Iван Миколайович Вагилевич (1811-1866)

Iван Миколайович Вагилевич здобув семiнарську-унiверситетську освiту. У двох поетичних творах украïнською мовою та кiкльканадцятьох польською виступив послiдовним романтиком. Його полськомовнi твори , написанi в 1829-1841 рр., збереглися в автографах окремому зошитi й рукописнiй збiрцi пiд назвою Poezie D. J. Bagilewicha, It. В iнтимно- лiричних вiршах-ретроспекцiях До L (звернення до котрогось iз друзiв юнацьких лiт), Wspomnienie (Спомни), Zycie (Життя), Tesknota (Туга), Terazniejszosc (Теперiшнє) поет, кинутий холодною рукою долi у вир життєвих перипетiй, iз сумом згадує своє щасливе минуле весну життя. Вiдчуття розiрваного зв'язку часiв тут постає в iндивiдуально-психологiчному планi. В поезiï Станси до М. З. лiричний герой, охоплений передчасною старiстю душi, благає кохану тiльки згадати його колись, у вiршi Зустрiч уславлює кохання , що рятує його вiд зневiри й самотностi. Елегiйна лiрика Вагилевича (думки, за його визначенням) симовлiзує драматизм i проблематичнiсть досягнення духовноï свободи й самореалiзацiï непересiчноï особистостi в суспiльствi.
В iншому ключi створено цикл Думи з тiєï ж збiрки Поезiï — чотири лiро-епiчнi мiнiатюри героïко-iсторичного змiсту, побудованi на iсторичних джерелах i народних легендах, пересипанi поетико- стилiстичними ремiнiсценцiями зi Слова о полку Iгоревiм i написанi в стилi цiєï лiтературноï пам'ятки ритмiзованою прозою. Епiграф зi Слова увиразнює й посилює трагiчну тональнiсть дум, у яких iдеться про зруйнування ханом Батиєм галицько-руських мiст Плiснесько i Бич, а також знищення турками града Добрилiв. Четверта мiнiатюра, власне iсторико-полiтична медитацiя Днiстер, вiдбиває авторську тугу за старими князiвськими часами, давньою славою Галицько- руськоï земли, загарбаноï згодом польською шляхтою. Думи символiзують боротьбу Галицькоï Русi проти монголо-татарськоï навали та iнтервенцiï султанськоï Туреччини й королiвськоï Польщi. У Русалцi Днiстровiй надрукованi легендарно- iсторична поема I. Вагилевича Мадей, близька до жанру народноï героïчноï балади, i любовно-психологiчна балада з демонологiчними мотивами та образами Жулин i Калина, названа автором казкою. Стиль поеми iнкрустований ремiнiсценцiями зi Слова о полку Iгоревiм, до речi, перекладеного письменником украïнською мовою. У центрi цього Вагилевичевого лiро-епiчного твору опоетизований образ ватажка легiникiв — сив Мадея (поему побудовано на народних легендах про однойменного опришка). Творець лiричних знiмкiв душi тут виявив себе сильним поетом-трагiком, спiвцем боротьби карпато-руського населення проти угорських феодалiв. У баладi Жулин i Калина авторську увагу зосереджено на трагiчних колiзiях любовного трикутника, на душевних муках закоханих, на проблемi справжностi почуттiв i цiлiсностi натур. Через фольклорну образнiсть Вагилевич виражає романтичне вiдчуття невпорядкованостi свiту, дисгармонiï мiжособистiсних взаємин.
Вагилевич автор фольклорно-етнографiчних та iсторичних розвiдок, присвячених переважно карпатським етнiчним групам бойкам, гуцулам, лемкам. Особливо цiкавили його слов'янська й, зокрема, украïнська мiфологiя та фольклорна символiка в рукописах збереглися його працi Demonologia Slowianska, Zarysy do demonografii, Symbolika slowianska, збiрка легенд i оповiдань Kronika Ludu z demonologii slowianskiej.