Твiр за поемою Кавказ Тараса Шевченка

Поема Кавказ, що була написана Т. Шевченком у 1845 роцi,- вершина
полiтичноï поезiï. Тематично та iдейно вона повязана з поемою
Сон. Намiчена в Снi тема викриття царизму, як носiя колонiального
гноблення народiв, стає провiдною у складному iдейно-тематичному
комплексi Кавказу. Ми часто називаємо Кавказ поемою, мабуть, через
ту масштабнiсть Шевченкових понять людина — народ; насправдi, за
жанром цей твiр , швидше,- вiрш-роздум, iнвектива. У творi немає
сюжету в розумiннi становлення характерiв i ïх взаємин,
немає i самих характерiв персонажiв, епiчних картин, твiр суцiльно
лiричний, вiн являє собою немов один величезний вибух чуття (I.
Франко).
Але значущiсть висунутих у Кавказi iдей, масштабнiсть узагальнень,
широта охоплення найтиповiших обставин самодержавно-крiпосницькоï
системи дають пiдстави називати твiр полiтичною, сатиричною поемою, в
якiй в одно художнє цiле поєднанi й сатира на
самодержавство, i гiмн волi, й реквiєм друговi, що загинув.
Поема Кавказ присвячена Якову де Бальмену — щирому приятелевi
Шевченка, який загинув на Кавказi у вiйнi проти горцiв у 1845 роцi. Це
викликало в поета почуття болю, висловлене в епiграфi Кто даст главе
моей воду, и очесам моим источник слез. И плачуся и день, и нощь о
побиенных. Вперше надруковано поему в збiрцi Новые стихотворения Пушкина
и Шевченко , запрещенные в России, що вийшла в Лейпцигу 1859 року.
Крiм початкових рядкiв За горами гори хмарою повитi, у поемi немає
поетичних описiв кавказькоï природи. В уявi поета-гуманiста Кавказ
вимальовується краïною, де гори засiянi горем, кровiю политi.
З Кавказом повязаний мiфiчний образ Прометея, оригiнально переосмислений
поетом. Шевченкiв Прометей — це не окремий титанiчний герой-
богоборець, що для порятунку людей вiд мороку i темряви вiддав ïм
вогонь, викрадений у Бога, i за це прикутий до кавказькоï скелi й
покараний на вiчнi муки. Прометей у Шевченка-це народ, безсмертя
Прометея — безсмертя народу, де гранично узагальнений символ
нескореностi народу i невмирущостi його волелюбних прагнень.
Одразу пiсля заспiву йде монолог, звернений до Бога. Збiрний лiричний
герой (ми, нам) немов не наважується стати на прю, а насправдi
засуджує дiла Бога, внаслiдок яких кати знущаються над нами, а
правда наша пяна спить. Правда у Шевченка синонiм волi. Вона спить, а
нам тiльки плакать, плакать, плакать i хлiб насущний замiсить кровавим
потом i сльозами.
А справжня правда полягає в тому, що все в суспiльствi залежить
вiд людей.
Шевченкiв Кавказ по-своєму поглиблює викривальний пафос i
характеристику самодержавно-крiпосницькоï системи. Карбованiсть
поетичного рядка, фiлософська глибина думки досягаються завдяки точностi
слововживання. Для зображення потворностi й огидностi самодержавства
Шевченко використовує засоби контрасту й антитези (I од
глибокоï тюрми та до високого престола -усi ми в золотi i голi),
полiтичну метафору (Довелось запить з московськоï чашi московську
отруту!), персонiфiкацiю (правда наша пяна спить), повторення ключового
слова (нам тiльки плакать, плакать, плакать).
У заключнiй частинi твору поет показує тих, хто в неутомлених
поклонах возносить хвалу Боговi, вiд них Бог згодом прийматиме в дар не
лише кражу, вiйну, кров, а i з пожару вкрадений покров!. Звинувачення
пронизує увесь твiр, стає гостросатиричним, нищiвним,
викривальним.
