Фiлософiчнiсть лiрики Олега Ольжича

Поезiя борця за волю Украïни Олега Ольжича надзвичайно лаконiчна й динамiчна. Здається, що фiлософським роздумам над проблемами буття в них немає мiсця. Проте, читаючи кожен твiр поета, замислюєшся над його глибоким змiстом, i те, що залишилось недосказаним чи завуальованим, розкривається за допомогою уяви, показуючи прiрву почуттiв i думок, якими переймався Олег Ольжич.
Символом такого бачення минулого за допомогою уяви є рiнь (так називалась перша збiрка поета i вiрш, який у неï увiйшов): Побачивши суху i сiру рiнь, лiричний герой твору, зiмкнувши вiï, уявив минуле мiсцевостi, де вiн знаходився, i вона наповнилась для нього iншим змiстом:

• I раптом чуєш силу вод рвучку
• Та рiзкiсть вiтру, що над ними вiяв.

У вiршi Рiнь звучить фiлософська iдея вiдносностi простору i часу. Така медитативнiсть лiрики Ольжича має приховану мету i символiчний змiст. Пiд рiнню можна розумiти знесиленого в борнi за волю Украïни вояка, що зневiрився в правильностi обраного шляху. Погляд в iсторiю заставляє його розправити крила, вiдчути силу i порив для нових крокiв, нових звершень. Продовжує iдею вiдносностi всього земного вiрш Галли. Переможцям, якi скорили свiт, також судилося розбиться. Часо-просто-ровi межi окресленi в поезiï словами колись i десь. Це означає, що переможцi повиннi задуматись над своïми дiями, адже несправедливiсть у ставленнi до iнших має бути покарана. Продовжує цю тему цикл Незнаному вояковi (iз збiрки Вежi). У людинi Ольжич бачить нерозгадану силу. Вона, на його думку, якщо захоче, може i не коритись наказовi, ставши, сам на сам з своïм невблаганним сумлiнням. Стояти недбало на краю блакитноï чашi безоднi, ризикуючи своïм життям, — це, для Ольжича, найбiльша насолода, найп'янкiщий водограй; найзаповiтнiша мрiя. Нiчого й нiхто не може стиснути мрiю людини, спинити .ïï порив. Про це знову i знову пише Ольжич у вiршi Ясне мерехтiння ; кiна. Iсторiя визвольних змагань знову i знову повторюється, нiби повертаються кадри кiнострiчки. Людина, переживши протягом iсто-, рiï людства безлiч перевтiлень, залишається вiчною й одною, адже ïï весь час не покидає iдея змагання пориву. Погляд в iсторiю, а за! фахом Олег Ольжич був iсториком i археологом, дає людинi крила для нових злетiв:

• I, як у вiках, вкритих пилом,
• Стають до старого двобою
• Твоє уродливе тiло,
• Твоя незборена воля.

Отже, проаналiзувавши кiлька вiршiв Ольжича, ми видiлили в них ряд надзвичайно важливих фiлософських проблем, замислитись над якими має i сучасна людина. Це проблема вiдносностi простору i часу, проблема незмiнностi людських поривань протягом iсторiï, проблема людськоï волi, висловлена словами Ольжича захочеш — i будеш!.