ОСТАТНIЙ УДАР НА АБУ-КАСИМА I ЙОГО ПОЄДНАННЯ З КАПЦЯМИ

Вечорiло, сутенiло…
Чи було яке там дiло
В Абу-Касима, чи нi,
Щось весь день було так нудно,
Думать годi, спати трудно,
Прочуття якiсь скрутнi
То походить, то знов ляже,
То щось пише, то знов маже,
То чита святий Коран,
Та слова перед очима
Скачуть, кров у виски грима,
Мов о стiни бє таран.
Прочувало серце лихо,
Билось i квилило тихо,
Мов голодне немовля,
Та холодний ум старечий
Невиразнi тiï речi
Душить, цитька, придавля.
Та нараз всесильний боже!
Що се все значити може?
Крик розлiгся, наче грiм.
Голосiв страшна громада
Репетує: Зрада! Зрада!
Тут вiн! Тут! Його се дiм!
Абу-Касим теє чує
Вже не мислить, не мiркує,
Похолов увесь, як труп.
Серце вже йому сказало:
Знов на тебе лихо впало!
I вже жде скажених куп.
А надворi люд лютує,
Ломить дверi, репетує:
Де вiн? Дайте нам до рук
Сього жида, водокрада!
Розтоптать його, як гада!
Мало смертi! Мало мук!
Абу-Касим весь здригнувся,
З остовпiння враз прочнувся,
Ледве дишучи, пiднявсь.
Сил остатнiх добуває,
Проти люду виступає
I отак до них озвавсь:
Люди добрi, горожане!
Що се за таке погане
Дiло мав я поповнить?
Та юрба його запекла
Заглушила: Згинь! До пекла
Йди чортам отак служить!
I ручища вже тугенькi
Хап його, мов у обценьки,
Вяжуть, крутять, аж хрустить.
Сотня голосiв гукає:
Зараз смерть тебе чекає!
Грiх живцем тебе пустить!
Люди добрi, плаче Касим,
Я ж безсильний, я ваш вязень;
Бийте, вiшайте мене!
Я вам вирватись не в силi,
Та скажiть, сусiди милi,
Що зробив я так страшне?
Що зробив? Огидну зраду!
Ти хотiв весь люд Багдаду
Спрагою на смерть вморить!
Ти заткав нам водопровiд,
Ти був бунту й шуму повiд!
Признаєш, чи хочеш крить?
Признаватись? Боже правий!
Ти мiй свiдок, ти ласкавий,
Ти невиннiсть не скривдиш!
Що, невиннiсть? люд скрегоче.
Вiн вдавать невиннiсть хоче!
Ось наш доказ! Погляди ж!
Люд в тiй хвилi проступився,
Хлоп у хату протовпився,
Мокрий, ззяблий, ледве лiз;
Оберемком, у охапцi
Абу-Касимовi капцi
Вiн, постогнуючи, нiс.
Серед хати ïх придвигав,
Гепнув, аж весь дiм заплигав,
В батька, матiр так i гне:
Бий тебе суха ялиця!
Чи ж не грiх то? Чи годиться
Так морочити мене?
Пане, тут гукають люде,
Що отев ваш мебель буде?
Я не знаю. Та коли
В водопровiд ви ïх ввергли,
Всьому мiсту воду сперли,
Гарний плiд ви здобули.
Знайте, нашi люди штири
Мало смертi не пожили,
В сперту лазячи дiру;
Ïм на лiки i всю плату
Ви дасте, коханий тату,
Бо я шкiру з вас зiдру.
Знайте далi: щоб тi капцi
Кроть за ногу вашiй бабцi!
Iз каналу там дiстать,
Мусили ми на сумлiння!
Водопроводу склепiння
На три лiктi руйнувать!
Що за се вам добру плату
Подиктують з магiстрату
Будьте певнi, пане мiй!
А тепер iще за працю,
Що принiс вам сюю цяцю,
Заплатiть менi як стiй!
Абу-Касим слiв тих слухав,
Наче чемерицю чюхав,
Далi скрикнув: Божий суд!
Люди! На стiну не лiзьте!
Забийте мене, повiсьте
Без розмови зараз тут!
Жить обридло! Надокучив
Сам собi я й вас намучив
Видно, бог мене прокляв.
Най сповниться суд сим часом.
Те сказавши, Абу-Касим
Тяжко-важко заридав.
Втiм народ заметушився,
У двi лави розступився,
Ага в хату увiйшов,
А за ним грiзнiï мари:
Полiцейських штири пари
З криком: В iмя права! Гов!
