ЯК АБУ-КАСИМ ПЕРШИЙ РАЗ ПОЗБУВСЯ СВОÏХ КАПЦIВ
Оттаке добро здобувши,Про товариша забувши,
Абу-Касим страх зрадiв.
Щоб всi бачили, що справив,
Цiнну бутлю вiн поставив
У вiкнi, де сам сидiв.
Сам вiн взявся мiркувати,
Як би вiдпразникувати
Славний сей здобуток свiй?
Дать на боже? Учту справить?
Нi, про се й не думав навiть.
В лазню я пiду як стiй!
Дiм як слiд позамикавши
I за пояс ключ заткавши,
В лазню почалапав вiн.
Тут за вступ прийшлось платити,
Плюнув, буркнув щось сердитий,
Мовби гризти мусив хрiн.
В лазнi служба вже пильнує:
Той у нього капцi ззує,
Сей знiмає драний плащ,
Третiй ноги натирає,
Той щось в крижах направляє,
Аж хруснув у спинi хрящ.
Поки там служебнi руки
Скупаря беруть на муки,
Мажуть, правлять, мiсять, труть,
Аж пiдходить звiльна к ньому
Друг один чи то скупому
Вiн таким здавався буть.
Привiтались, розмовляють,
Сеє-теє споминають.
Далi друг смiятись став:
Абу-Касим, любий друже,
Тiï капцi час вже дуже,
Щоб ти iншi капцi мав!
Глянь! Се ж дiйснiï почвари!
Ïм нема в Багдадi пари:Кльоци шкiрянi якiсь!
Ти ж бо чоловiк маючий,
Справ собi як слiд папучi,
В кандалах отих не лiзь!
Правда, друже! Касим каже.
Я вже й сам не раз, аякже,
Про те думав, як на грiх.
Але знаєш людську вдачу
Як старi тi капцi бачу,
То менi щось жалко ïх.
Так уже я з ними зжився!
А як добре придивився:
Таж вони ще добрi скрiзь!
Що ж ïх дурно викидати,
А новiï купувати?
Се ж нерозум! Бога бiйсь!
Поки так балакав Касим,
Аж до лазнi входить разом
Пан багдадський судiя.
Кинулись до нього слуги:
Сей роззув, тюрбан зняв другий.
Я натру! Обмию я!
Абу-Касим аж озлився
I спiдлоба подивився
На лизунство подлих слуг
Та й пiшов у лазню живо,
А за ним глядiв жартливо
Той його нiбито друг
Був там довго чи коротко,
Паривсь гiрко чи солодко,
Сеє вже не наша рiч,
Доста, що суддя ще в ваннi
Кляв на слуги окаяннi,
Як наш Касим вийшов прiч.
Вийшов з лазнi, одягаєсь
А де капцi? Оглядаєсь,
Але капцiв нi слiду!
А на мiсцi ïх блискучi,
Ще новiсiнькi папучi
Хтось поклав як на бiду. Абу-Касим усмiхнувся.
Хитрий друг мiй! Як звинувся!
Сам немов мене ганьбив,
Та заким я вимивсь в парнi,
Вiн взяв капцi незугарнi,
А папучi тi купив.
Так-то хитро Абу-Касим
Вимiркував серцем ласим
I повiрив в догад свiй!
Швидко вдяг своï онучi
I обув новi папучi,
З лазнi драла дав як стiй.
Та хоч дав вiн з лазнi драла,
Вслiд за ним бiда вже гнала,
Мов за жертвою змiя!
Ось, чортiв спiмнувши копу,
Вилiз, наче рак з окролу,
З лазнi сам пан судiя
Вийшов з лазнi, одягаєсь
Де папучi? Оглядаєсь,
А папучiв нi слiду!
Замiсть них для осолоди
Два капчиська, мов колоди,
Хтось поклав як на бiду.
Пан суддя був дуже строгий,
Наробив як стiй тривоги:
Хто моï папучi вкрав?
Хто для насмiху й наруги
Сi проклятiï капцюги
Замiсть моïх тут поклав?
Страх i трепет по всiй лазнi!
Шепти, мови невиразнi
Далi скрикнули всi враз:
Ах, се ж Касимовi капцi!
Певно, трясця його бабцi,
Вiн же й обiкрав тут вас!
Зараз хопивши палюги,
Вздогiн скочили два слуги.
Абу-Касим i не снив,
Що за ним бiда йде спiшно!
Вiн в нових папучах втiшно
Вже до дому доходив.
А втiм, крики його гадку
Перервали: Дядьку, дядьку,
Зупинiться! Стiйте, гов!
Став мiй Касим, озираєсь,
Се хлоп з лазнi наближавсь,
Весь задиханий прийшов.
Дядьку Касим, Аллах з вами!
А там в лазнi пан за вами,
Пан якийсь знатний питав.
Конче хоче вас пiзнати.
Се, мабуть, купець багатий,
Бо нас двох по вас пiслав.
Абу-Касим здивувався,
Веселенький поспiшався,
Думав добрий зиск найти.
В лазнi вiн вступа пороги,
Коли, бач, суддя тут строгий
Як не крикне: А, се ти!
Ти се, дрантавий злодюго!
Гей, вiзьмiть, звяжiте туго
I в тюрму його запрiть!
I здiймiть моï папучi,
А капчиська тi вонючi
До карку йому вчепiть!
Тут мав лазню Абу-Касим!
Не пiшло йому се плазом,
Що приятель жарт зробив.
Що вже плакав i кланявся,
Толкувався i зайнявся,
Пан суддя трохи не бив.
Мусив Касим наостатку
Пястрiв видобуть десятку
I суддi ввiткнуть в кулак,
Щоб минути злоï казнi.
Так-то змитий, з тоï лазнi
Видобувся неборак.
