Iван Франко — Малий Мирон V

Що з нього буде? Який цвiт розiвється з того пупянка? Се й
проповiсти не тяжко. Лучаються по наших селах доволi часто такi
дивовижнi появи. Все у них змаленьку не так, як у людей: i хiд, i
обличчя, i волосся, i слова, i вчинки. А коли прийдеться такiй дитинi
вiк жити пiд тiсною сiльською стрiхою, без ширшого досвiду, без яснiшого
знання, коли вiдмалку нетямучi родичi почнуть натовкати в неï все
на такий спосiб, як звичайно у людей, то ïм i вдасться
придавити вроджений нахилок до своєрiдного; всi невживанi i
приголомшенi здiбностi дитини занiмiють i занидiють у завязку, i з
малого Мирона вийде кепський господар або, що гiрше, не доразу
приголомшена живiсть та прудкiсть характеру попре його до злого, не
можучи розвитися на добро, — стане вiн забiякою, ворожбитом, що
вiритиме у власнi привиди, i буде туманити людей iз щирого серця. Але
коли така дитина натрапить на люблячого i, що головне, не дуже вбогого
вiтця, котрий схоче i зможе потягнутися з остатнього, щоб своïй
дитинi створити очi у свiт, то тодi — що ж тодi? Чи ви
думаєте, що доля дитини стане кращою, так, як звичайно розумiють
люди кращу долю? Коби не так! У школi дитина хапатися буде науки на
диво, впиватися буде нею, як недужий свiжим повiтрям, i скiнчить на тiм,
що перейметься правдами науки i забажає перевести ïх у життя.
I стане малий Мирон гарячим проповiдником тих правд, понесе ïх мiж
темних i пригноблених, пiд рiднi сiльськi стрiхи… Ну, i незавидна
чекає його доля! Навiстить вiн i стiни тюремнi, i всякi нори муки
та насилля людей над людьми, а скiнчить тим, що або згине десь у
бiдностi, самотi та опущеннi на якiмось пiддашшi, або з тюремних стiн
винесе зароди смертельноï недуги, котра перед часом зажене його в
могилу, або, стративши вiру в святу, високу правду, почне заливати
червяка горiлкою аж до цiлковитоï нестями. Бiдний малий Мирон!..