Iван Миколайович Вагилевич (1811-1866)

Iван Миколайович Вагилевич здобув семiнарську-унiверситетську освiту. У
двох поетичних творах украïнською мовою та кiкльканадцятьох
польською виступив послiдовним романтиком. Його полськомовнi твори ,
написанi в 1829-1841 рр., збереглися в автографах окремому зошитi й
рукописнiй збiрцi пiд назвою Poezie D. J. Bagilewicha, It. В iнтимно-
лiричних вiршах-ретроспекцiях До L (звернення до котрогось iз друзiв
юнацьких лiт), Wspomnienie (Спомни), Zycie (Життя), Tesknota (Туга),
Terazniejszosc (Теперiшнє) поет, кинутий холодною рукою долi у вир
життєвих перипетiй, iз сумом згадує своє щасливе
минуле весну життя. Вiдчуття розiрваного зв'язку часiв тут постає
в iндивiдуально-психологiчному планi. В поезiï Станси до М. З.
лiричний герой, охоплений передчасною старiстю душi, благає кохану
тiльки згадати його колись, у вiршi Зустрiч уславлює кохання , що
рятує його вiд зневiри й самотностi. Елегiйна лiрика Вагилевича
(думки, за його визначенням) симовлiзує драматизм i
проблематичнiсть досягнення духовноï свободи й самореалiзацiï
непересiчноï особистостi в суспiльствi.
В iншому ключi створено цикл Думи з тiєï ж збiрки Поезiï
— чотири лiро-епiчнi мiнiатюри героïко-iсторичного змiсту,
побудованi на iсторичних джерелах i народних легендах, пересипанi поетико-
стилiстичними ремiнiсценцiями зi Слова о полку Iгоревiм i написанi в
стилi цiєï лiтературноï пам'ятки ритмiзованою прозою.
Епiграф зi Слова увиразнює й посилює трагiчну тональнiсть
дум, у яких iдеться про зруйнування ханом Батиєм галицько-руських
мiст Плiснесько i Бич, а також знищення турками града Добрилiв. Четверта
мiнiатюра, власне iсторико-полiтична медитацiя Днiстер, вiдбиває
авторську тугу за старими князiвськими часами, давньою славою Галицько-
руськоï земли, загарбаноï згодом польською шляхтою. Думи
символiзують боротьбу Галицькоï Русi проти монголо-татарськоï
навали та iнтервенцiï султанськоï Туреччини й
королiвськоï Польщi. У Русалцi Днiстровiй надрукованi легендарно-
iсторична поема I. Вагилевича Мадей, близька до жанру народноï
героïчноï балади, i любовно-психологiчна балада з
демонологiчними мотивами та образами Жулин i Калина, названа автором
казкою. Стиль поеми iнкрустований ремiнiсценцiями зi Слова о полку
Iгоревiм, до речi, перекладеного письменником украïнською мовою. У
центрi цього Вагилевичевого лiро-епiчного твору опоетизований образ
ватажка легiникiв — сив Мадея (поему побудовано на народних
легендах про однойменного опришка). Творець лiричних знiмкiв душi тут
виявив себе сильним поетом-трагiком, спiвцем боротьби карпато-руського
населення проти угорських феодалiв. У баладi Жулин i Калина авторську
увагу зосереджено на трагiчних колiзiях любовного трикутника, на
душевних муках закоханих, на проблемi справжностi почуттiв i цiлiсностi
натур. Через фольклорну образнiсть Вагилевич виражає романтичне
вiдчуття невпорядкованостi свiту, дисгармонiï мiжособистiсних
взаємин.
Вагилевич автор фольклорно-етнографiчних та iсторичних розвiдок,
присвячених переважно карпатським етнiчним групам бойкам, гуцулам,
лемкам. Особливо цiкавили його слов'янська й, зокрема, украïнська
мiфологiя та фольклорна символiка в рукописах збереглися його працi
Demonologia Slowianska, Zarysy do demonografii, Symbolika slowianska,
збiрка легенд i оповiдань Kronika Ludu z demonologii slowianskiej.