Роман про Лиса

Роман про Лиса — ставиться до сатиричного тваринi епосу
середньовiччя. Оповiдання про витiвки зухвалого нахаби Лиса здавна чи
iснують не у всiх лiтературах миру, численнi версiï й перекладання
цього сюжету вiнчає поема Ґете Рейнеке Лис (1793).
Перша велика обробка казок про Лиса, що одержав германське iм'я Рейнеке
(Ренар), що згодом стало у французькiй мовi загальним найменуванням
лисицi, сходить до кiнця XII — початку XIII в., коли в
Європi спостерiгається пiдйом мiськоï культури, що
сприяє розвитку сатиричного напрямку в лiтературi. Про пригоди
хитромудрого Лиса (почасти родинного героям фаблiо й шванкiв) починають
складати невеликi вiршованi оповiдання. Автор однiєï з таких
поем, якийсь Пьер iз Сен-Клу, дав всьому циклу назва Роман про Ренаре
(близько 1175). Це добуток, що складається з 26 окремих повiстей,
називаних галузями, створено поруч авторiв, як правило, безвiсних. Хоча
мiж галузями немає сюжетноï спiльностi, крiм того що скрiзь
дiє пiдступний метр Ренар, вони складаються в певну єднiсть,
створювана послiдовним уподiбненням тваринного миру миру феодальному.
Характери персонажiв не перетерплюють змiн i мають постiйнi
функцiï, отчого створюється враження маскараду:
на звiрiв у точностi переносяться чини й типи феодального суспiльства,
на звiрине життя — риси феодального побуту. Основний конфлiкт
роману — суперництво лисиця Ренара й вовка Изенгрина, у якому
беруть участь рiзнi представники тваринного миру, вiд лева до равлика,
— завершення не одержує, тому корпус текстiв легко
доповнюється новими епiзодами.
Навiть смерть Лиса виявляється мнимоï, вiн не гине й
продовжує своï витiвки. Роман буяє яскравими побутовими
деталями, дiя його протiкає те при королiвському дворi, то в
монастирi, то в лицарському замку. Звiрина держава управляється
iмператором Львом, iменованим Нобль (Шляхетний), iмператрицю кличуть
Фьера (Горда), ïхнi васали — похмурий i жадiбний вовк Изен-
Грiн, його вiтряна дружина ерсан (Гризента), лукавий кiт Тибер, ненажера
й телепень ведмiдь Брюн (Вiдлюдько), дурний i боягузливий баран Белин,
войовничий хвалько пiвень Шантеклер, добросердий борсук Гринбер, осiв
Бернар, що носить титул архiєпископа звiриного царства. Серед
цiєï рiзношерстоï компанiï лисиць Ренар є
втiленням не тiльки хитростi, спритностi й смiливостi, але й беззаконня,
розбою й насильства. Поводження Ренара — своєрiдна модель
поводження людини, що живе в суспiльствi, де сильний завжди прав. Граючи
на слабостях своïх ближнiх, Ренар знущається з них: обiцяючи
ведмедевi мед, а котовi мишей, вiн заманює ïх у пастку,
звiдки вони вириваються ледве живi. Роман про Лиса, що виник у перiод
розквiту лицарськоï лiтератури, багато в чому є
пародiєю на останню, про що свiдчить винесене в заголовок слово
роман — оповiдання про пригоди доблесних i любовних. Учасниками ж
пригод стають звiрi, найчастiше дурнi й жорстокi, чиï вчинки далекi
вiд лицарських. Лев вiдправляється в похiд на язичникiв i
залишає замiсть себе метра Ренара; Лис швиденько складає
пiдроблений лист про загибель Лева, щоб на законних пiдставах опанувати
його дружиною;
новоявленi хрестоносцi — заєць Боягуз, коник i iншi —
перемагають невiрних скорпiонiв;
язичник верблюд здається в полон, i Лев наказує здерти з
його живцем шкiру, що васали його з радiстю виконують. Роман про Лиса
має яскраво виражену сатиричну антиклерикальну спрямованiсть.
Поряд з гiдними осмiяння фiгурами священикiв, звiрi самi пародiюють
церковнi дiйства й обряди: вовк смиренно приймає чернечий постриг
вiд Лиса, осел читає проповiдi. Образ Ренара в порiвняннi з iншими
персонажами, за яких раз i назавжди закрiплюється певна
характеристика, незмiрно складнiше.
По сутi, вiн єдиний, до кого нiколи не застосуємо епiтет
дурний. Лис, обложений Львом у своєму замку Малпертуи, —
свавiльний феодал; Лисиць, що прив'язала хвости сплячих звiрiв до дерев,
— бешкетник-школяр; голодний Лис, що рится в пошуках ïжi,
— пригноблений трудiвник. Лис висмiює всiх, хто
намагається покарати його або призвати до покори: могутнього Лева,
свого вiчного ворога Изенгрина. Залишити хитруна з носом може тiльки яка-
небудь дрiбна звiринка начебто синички. Сильнiше ж Лисиця простий
селянин, що зiрко стерегет своє добро вiд хижакiв, його одного
боïться метр Ренар. У цьому вiдбивається лежача в основi
роману народна мудрiсть, що засуджує жадiбнiсть i кровожерливiсть
панiв, пiд якими би личинами вони не ховалися