Мова — основна ознака етнiчноï спiльностi людей
Чому великий росiйський письменник закликав берегти мову? Вiд кого i вiд
чого? I чому вiн називає нашу мову безсмертним дарунком? Чому С.
Дошатов закiнчує свою повiсть Iноземка, написану в емiграцiï
i про емiгрантiв, словами: О, Господи! Яка честь! Яка незаслужена
милiсть: я знаю росiйський алфавiт!. У низцi об'єктивних ознак
етносу головною була, є i буде спiльна для всiєï
нацiï мова . Багато народiв розкиданi свiтом, живуть за рiзних
економiчних умов, мають рiзнi стереотипи поведiнки. Але iсторiя
стверджує: незважаючи на це, народ залишається етнiчною
спiльнотою, якщо вiн зберiг спiльну мову. Це вiрмени, китайцi, iталiйцi,
що живуть по всьому свiту. Росiйська емiграцiя й украïнська
дiаспора за кордоном довели нам, що вони один народ з тими, хто живе в
Росiï й Украïнi. Вони зберегли свою мову i навчили говорити
нею своïх дiтей, видавали газети i книги рiдною мовою.
Украïнська мова пройшла важкий шлях заборон i знущань. Як за часiв
iмперiï, так i при тоталiтарному режимi бiльшовикiв. Скiльки разiв
ïï офiцiйно забороняли! Стверджували, що немає
такоï мови! Забороняли навчання украïнською, не дозволяли
видання, закривали украïнськi театри. За таких умов iнша мова могла
б зникнути. А зникни мова — немає i нацiï як
такоï. Усупереч усьому цьому украïнська мова вистояла i
донесла до нас давню культуру, звичаï i традицiï батькiв
— цi суб'єктивнi ознаки етнiчноï спiльностi нацiï.
Дiячi культури, що, не боячись переслiдувань, збирали, записували усну
народну творчiсть, мудрiсть, втiлену в пiснях, у поетичному словi, у
фольклорi. Берегли безсмертний дарунок! Заборонити вчитися, не видавати
книги i не дозволяти привселюдно висловлювати своï думки рiдною
мовою можна. Але не можна заборонити матерi говорити з дитиною
тiєю мовою, яку вона одержала в спадок пiд своєï мами,
не можна заборонити спiвати колисковi рiдною мовою. Вiд цих яскавих
рiдних слiв щось навiки поселяється в душi маляти, вони впливають
на нього ще на рiвнi пiдсвiдомостi. Роки заборон i негод, знущань i
принижень не згнобили украïнську мову, тому що в нiй закодована
велика культура народу.
У сьогоднiшнiй Украïнi iснує проблема оволодiння рiдною
мовою. Але iснує вона тiльки для частини дорослого населення. Для
нинiшнiх школярiв це питання вирiшене: вже з дитинства вони двомовнi, i
це, по-моєму, чудово. Зайвих знань не буває, — сказав
хтось. Мудра думка. Щоб доросла людина незалежно вiд мови, якою вона
говорить у родинi (будь то росiйська, татарська, єврейська або
угорська), могла вiльно володiти украïнською, одних декларацiй про
те, що необхiдно знати державну мову своєï краïни, мало.
У Росiï, наприклад, щоб одержати громадянство, тепер потрiбно
скласти iспит на знання росiйськоï мови. В Украïнi, думаю, теж
має бути так само.
Ставлення до рiдноï мови — це те саме, що i ставлення до
батькiвщини. Любити свою батькiвщину i не знати мову, якою говорить
абсолютна бiльшiсть ïï населення i яка є державною,
— це два поняття несумiснi.
