакiв, називає ïх своïми дiтьми.
Устами народного спiвця Волоха народ славить Залiзняка як iдеал ватажка,
порiвнюючи його iз сизим орлом. Поет називає Залiзняка залiзною
силою, i вiн справдi був таким, бо це сила народу
Як i в народних пiснях, так i в поемi поряд iз Максимом Залiзняком
виступає Iван Гонта, уманський сотник, що перейшов на бiк
повстанцiв. Вiдповiдно до народних пiсень Т. Шевченко змальовує
Iвана Ґонту як видатну особистiсть, здатну силою свого прикладу
повести iнших на бiй. Найбiльш трагiчним епiзодом є роздiл Гонта в
Уманi, коли заради присяги Гонта вбиває своïх дiтей.
Символiчно, що Т. Шевченко наче обриває розповiдь про гайдамацьке
повстання на самому його злетi. Читач не бачить жахливоï розправи
над колiями, для нього образи мужнiх героïв Яреми, Ґонти,
Залiзняка назавжди залишаються яскравими, сповненими мужностi та
звитяги.