Цiлющi джерела нашоï духовностi

Минулися часи нищення украïнськоï культури та ïï
духовностi вiри, вiдходять у небуття комунiстичнi iдеологи, що всю нацiю
хотiли зробити атеïстами, зникли в небуття палкi прихильники
хутiрськоï культури, а вiдтак i обмеженого мислення. Нинi ми
впевненим кроком простуємо до цивiлiзованого європейського
свiту, бiльш вiдкритим поглядом дивимося довкола й помiчаємо, що
всi ми найперше люди, i оточують нас теж люди, якi iнколи розмовляють не
твоєю мовою, сповiдують не твою релiгiю, але з повагою ставляться
до тебе й не перешкоджають тобi розмовляти рiдною мовою, сповiдувати
свою релiгiю. Це є ознака цивiлiзованого свiту. Але цi ознаки
мають бути i в рiднiй хатi (в Украïнi).
Пошана до iнших починається з шанобливого ставлення до
своєï домiвки, своïх традицiй, своєï мови та
культури. I часом не стiльки дивними, стiльки, на мою думку, нахабними
випадами з боку пiвнiчного сусiда у виступах державних мужiв можна
почути коментар щодо наших власних украïнських справ, ба навiть
поради звучать как нам благоустроiть… Як на мене, то це, примiром,
все одно, що нахабно вдертися до сусiдiв i почати ïм розповiдати,
що в них меблi не такi, не так стоять, i самi вони не такi. А тут ще
своï землячки починають пiдспiвувати: Дайте нам другой
государственний язик русскiй…
Ми багато говоримо про нашу ментальнiсть: то iз замилуванням (якi ми
славнi й добрi були в старi часи), то з самоiронiєю (Тiха
украiнская ноч, но сало нужно перепрятать), то з гiркотою (Де два
украïнцi там три гетьмани, варiант: Де два украïнцi там три
партiï). I складається враження, що ми нiяк не вiднайдемо
себе, усе ще роззираємося навколо i питаємо одне в одного:
Де ми? Хто ми? Чиïх батькiв дiти? Куди йдемо? Вiд цих питань,
врештi, складається враження розгубленостi. Чому це так? Бо багато
слiв, та мало роботи.
Ось коли наговоримося досхочу, коли вже словоблуддя перестане вражати
своєю порожнечею, може, тодi ми зупинимося й помiркуємо
вголос. Адже наш народ, про який, в основному, зараз говорять, що вiн
дуже терплячий, мав у своïй iсторiï славнi сторiнки, коли
поняття честi, людськоï гiдностi, вiрнiсть даному слову цiнувалися
досить високо. Де той сучасний Проводир, який би так проникливо
звернувся до своïх соратникiв, аби тi аж до сльози вiдчули
правдивiсть слiв, щоб вiд сорому аж млосно стало, щоб з'явилося
всеочищаюче бажання покаятися й засоромитися за неправеднi дiла.
Я вiрю, що настане час, коли у своєму духовному розвитку ми
сягнемо такого взаєморозумiння й довiри, коли вираз слово честi
замiнить тонни довiдок на пiдтвердження якогось факту. Вивчаймо
своє минуле, звертаючи увагу на славнi сторiнки, щоб упевненим
кроком, очистившись вiд словесного бруду, прийти до свiтлого й кращого
майбутнього.
Менi здається, що Бог, створюючи людину, водночас кинув на землю
жменю хлiбних зерен, аби людина вiдразу зрозумiла, що вона не полишена
напризволяще, що вона спроможна доглянути землю, подбати про себе. I
недарма зерно, що забезпечувало життя наших предкiв, називалося жито,
тобто життя. Усе в нас починається вiд хлiба, вiд цiєï
маленькоï зернинки, що ввiбрала в себе неймовiрну енергiю Всесвiту,
вiд нього, святого, починаються великi звершення, великi вiдкриття, але
також це сутнiсть самого iснування людства на планетi. I кожен iз нас
дитина свого народу i хлiба.
Людей, якi завiтали до нас з добрими намiрами, на нашiй землi завжди
зустрiчали з хлiбиною на рушнику; короваєм благословляли в дорогу,
молодят на одруження; без хлiбини нiколи не заходили в новий дiм. Та й
нинi, наприклад, господинi знають, що, запрошуючи сiм'ю до столу,
найперше треба поставити там полумисок iз покраяним хлiбом на
рушничковi.
Врештi, вся iсторiя Украïни пов'язана з iсторiєю хлiба, з
майстернiстю його сiяти, вирощувати, косити, молотити, вчиняти тiсто,
стежити, як це тiсто сходить, пекти. I не тiльки це, змалечку дiтей
привчають правильно ïсти хлiб, не кидаючи в смiття анi крихiтки. Не
можна було хлiбом гратися, бо вiн святий. Хлiбина завжди була на столi
накрита чистим вишитим рушником.
Тож Земля отримала неоцiненний скарб, щоб людство не тiльки вижило, а
жило й розвивалося, хлiб. У багатьох народiв вiн вважається
святим. Через багато вiрувань хлiб проходить як основа життя людини,
наприклад у Бiблiï сказано: Не хлiбом самим буде жити людина, але
кожним словом, що походить iз уст Божих (Євангелiє вiд
Святого Матвiя).
Земля це дитя Всесвiту, його слiд пестити, доглядати, бо ми все
маємо для того: i води, i доли, i хлiб насущний, i надра. Та
останнiм часом, нiби отруєне чи напоєне наркотиками, людство
почало забувати, хто ми є на цiй Богом данiй Землi.
Земле моя рiдна, прости дiтей своïх нерозумних, бо не вiдають, що
чинять. А раз я це розумiю, то не посмiю нi за яких обставин осквернити
тебе, знайду таких же однодумцiв, нас буде багато i темним силам нас не
подолати. Земля житиме й процвiтатиме!