Людина, цивiлiзацiя, земля… Твiр-мiркування

Людина — це частина природи. В результатi розвитку
цивiлiзацiï чоловiк став сильнiше i ностазив себе вище за природу.
Чи має право вiн так робити? Адже харчується: вiн плодами
земними: спустошує надра землi; вирубує лiси — фiльтри
повiтря; дихає киснем, викидав в атмосферу тонни шкiдливих
хiмiчних речовин; п'є воду, в яку зливаються заводськi вiдходи,
харчується продуктами, вирощеними на отруєнiй землi. Чи
часто хто-небудь з нас замислюється, а чи надовго вистачить земних
ресурсiв при такому ïх безладному i iнтенсивному використаннi?
Кожен думає: А, на моє життя вистачить! 1 дуже
дивується, коли в ного краïнi, в його мiстi, на його вулицi
вiдбуваються катастрофи: могутнi зливи зносять удома або ж вони йдуть
пiд землю; рвуться труби каналiзацiï, i смердючi потоки несуться в
рiчку, озеро або в морi, курорти закриваються, i БИТИ воду ще довго не
можна; вибухають АЕС, i земля дарить нам мутантiв. Люди, в гонитвi за
престижнiстю i грошима, винищили багато тварин, деякi види яких вже
неможливо вiдновити, або ж залишилися одиницi у деяких зятузиасгов-
природников. Невже важко зрозумiти, що є хижак i травоïдна
тварина? Хижак, переслiдуючи тварину, хоче одного — наïстися.
Вiн не уб'є бiльше, нiж йому потрiбно. I в цьому є гармонiя,
рiвновага. Людина ж знищує все, що бачить, ïй потрiбно все
бiльше i бiльше, вона йде семимильними кроками до своєï
загибелi. Озирнiться навколо, подивiться на свiт, зрозумiйте, що наша
планета iснує не для одноразового використання.