Чи сперечаються про смаки?

Чи можна сперечатися про смаки? Чи можна людину засуджувати за те, що
ïй подобається одна рiч i викликає осуд iнших? Як
вiдомо, не буває двох однакових людей, а тому й погляди на одне й
те саме явище, подiю, рiч не можуть бути абсолютно iдентичними. Однi
вiддають перевагу бiлому кольору, а iншi чорному, одним
подобається класична музика , а iншi не мислять життя без року. I
це правильно, бо якби всiм людям на Землi подобалося одне й те саме, ми,
мабуть, перетворилися б на якусь сiру масу, не могли б виявити свою
iндивiдуальнiсть, загубилися б серед iнших. Проте, це лише одна з точок
зору. Так, з одного боку, говорять, що про смаки не сперечаються. Але
з iншого про одну людину можуть сказати, що у неï гарний смак, а
iншу вважають позбавленою цього дару. Хто може назвати критерiï, за
якими визначають смак людини, адже, що для одного є жахливим, для
iншого просто оригiнальне. Мабуть, якихось чiтких норм не iснує,
тим бiльше наше сучасне суспiльство розвивається настiльки
швидкими темпами, що вигаданi сьогоднi правила завтра будуть вже
застарiлими. Нам може подобатися те, що викликало осуд попереднiх
поколiнь, а нашi нащадки будуть вважати це жахливим. Та чи означає
це, що поняття смаку можна назвати застарiлим? Я не вважаю, що це саме
так, що воно вiдiйшло в минуле. Завжди були, є i будуть жити якiсь
вiчнi цiнностi, поняття та уявлення, на якi люди будуть рiвнятися, i,
я думаю, саме вони i є критерiями не тiльки смаку, але й
вихованостi, моральностi людини. Бо, на мою думку, смак це щось бiльше
за вмiння добре одягатися, гарно виглядати, слухати якусь певну музику
чи читати якiсь визначенi книжки. Часто смак плутають з модою, чи тим,
що називають стильним, сучасним, модерним. Хоча це зовсiм не так. Багато
хто вважає, що смак дається людинi вiд народження, що йому
не можна навчитися. Прихильники цiєï думки наводять багато
прикладiв на пiдтвердження своєï теорiï, i, можливо, де
в чому з ними можна погодитися. Дiйсно, iнодi трапляється так, що
в середовищi, яке зовсiм не сприяє розвитковi естетичних нахилiв
та високих уподобань, народжуються справжнi дiаманти особистостi,
здатнi пiднятися над цим середовищем i потiм пiдняти i його на новий
рiвень. Але чи означає це, що люди, якi вiд народження не надiленi
цим даром, вже нiчому не зможуть навчитися? Я не думаю, що це так.
Людина має здатнiсть вчитися, сприймати все нове, i, звичайно,
якщо вона потрапить у добрi руки, у коло людей, якi зможуть навчити
ïï розрiзняти добре i погане, красиве i потворне, це
обов'язково матиме позитивний ефект. Можливо, не кожен зможе досягти
висот смаку, вiдразу стати витонченою, елегантною, досконалою
особистiстю, проте щось людина обов'язково запам'ятає i вже нiколи
не буде такою, як ранiше. Головне у цьому процесi, на мою думку, не
зовнiшнiй ефект, те, що вiдразу впадає в око, а внутрiшнiй свiт
людини. Адже перше легко забути, заплутатися в правилах етикету, а те,
що стає частиною твоєï душi не забудеш вже нiколи. Тому
важливим здається менi саме виховання, залучення кожного до
скарбницi вiчних цiнностей, щоб людина не згадувала, як ïй треба
поводитися в тiй чи iншiй ситуацiï, а знала це. I ще одна рiч
здається менi надзвичайно важливою людина з почуттям смаку, по-
справжньому вихована та iнтелiгентна людина нiколи не дорiкає
iншому через його недолiки, не буде насмiхатися чи зневажати за
недоречну поведiнку чи вигляд. Бо це є свiдченням невихованостi,
снобiзму, вiд якого й до поганого смаку недалеко. Мабуть, i приказку
Про смаки не сперечаються вигадали саме люди зi смаком, нагадуючи
всiм, що кожен має право на свою точку зору, своï думки,
навiть якщо вони не збiгаються з поглядами та переконаннями iнших.