ОСТАП ВИШНЯ (1889-1956)

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889 р.
на хуторi Чечва бiля мiстечка Грунь Зiнкiвського повiту на Полтавщинi
(нинi Охтирський район Сумськоï областi) в багатодiтнiй (17 дiтей)
селянськiй сiм'ï. Павло закiнчив початкову, потiм двокласну школу в
Зiньковi. Свiдоцтво про закiнчення двокласноï школи надавало йому
право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Але юний вiк (13
рокiв) був цьому на перешкодi. Батько вирiшив навчати сина далi. Павло
хотiв вступити до Глухiвськоï вчительськоï семiнарiï, але
для цього потрiбнi були кошти. Тому мати вiдвезла хлопчика до
Києва, де у вiйськово-фельдшерськiй школi вже навчався старший
брат Василь (згодом вiдомий украïнський сатирик Василь
Чечвянський). Подальшу освiту Павло здобував у Києвi, у вiйськово-
фельдшерськiй школi. По закiнченню навчання у 1907 роцi вiйськовий
фельдшер Павло Губенко потрапив до армiï, а згодом працював у
хiрургiчному вiддiленнi лiкарнi Пiвденно-Захiдних залiзниць. Та, як
згадував сам письменник, вiн не збирався присвятити себе медицинi, тому,
працюючи в лiкарнi, займався самоосвiтою, склав екстерном екзамен за
гiмназiю i в 1917 р. вступив на iсторико-фiлологiчний факультет
Киïвського унiверситету, але з рiзних життєвих причин
залишив навчання i повнiстю вiддався журналiстськiй i лiтературнiй
роботi. У 1919 роцi Павло Губенко як патрiот Украïнськоï
Народноï республiки докладав зусиль до розбудови новоï
держави, завiдував медико-санiтарною управою мiнiстерства шляхiв УНР. В
роки громадянськоï вiйни, вiдстоюючи iнтереси республiки (Павло
Губенко не належав до жодноï партiï), опинився в Кам'янцi-
Подiльському. Ризикуючи життям, особисто працював у поïздах, що
перевозили тифозних хворих. Пiдтримував ïх не лише медикаментами,
ай морально, розважаючи хворих смiшними анекдотами, якi сам i складав.
Саме тодi з'явилася у газетi Народна воля його перша публiкацiя за
пiдписом Павло Грунський. Загалом у цей перiод на сторiнках Кам'янець-
подiльських газет надруковано 21 твiр молодого автора. Наприкiнцi 1919
року Павло Губенко повертається до Києва працює у
видавництвi Книгоспiлка. Невдовзi його заарештовано й засуджено на три
роки. I тiльки завдяки клопотанням В. Еллана звiльнено. У жовтнi 1920
року Павло Губенко вже в Харковi. З квiтня 1921 р., коли вiн став
працiвником республiканськоï газети Вiстi УЦВК,
розпочинається перiод його активноï творчостi й систематичних
публiкацiй у радянськiй пресi (псевдонiм Остап Вишня вперше з'явився
22 липня 1921 р. в Селянськiй правдi пiд фейлетоном Чудака, ïй-
богу!). Остап Вишня брав участь у громадськiй роботi та у дiяльностi
лiтературних об'єднань Плуг i Гарт, в органiзацiï та
редагуваннi, разом з В. Блакитним, перших двох номерiв журналу Червоний
перець (1922) i продовжив працю в цьому журналi у 1927 роцi, коли було
поновлено його вихiд. Молодий журналiст i письменник Остап Вишня майже
щодня друкувався на сторiнках Вiстей, Селянськоï правди та iнших
видань. Матерiалом для його творiв було саме життя. Слово гумориста мало
надзвичайну популярнiсть. Одна за одною виходять збiрки творiв
письменника: Дiли небеснi (1923), Кому веселе, а кому й сумне, Реп'яшки,
Вишневi усмiшки (сiльськi) (1924), Вишневi усмiшки кримськi (1925), Щоб
i хлiб родився, щоб i скот плодився, Вишневi усмiшки кооперативнi
(1927), Вишневi усмiшки закордоннi (1930) i деякi iншi. У 1928 i 1930
роках двома виданнями вийшло зiбрання Вишневих усмiшок у чотирьох
томах. Твори письменника друкуються в перекладах росiйською та iншими
мовами народiв СРСР. О. Вишня здобуває визнання самобутнього
майстра украïнськоï сатири i гумору. Письменник гостро
висмiює злободенне (вiджиле, чуже й вороже народовi) i гаряче
пiдтримує все нове i прогресивне на виробництвi, в побутi,
культурi, в громадському життi, духовному буттi людини. 25 грудня 1933
року гуморист був звинувачений в контрреволюцiйнiй дiяльностi й
тероризмi, зокрема в замаху на товариша Постишева пiд час
жовтневоï демонстрацiï, i незаконно репресований (в той перiод
було репресовано всiх лiтераторiв сатирично-гумористичного жанру). До
1943 року письменник спокутував нiкому не зрозумiлу провину перед
народом в Комi АРСР, в Ухтi, недалеко вiд Воркута, в iнших таборах.
Вiдбуваючи покарання, в 1934 роцi письменник написав росiйською мовою
22 публiцистичнi нариси про людей ухтинського т абору пiд назвою
Материалы к истории ухтинской экспедиции . До творчого життя письменник
змiг повернутись лише в 1944 роцi. В нещодавно звiльненому вiд
фашистських окупантiв Києвi письменник написав перший пiсля
повернення твiр Зенiтка, опублiкований в газетi Радянська Украïна
26 лютого 1944 року. Письменник повертається до творчого життя,
про що свiдчить збiрка його полiтичних фейлетонiв i памфлетiв Самостiйна
дiрка (1945), книжки усмiшок Зенiтка (1947), Весна-красна (1949),
Мудрiсть колгоспна (1952), А народ воювати не хоче (1953), Великi
ростiть! (1955), Нещасне кохання (1956) та iншi. Пiсля Великоï
Вiтчизняноï вiйни О. Вишня член редколегiï i спiвробiтник
журналу Перець, член правлiння Спiлки письменникiв Украïни. Лише у
1955 роцi Остап Вишня був офiцiйно реабiлiтований судовими органами.
Табори пiдiрвали здоров'я письменника, але до останнiх днiв життя вiн не
залишав лiтературноï творчостi. Помер Остап Вишня 28 вересня 1956
року.

Це цiкаво У спогадах про Остапа Вишню вiдомий актор
Березоля Йосип Гiрняк розповiдав, що Остапа Вишню, як небезпечного
злочинця, перевели з одного табору в iнший (бiля Воркути). А в 1937 роцi
пiд час масових розстрiлiв полiтв'язнiв, повертали назад пiшим етапом
(800 кiлометрiв у морози) начебто для додаткового слiдства, а фактично
на розстрiл. Але по дорозi Вишня, i без того хронiчно хворий, захворiв
на гостре запалення легенiв. Його непритомного покинули помирати в
якiйсь табiрнiй цегельнi. А коли вiн подолав смертельну хворобу, то
перiод масових розстрiлiв в'язнiв минув.