Лiтературний процес кiнця XIX — початку XX ст
Лiтературний процес наприкiнцi XIX — на початку XX ст.
припадає на перiод Iнтенсивного розгортання визвольного руху в
Росiйськiй iмперiï. Це визначило характернi тенденцiï розвитку
лiтератури не тiльки в Надднiпрянщинi, але Й в Галичинi та Буковинi, якi
перебували в межах Австро-Угорськоï iмперiï. Украïнськi
письменники прагнуть передати пафос визвольноï боротьби народу,
показують ïï полiтичнi форми, зображують зростання
соцiальноï й нацiональноï свiдомостi людини.
V цей час на нивi украïнськоï лiтератури виступали
представники кiлькох поколiнь. Продовжували писати Iван Франко, Михайло
Старицький , Панас Мирний , Iван Нечуй Левицький, Iван Карпенко-Карий .
Пошуками нових тем, нових прийомiв художнього узагальнення
життєвого матерiалу, розгортанням художньоï дiï через
внутрiшнiй свiт персонажiв вiдзначалися твори представникiв новоï
школи Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянськоï, Василя Стефаника,
Марка Черемшини, Михайла Якiва, поетiв Миколи Вороного, Олександра
Олеся, Миколи Фiлянського, Григорiя Чупринки, драматургiв — Лесi
Украïнки , Володимира Винниченка, Спиридона Черкасенка.
На початку XX ст. сформувалася група украïнських модернiстiв,
осередком якоï стало львiвське видавництво Молода муза, Остап
Луцький, Петро Германський, Василь Пачовський, Вогдан Лепкий, Сидiр
Твердохлiб. Осередком схiдноукраïнського модернiзму був
киïвський журнал Украïнська хата, у якому друкували своï
твори Микола Євшан, Михайло Срiблянський (Микита Шаповал), Андрiй
Товкачевський. Украïнська проза сягає вершин художнього
психологiзму в дослiдженнi внутрiшнього свiту окремоï особистостi.
Психологiзацiя прози зумовила тяжiння до лаконiзму в описах, стислостi
малюнка, сконцентрованостi образностi. Письменники придiляють бiльше
уваги суто драматичним елементам внутрiшньому монологу, дiалогу,
полiлогу, використанню прийомiв невласне прямоï мови. Збагачення
художньоï лексики вiдбувається шляхом запровадження в
лiтературну мову народноï синонiмiки, фразеологiï,
використання найрiзноманiтнiших шарiв усного мовлення.
Украïнськi поети Iван Франко, Михайло Старицький, Олена Пчiлка,
Борис Грiнчен-ко, Леся Украïнка, Володимир Самiйленко, Олександр
Олесь, Микола Вороний, Агатангел Кримський, Спиридон Черкасенко, Надiя
Кiбальчич, Микола Фiлянський, Павло Тичина, Максим Рильський —
ставлять своє слово на службу народовi. Мотив ролi художнього
слова звучить у лiрицi майже всiх украïнських поетiв цього часу.
Цiкаву сторiнку в антологiï украïнськоï новiтньоï
поезiï представляє творчiсть Михайла Семенка першого
украïнського футуриста.
У драматургiï поруч з традицiйною соцiально-побутовою драмою та
п'єсами на iсторичнi теми виникають проблемно-фiлософська та фiлософсько-
психологiчна драма , розквiт яких пов'язаний з iм'ям Лесi Украïнки.
Вона збагатила драматургiю i в жанровому вiдношеннi: драматична сцена
(Iфiгенiя в Тавридi), дiалог {В дому роботи, в краïнi неволi), етюд
(Йоганна, жiнка Хусова), драматична поема (Одержима, В катакомбах,
Бояриня), драма (Камiнний господар), фантастична драма (Осiння казка),
драма-феєрiя (Лiсова пiсня). Архип Тесленко пише сатиричну комедiю
(Патрiоти), Володимир Самiйленко гротескно-фантастичну сатиру (У Гайхан-
бея), Панас Мирний драму-мiстерiю (Спокуса).
