Чи був Жульєн Сорель коли-небудь щасливим?

Твiр за романом Стендаля Червоне i чорне. Роман Червоне i чорне
називають твором про прагнення щастя, про шляхи його досягнення. I
справдi, головний герой роману хотiв бути щасливим. Проте вiн не завжди
розумiв, що воно таке оте невловиме щастя. Жульєновi Сорелю вiд
народження не пощастило мати анi грошей, анi високого походження. Вiн
народився у сiм'ï, де головною чеснотою було вмiння обробляти
дерево й одержувати за це грошi. Так жив батько, так жили брати
Жульєна i вважали, що це єдино правильний шлях до
самоповаги, а зрештою, й до щастя. Просто ïм цього для щастя було
достатньо, а ïхньому брату нi. Адже хлопець мав iнтелектуальнi
здiбностi, був схильний до читання й мав прекрасну пам'ять. Проте це не
зробило його щасливим у дитинствi, бо в сiм'ï його зневажали, вiн
був там чужий. То, може, вiн став своïм у сiм'ï де Реналь?
Вiн i там мав непевне становище: з одного боку, Жульєн за
походженням мав би належати до прислуги, а з iншого вiн був набагато
виший за освiтою. Через це йому заздрила прислуга i поширюватись плiтки.
Але й рiвним де Реналям вiн не був, i тому вiн постiйно був готовий
захищатися. Вiн нiде не був своïм, бо мав талант i смiливiсть бути
самим собою, бути не таким, як усi. Чому? Вiн просто хотiв вирiзнитися?
Нi, Сорель досить тверезо оцiнював своï здiбностi й можливостi. До
того ж перед очима був блискучий приклад миттєвоï
кар'єри людини з низiв Наполеона. Виходить, зрозумiв Сорель, усе ж
таки можна досягти всього своïм розумом, талантом, умiнням! Тому й
поставив Жульєн мету будь-що вийти за межi, вiдведенi йому
народженням. Для щастя йому конче потрiбно було поважати себе. А щоб
цього досягти, вiн мрiяв завоювати свiт, зробити кар'єру якщо не
вiйськову, то духовну. Бо ж тодi, за його часiв, головну роль
вiдiгравали саме священики. Отож Сорель прагнув довести цiлому свiтовi,
що вiн, як i Наполеон, здатний вивищитися за рахунок власних здiбностей
i працi. Та хоч мета i була близькою, проте нiчого не вийшло. Хто винен?
Людська заздрiсть, ревнощi, брак грошей?
Усе так, але не тiльки це. Жульєн Сорель не розумiв, що для щастя
замало чогось одного. Людинi потрiбно для щастя дуже багато: щоб
ïï любили, поважали в суспiльствi i родинi. I водночас людинi
для щастя потрiбно так мало. Просто вiдчувати себе щасливим. Мабуть,
Жульєн не надто часто почувався по-справжньому щасливим, бо завжди
ганявся за примарою щастя.