Iван Франко — Змисл зору i його значення в поезiï

Ми вже сказали, що змисл зору дає найбагатший матерiал для нашого
психiчного життя, а тим самим i для поезiï. Пригадаймо тiльки
великi контрасти свiтла i темноти i безконечну скалю кольорiв,
пригадаймо такi поняття, як високiсть i низькiсть, красота i бридкiсть,
форма i рух, такi образи, як небо, поле, земля, гори, i
зрозумiємо, як глибоко сягає в нашу душу вплив зорового
змислу. Гарний приклад великоï ролi, якi мають образи, взятi з
обсягу зорового змислу, в народнiй поезiï, дають нам важнi i
характернi epitheta ornamentia, якими радо по-слугується народна
пiсня. Користуючися багатою збiркою тих епiтетiв, зладженою Мiклошичем
(Dr. F г. М i k l о s i с h. Die Darstellung im slavischen Epos,
Denkschriften der K. Akademie der Wissenschaften in Wien. Phil. hist.
Classe, Bd. XXXVIII, 1890, 28 — 40), я подаю тут ось який цифровий
огляд:
У сербських пiснях епiтетiв прикметникових є 97, а iменникових 25;
мiж першими iз обсягу зору взятих є 35; мiж другими 5; iз обсягу
дотику 2+5, iз обсягу смаку 5, iз обсягу слуху 1.
У болгарських пiснях на 58 постiйних епiтетiв 21 узято з обсягу зору, 16
з обсягу дотику, 2 з обсягу смаку, а один з обсягу слуху. В росiйських
пiснях таких епiтетiв начислив Мiклошич 64, з них зорових є 18,
дотикових 13, смаковi 1, слуховi 2. В украïнсько-руських пiснях
епiтетiв 38, з них зорових 17, дотикових 10, слухових 1. Загалом можна
сказати, що в словянських епiчних пiснях на 279 постiйних епiтетiв 173
(62%) взято з обсягу змислових вражень, а з них 96 (55 1/3%) узято з
обсягу зору, 65 (37 — 57%) з обсягу дотику, 7 (4%) з обсягу смаку,
а 6 (несповна 3%) з обсягу слуху. Iнтересно, що у пiвденних словян, у
сербiв i болгар, запас епiтетiв загалом найбагатший, мiж ними найбiльший
процент епiтетiв змислових, а мiж тими знову найбiльше власне зорових.
Те саме треба сказати i про порiвняння. Сербська пiсня порiвнює
молодого парубка до гарноï китицi квiток; дiвчина називає
любка своïми чорними очима. Поява героя на обрiï
описується ось як:
Бачите ви оттой бовдур мряки,
Бовдур мряки з-пiд чорного лiсу?
Тая мряка — Королевич Марко.
Поïздка юнака на поле — се полiт зiрки по небi:
Пак се ману преко пода равна,
Кано звезда преко ведра неба.
Мiлош виïжджає на поле, мов яркеє iз-за гори
сонце. же гарно малює iнша пiсня похiд юнакiв:
Ой то суне хмара вiд Котара,
А крiзь хмару блискавки блискочуть;
А як тая хмара пiднялася,
З-пiд копит так курява знялася;
Як крiзь хмару блискавки блискочуть,
Так блискочуть зброï на юнаках.
Ще одна цитата — опис дiвчини-вродливицi, характерний iз многих
iнших причин, а головно тою масою зорових образiв, з яких зложено
малюнок:
Гарна вона, краща й буть не може!
Бо що станом — тонка i висока,
А що личком — бiла i румяна,
Наче зранку виросла до пiвдня
В тишi проти сонця весняного.
Очi в неï — два щирi клейноти,
А тi брiвки — морськiï веселки,
А рiсницi — ластiвячi крила,
Руса коса — шовкове повiсмо,
А устонька — цукровий замочок.
Бiлi зуби — бiсера двi низки,
А рученьки — лебединi крила,
Бiлi груди — два голуби сивi.
Слово мовить, мов голуб воркує,
А всмiхнеться, мов сонечко грiє.
Хто не пригадає наших поетичних образiв, таких як: бiле тiло,
румяне личко, чорнi очi, чисте поле, платити по червоному, по золотому,
зелений явiр i т. i.? В щедрiвцi спiвають про дiвчину:
На горi, горi снiги, морози,
А на долинi руженька цвiте.
Жаль прирiвнюється до студеноï роси по зеленiй травi.
Коломийка говорить:
Молодицi, як зiрницi, дiвчата, як сонце,
Ой напишу, намалюю, поставлю в вiконце,
або висловлює таке саме порiвняння краси дiвочоï з зорею
iншим, бiльше поетичним способом:
Ой упала зоря з неба та й розсипалася, А дiвчина позбирала та й
пiдтикалася.
Дуже iнтересний паралелiзм бачимо в отсiй пiснi, де дiвчину порiвняно до
калини:
Червона калино, чого в лузi стоïш?
