Iван Франко — ЛИСИЧКА I ЖУРАВЕЛЬ

Лисичка з Журавлем дуже заприятелювали. От Лисичка i кличе Журавля до
себе в гостi:
Приходь, Журавлику! Приходь, любчику! Чим хата багата, тим i вгощу.
Iде Журавель на прошений обiд, а Лисичка наварила кашки з молочком,
розмазала тоненько по тарiлцi та й поставила перед Журавлем.
Призволяйся, не погордуй. Сама варила.
Журавель стук, стук дзьобом нiчого не спiймав. А Лисичка тим часом лиже
та й лиже кашку, аж поки сама всiєï не зïла. А коли
кашки не стало, вона й мовить:
Вибачай, кумочку, бiльше не маю чим угощати. Спасибi й за те, пiсним
голосом промовив Журавель. А ти б, Лисичко, до мене завтра в гостi
прийшла.
Добре, Журавлику, прийду, чому не прийти, каже Лисичка.
Другого дня приходить Лисичка, а Журавель наварив мяса, бурякiв,
квасольки, картопельки. Покришив дрiбненько, склав у високий глечик з
вузькою шийкою та й поставив на столi перед Лисичкою.
Ïж, кумонько. Не погордуй, люба моя, припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка смачно пахне. Встромляє голову в глечик не йде
голова. Пробує лапкою не витягне. Крутиться Лисичка, скаче навколо
глечика, а Журавель ïсть собi шматочок за шматочком, поки всього не
виïв.
Вибач, любонько, каже, випорожнивши глечика, чим хата багата, тим i
рада, а бiльше на цей раз нiчого немає.
Розсердилася Лисичка, навiть не подякувала за гостиннiсть. Вона, бачите,
думала, що на цiлий тиждень наïсться, а тут прийшлося додому йти,
облизня спiймавши. Вiдтодi й зареклася Лисичка з Журавлями приятелювати.