Жiнка у пореволюцiйному суспiльствi
У творчостi М. Хвильового жiночi образи мають особливе значення. Вiдомо,
що в Украïнi завжди панував культ Жiнки. Матiр, кохана, Берегиня
роду й споконвiчних традицiй таким постає образ жiнки зi сторiнок
письменникiв-класикiв. А якою бачить жiнку М. Хвильовий? У пореволюцiйнi
часи свiт перевернувся з нiг на голову. Що вiдбувалося? Руйнацiя
моральних канонiв i, як наслiдок, деградацiя людських душ. I кому, як не
жiнкам, слiд зупинити цей хаотичний абсурд? М. Хвильовий впевнений, що
жiнки морально стiйкiшi за чоловiкiв, тому-то вiн переконаний, що
ïхня любов, милосердя, врештi, самопожертва вирвуть рiдний народ iз
згубноï стихiï.
Головна героïня оповiдання Сентиментальна iсторiя намагається
знайти своє мiсце у буремному новому суспiльствi. Бянка не
бажає бути зайвою, як товаришка Уляна, художник Чаргар. Вона не
хоче пливти за течiєю шаленоï рiки пiд назвою радянське
суспiльство, бо Бянка сильна особистiсть. Дiвчина привчилась самотужки
знаходити вихiд iз скрутного становища. Але в той же час вона нiколи не
дозволить собi пiти на компромiс iз власним сумлiнням. Героïня
вiдчуває й усвiдомлює те, що не можна сидiти склавши руки,
бо iнакше ïï вишневоока Украïна перетвориться на
збiговисько моральних потвор. Але навколо дiється щось жахливе,
бридке. Бянка називає цi суспiльнi процеси свiтовим бардачком.
Омрiяне майбутнє для своєï краïни дiвчина
вважає сентиментальною даллю, адже смiливими та красномовними
лозунгами життя не покращити. То що ж робити? Як перетворити
сентиментальну даль на реальнiсть?
Ламати не будувати: душа не болить. Але чи може бути щасливим
суспiльство на руïнах моральних цiнностей? Героïня
жахається, що ïï землякiв не цiкавлять одвiчнi людськi
чесноти. Краïна котиться у прiрву I лише iстиннi морально-етичнi
закони здатнi врятувати суспiльство вiд деградацiï, пролити свiтло
на затуманене майбутнє.
Але найбiльше дiвчину дивує те, що люди навiть не намагаються
замислюватися над сенсом свого буття. Зачинившись у своïх нiрках,
вони живуть пiд тягарем страху. Бянка страждає темною нiччю
нашоï дiйсностi, але змiнити щось не в ïï силах.
Ïï останнiй вчинок вiдчайдушня спроба налагодити гармонiю мiж
мрiєю та реальнiстю. Але чи можливо це? Вiддавши себе, Бянка
загубила найдорожче, найсвятiше й найчистiше, що було в ïï
душi.
Бянка збiрний жiночий образ пореволюцiйноï доби. М. Хвильовий
переконує нас, що роль жiнки у суспiльствi виняткова за будь-яких
iсторичних часiв, адже вона втiлення одвiчних чеснот, Берегиня людських
душ. Новела Кiт у чоботях присвячена жiнцi в революцiï. Гапка,
тобто товариш Жучок, це тип, що його зустрiчав автор оповiдач на
воєнних дорогах. Жiнка невисока на зрiст, взута у завеликi чоботи
за жвавий характер i, очевидно, темнi очi прозвана Жучком.
Спробуємо проаналiзувати мову цiєï новели i простежити,
чи характернi для неï параметри iмпресiонiстичного письма.
Насамперед впадає у вiчi настроєнiсть твору, що характерно
для iмпресiонiзму. Захоплено-пiднесене ставлення оповiдача до Гапки-
Жучка виражається як безпосередньо словами, так i самим
синтаксисом це в основному короткi, часто однослiвнi речення. Так можуть
говорити вкрай захопленi люди: треба, щоб був гiмн моралям
революцiï, але Жучковi буде не гiмн, а пiсня.
Портрет героïнi, тобто зовнiшнiсть, письменник характеризує
одним словом жучок. Ми не знаємо, русява вона i чорнява, якого
кольору ïï очi. Вiдомо, що нiс головка вiд цвяшка i що зрiст
кiт у чоботях.
Iмя героïнi Гапка асоцiюється iз гаптуванням золотом або
срiблом, iз червiнькою революцiєю, iз пятикутною зорею на
капелюшку, очi iз серпневим сонячним променем. Гапка мураль
революцiï, що тягне сонячну вагу у сонячний вiк. Поєднання
червiнькового кольору iз кольором хакi це i є головна
героïня. Зустрiчаємо Кота в чоботах i бiля вогню, посеред
зими й темноï ночi. Золото, вогонь це асоцiацiï тепла,
радостi, досконалостi.
Товариш Жучок секретар партячейки розмовляє часто росiйською мовою
(новела практично написана наполовину росiйською), що доносить до читача
дух того часу, iншими словами стиль життя, коли на жiночих зiбраннях
говорили про аборт, кохання , право куховарки.
Мовна стихiя Кота в чоботях сповнена пiднесення, радостi, легкоï
iронiï, щирого захоплення та симпатiï. Автор новели ще не той
холодний Микола Хвильовий, який в Арабесках скаже: женщина круч наших
емоцiй. Кiт у чоботях безпосередня, власне чоловiча емоцiя, викликана
незвичайною Гапкою.