Чи цвiту жалуєш, чи стужi ся боïш? -
Цвiту не жалую, стужi ся не бою,
Сама я не знаю, як зацвiсти маю.
Зацвiла би-м бiло — люди не пiзнають,
Зацвiту червоно — гiлля обламають. -
Молода дiвчино, чого сумна ходиш?
Чи головка больна, чи свiту-сь не вольна? -
Головка не больна, i я свiту вольна,
Три ночi не спала, один лист писала
До того жовняра, що-м вiрно кохала.
Ми не можемо тут входити в такi iнтереснi деталi, як напр., символiка
кольорiв у народних вiруваннях i в поезiï, символiка цвiтiв i т.
i., що, властиво, також належить сюди, i подамо ще декiлька примiрiв
зорових образiв у нашiй артистичнiй поезiï, а головно у Шевченка.
Кождому, хто читав Шевченковi поезiï, мусила лишитися в тямцi та
маса зорових, кольористичних образiв, якими вiн любить характеризувати
украïнську природу, всi отi карiï оченята i чорнiï
брови, вишневий сад зелений i темнiï ночi, синє
море, червону калину, зеленi байраки, степ, як море
широке, синiє, небо блакитне, чорнi гори, i
могили, що чорнiють, як гори, i тi хлопцi i дiвчата, що як
мак, процвiтають. Варто звернути увагу на деякi мальовничi
порiвняння. I так в часi нiчного нападу на Скутару:
Неначе птахи чорнi в гаï,
Козацтво смiливо лiтає.
Загальнозвiсне є порiвняння: Червоною гадюкою несе Альта
вiстi. В Катеринi читаємо:
А без долi бiле личко,
Як квiтка на полi:
Пече сонце, гойда вiтер,
Рве всякий по волi.
Дiвчина у нього часто є рожевим цвiтом. Катерина, як тополя,
стала в полi при битiй дорозi. Дитина червонiє, як квiточка
вранцi пiд росою. Розпука коло серця, як гадина чорна,
повернулась. Зима в Московщинi: Як те море, бiле поле снiгом
покотилось. Взагалi багатство мальовничого елемента додає
Катеринi незвичайного повабу.
Дуже часто поет послугується грою кольорiв у природi, щоб
характеризувати змiну людського чуття. Є се звiсна поява, що в
добрiм настроï чоловiковi вся природа видається ясною,
всмiхнутою, свiжою i веселою, а в пригнобленнi — понурою, темною,
хорою. Характеризуючи настрiй украïнського народу по битвi пiд
Берестечком, Шевченко спiває:
Ой чого ти почорнiло,
Зеленеє поле, -
де зелений колiр, очевидно, є символом здоровя, сили, краси i
надiï, якi були перед битвою, а чорний — символом
пригноблення по битвi.
Та не треба забувати, що правдивi поети нiколи не позволяють собi тих
кольористичних оргiй, у яких любуються теперiшнi декаденти та пленеристи
пера i чорнила, ïх описи виглядають радше як вказiвки для маляра
або як прейскуранти рiзних вишуканих фарб, анiж як поетичнi
креацiï. А погляньте, як описав Шевченко вечiр в украïнському
селi весною — на що вже мотив здiбний до якого хочете
кольористичного трактування!
Садок вишневий коло хати,
Хрущi над вишнями гудуть,
Плугатарi з плугами йдуть,
Спiвають iдучи дiвчата,
А матерi вечерять ждуть.
I знов бачимо аналогiчну процедуру до тоï, яку ми видали попереду:
поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками,
фарбами, котрi у нього властиво є тiльки словами, зчепленням таких
i таких шелестiв i гукiв, але торкає рiзнi нашi змисли,
викликає в душi образи рiзнородних вражень, але так, щоб вони тут
же зливалися в одну органiчну i гармонiйну цiлiсть. Ось у наведенiм вище
куплетi перший рядок торкає змисл зору, другий — слуху,
третiй — зору i дотику, четвертий — зору i слуху, а пятий
— знов зору i дотику; спецiально кольористичних акцентiв нема
зовсiм, а проте цiлiсть — украïнський весняний вечiр —
встає перед нашою уявою з усiми своïми кольорами, контурами i
гуками як жива. Натомiсть ми бачимо, як поет уживає кольористичних
ефектiв зовсiм не там, де вжив би ïх маляр, а для характеристики
психiчного настрою людей. I так вiн характеризує крiпацтво:
Чорнiше чорноï землi блукають люди; своє життя в
неволi:
Каламутними болотами
Мiж бурянами, за годами
Три годи сумно протекли.
Додаймо сюди ще такi народнi звороти, як у тебе зелено в головi
(ти ще молодий та дурний), у тебе на бородi гречка цвiте (борода
сивiє, значить ти старiєшся), чоловiк сорокатоï
вдачi (непостiйний), згадаймо Мiцкевичеве
Zaczerwienit siе od ziosci,
Oblal sig zolcia zazdrosci,
i зрозумiємо, який обширний обсяг зорових образiв у поезiï.