В iмя права! Всi тут разом!
Хто мiж вами Абу-Касим?
Абу-Касим мовить: Я. Маєш з нами без протесту
Йти до мiського арешту
Воля властi, не моя.
Абу-Касим похилився,
Вже не плакав, не молився,
Знав, що й тут йому капут.
Там, у мiськiй буцегарнi,
Днi йшли й ночi незугарнi,
А вiн ждав та й ждав на суд.
А тим часом комiсарi,
То по штири, то по парi,
В його домi так i шпять:
Урядують, оглядають,
Щось цiнують, викладають,
Риють, порпають, глядять.
Довго порались та марно,
А вкiнцi списали гарно,
Що хотiлось ïм списать;
Абу-Касима з арешту
Привели, аби всю решту
Присуду йому сказать.
В iменi царя i бога!
Щоб був пострах i тривога
На зломислених усiх,
Щоб всi проби зради й бунту
Вирвать з коренем, до шпунту,
Завязать, мов кицьку в мiх
З огляду, що Абу-Касим
Вперто, злобно раз за разом
Наш нарушував спокiй,
Врештi стримав водопровiд,
Тим до розруху дав повiд,
Страту касi мiстовiй
Ми, правителi народу,
За тi збитки, за ту шкоду
Ухвалили у секвестр
Дiм пiдсудного узяти,
Все, що мав, сконфiскувати
I вписати у реєстр.
А що слiдства урядовi
Дiбр движимих в його домi
Нiякiських не знайшли,
Окрiм капцiв колосальних,
Що причиною фатальних
Всiх пригод його були,
То ми з огляду й надiï
На лiта його старiï
Ухвалили записать
Щоб знав наших ласк ехетрiа,
Без заплати такси й штемпля
Капцi тi йому вiддать.
Присуд сей то слово боже.
Винуватець вправдi може
Жалуватись до царя,
Та се будуть нам докори,
Знак зухвальства й непокори,
А за се не жди добра.
Тож гляди, ти, дiду клятий!
Пробуй лиш рекурсувати,
Зараз у тюрму пiдеш.
А вже там тобi на пробу
Ми такого всиплем бобу,
Що й рiшенця не дiждеш.
Абу-Касим аж здригнувся,
В три погибелi зiгнувся,
Руки к серцю приложив;
Ай, панове! Золотi-сьте!
Все приймаю, хоть повiсьте,
Бо на все я заслужив.
А отеє, що в своïй ласцi
Вiддали менi ви капцi,
Се глибоко чую я!
О, бо добру я тюрму мав,
В постi й холодi роздумав,
Що за скарб в них маю я.
Бачте, був я зла катряга,
Безсердечний скупиндряга,
Вiд голодних дер я хлiб,
Голих, бiдних пер в болото,
Лиш у срiбло та у злото
Душу всю свою загрiб.
Та аллах благий та бистрий,
Знать, добра доглянув iскри
У душi моïй на днi;
Сими капцями, мов мiхом,
Iскри тi роздув з успiхом
У могучiï огнi.
Все моє добро дочасне,
Все, що я вважав за власне,
В тих огнях, мов труск, спалив,
Щоб хоч на старiï лiта
Вiльно мiг я в свiт глядiти,
Всiх любив, його хвалив.
Капцi, скарбе мiй великий!
Вами ж то нога владики
В мою душу увiйшла!
Вами бог мене, слiпого,
Вивiв з пiтьми, iз грузького
Багновища злоби й зла!
I до капцiв своïх бiдних
Вiн припав, немов до рiдних,
Ïх любовно цiлував,
Далi, шнура розмотавши
I на плечi ïх поклавши,
Добре знов ïх привязав.
Ось, панове, так вiднинi
Аж до смертноï години
В мiстi буду я ходить
Жебраком, та богомiльним,
Та вiд зла й покус всiх вiльним,
Буду капцi тi носить.
Се сказавши, поклонився
I помалу вiддалився.
Одурiв, рекли пани.
Серце трохи в них щемiло.
Ну ж халiф узнасть, в чiм дiло?
З страхом думали вони.
Та вспокоïлися живо.
Абу-Касим став правдиво
Щирим, дiйсним жебраком.
Вулицями волочився,
Пiд мечетями молився,
Тричi в Мекку йшов пiшком.
Довго вiн прожив ще в бозi,
Вмер десь голий у берлозi,
З капцями його затим
По-жебрацьки й поховали,
Споминали, величали
Вiн турецьким став святим.