Афористичним став вислiв Шевченка Лягло костьми людей муштрованих
чимало, яким засуджуються загарбницькi вiйни, жертвами яких стають
солдати.
Поема Кавказ вражає своєю художньою довершенiстю. Про Т.
Шевченка Момбелi писав, що це справжнiй поет, поет з почуттям, поет iз
натхненням. Великий Кобзар був першопроходцем нових тем, нових образiв.
Вiн примушує замислитися над суттю художнiх вiдкриттiв, шляхiв до
них, над таïнством творчостi.
Прометей — символiчний образ нескореного народу (за поемою Т.
Шевченка Кавказ)
Постать Т. Шевченка, його справдi подвижницьке життя гiднi подиву,
пошани i вдячностi. Його слово переходило державнi кордони, бо мало
найвищу вiзу — вiзу генiя. Слово Шевченка вiд початку до кiнця
написане любовю до всiх народiв, до всiх людей на Землi.
Викриттям жорстокоï колонiзаторськоï полiтики Росiï i
закликом до повалення царизму сповнена поема Т. Шевченка Кавказ,
написана у формi революцiйно-викривального лiричного монологу.
У творi поет пiдносить двi взаємозвязанi образнi теми -
розвiнчування загарбницькоï полiтики царського самодержавства i
уславлення волелюбного духу народiв Кавказу й усiх народiв свiту.
Поема починається похмурим пейзажем гiр, засiяних людським горем.
За цим народнопоетичним метафоричним образом засiяння горя i слiз поет у
контрастах подає символiчнi образи зажерливого орла i невмирущого
Прометея:
Споконвiку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрi ребра
Й серце розбиває.
Розбиває,та не випє
Живущоï кровi, -
Воно знову оживає I смiється знову. Безперечно, образ
Прометея — символ народноï сили, що не вмирає, образ
орла — символ росiйського самодержавства, що веде загарбницьку
вiйну. Власне, з цих двох символiв i розвиваються двi
взаємоповязанi й протиставлюванi теми. Кожний з образiв яскраво
вимальовується через протиставлення один одному, зокрема,
жорстокiсть одного (орла) i живучiсть iншого (Прометея).
Переосмислення власноï назви Прометей — iменi мiфологiчного
героя — бога-борця,- поет веде далi: через приховане порiвняння
зєднує єдиним поетичним смислом зi словами душа наша,
воля, а в кiнцi вступноï частини зi словом Бог як визначення
найвищоï народноï справедливостi, що образно формулюють
духовний свiт народу. Отже, у власнiй назвi Прометей здiйснюється
узагальнення сили волелюбного народного духу, який
протиставляється безсиллю царя i царизму.
I неситий не виоре
На днi моря поле.
Не скує душi живоï
I слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Натхненно i непереможно звучать слова поета: Не вмирає душа наша,
не вмирає воля. Звернiмо увагу на епiтет наша. Поет тут говорить
про всi поневоленi народи Росiï, вiд iменi всiх трудящих вiн
висловлює свiй гнiв i ненависть до царизму i цим пiдкреслює
спiльнiсть долi всiх трудящих:
Кати знущаються над нами,
А правда наша пяна спить.
I все ж поет вiрить, що справедливiсть восторжествує:
Встане правда! Встане воля!
Метафоричними образами поет викриває загарбницьку полiтику
царизму:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
Щоб висловити невимовне горе i страждання народу, поет
використовує гiперболiчний образ слiз, кровi:
А сльоз, а кровi?
Не рiки — море розлилось!
Поет вiрить у перемогу горцiв, тому проголошує:
Борiтеся — поборете!
Слово поета сповнене пристрасноï оповiдi про те, що дiялося на
Кавказi.
У наш час Росiя продовжує полiтику наведення конституцiйного
порядку, залучаючи до ганебноï справи свою армiю. Черговою жертвою
такого порядку стала Чечня Народи вiдстоюють свою незалежнiсть. А синi
гори так i залишилися нескореними понинi