Ноздрев марнотратник життя

У поемi Мертвi душi Гоголь яскраво зобразив хазяïв краïни,
помiщикiв, вiдповiдальних за економiчний i культурний стан Росiï,
за долю народу. Один з них, Ноздрев, з'являється перед нами в 4
главi першого тому. Пiд час зустрiчi в трактирi Чичиков продовжує
знайомитися з ним, а ми — починаємо. От чим важливий епiзод
Автор описує Ноздрева так: Це був середнього росту, дуже непогано
складений молодець iз повними рум'яними щоками, з бiлими, як снiг зубами
й чорними як смоль бакенбардами. Свiжий вiн був, як кров з молоком;
здоров'я, здавалося, так i пирскало з особи його.
Судячи з портрета, енергiï й сил героєвi не займати. Куди ж
вiн ïх витрачає?
Ноздрев розповiдає Чичикову, що вертається з ярмарку, де
продувся в пух. Так ми з'ясовуємо, що герой незвичайно азартний.
Причому, це стосується не тiльки рiзних iгор. Ноздрев i бреше,
наприклад, азартно. Вiн настiльки любить фантазувати й похвалятися, що,
схоже, давно втратив почуття реальностi: Але ж будь тiльки двадцять
рублiв у кишенi, продовжував Ноздрев, саме не бiльше як двадцять, я
вiдiграв би всi, тобто крiм того, що вiдiграла би, от як чесна людина,
тридцять тисяч зараз поклала б у гаманець.
У розмовi бере участь третя особа, зять Ноздрева Мишуев, що постiйно
намагається спускати тестя з небес на землю. Але це неможливо.
Ноздрев бреше натхненно i сам щиро, гаряче вiрить у власну балаканину!
Крiм того, вiн немислимо впертий, i свою неправоту нiколи не
визнає. Наприклад, у суперечцi з Мишуевим iз приводу власного
програшу Ноздрев спочатку приводить доводи, що не ставляться до справи
(А ти думаєш, майор твiй добре грає?), а потiм мiняє
тему й спiврозмовника (Зате, брат Чичиков, як покутили ми в першi днi!).
Але його реплiка повинна бути останньоï! Героя також не можна
змусити замовчати або перебити, щоб вiн вислухав великий монолог
спiврозмовника. Ноздрев не має подання навiть про елементарнi
правила поведiнки вобществе.
Таке вiдчуття, що вихованням героя нiхто нiколи не займався, але ж перед
нами дворянин! Так Гоголь розвiнчав мiф про представникiв панiвного
класу як людях висококультурних, утворених. Ноздрев навiть здороватися
не вмiє. Ба, ба, ба! — закричав вiн раптом, розставивши
обидвi руки побачивши Чичикова. Яким чином? Це замiсть вiтання! Тут же
ми довiдаємося, що Ноздрев говорить Чичикову ти, хоча вiн зi
своєï сторони не подав до того нiякого приводу.
Ноздрев готовий побрататися з усiм миром, але таке спорiднення
накладає певнi зобов'язання на протилежну сторону. Герой як би
говорить: Все моє — твоє, однак i все, що є в
тебе, — давай менi. Чужим майном Ноздрев користується без
попиту й без усякого стиснення, останнє йому взагалi не властиво.
Точно так само герой ставиться й вчасно iнших людей, тому на фразу
Чичикова про те, що в нього є термiнова справа, говорить: Ну от
вуж i справа! Уже й видумав! Ах ти, Оподелдок Iванович!
Ноздрев просто не розумiє, як люди можуть займатися чимсь
серйозним, працювати. Життя для нього — суцiльне свято, що
складається з п'яного розгулу, картковоï гри й псового
полювання. До розваги герой постiйно готовий i не знає в цьому
утомi. Вiн легко знаходить друзiв, подiбних собi, таких же безглуздих
гульвiс: …як почали ми, братик, пити…Ротмiстр-штабс-ротмiстр
Поцiлункiв … такий славний! вуси, братик, такi! Бордо
називає просто бурдашкой… Поручик Кувшинников… Ах,
братик, який премила людина! от уже, можна сказати, у всiй формi гуляла.
Ноздрев дуже емоцiйний. Це можна зрозумiти хоча б по тимi епiтетам,
якими вiн надiляє друзiв. Взагалi людей герой чiтко дiлить на два
табори: однi премилi, славнi, iншi ж — жидомори, свинтуси,
бестiï, шахраï, негiдники. Причому Ноздрев суперечливий,
поганi у нього можуть миттєво стати гарними i навпаки. Герой
непередбачений, тому Чичиков поводиться дуже обережно. Боячись скривдити
Ноздрева, вiн, наприклад, розглядає щеня й, що дивно, знаходить
потрiбнi слова, щоб похвалити покупку приятеля: говорить, що собака
доброï породи, має гарне чуття. У цьому епiзодi Чичиков знову
демонструє своє вмiння пристосовуватися до людей. На
фамiльярнiсть Ноздрева, його брутальнiсть герой вiдповiдає
витривалiстю, олiмпiйським спокоєм. Вiн терпить i поцiлунки, i
обiйми приятеля, навiть погоджується поïхати до нього:
заïду я справдi до Ноздреву. Чим вiн гiрше iнших, такий же людина,
так ще й програвся. Горазд вiн, як видно, на всi, стало бути, у нього
даром можна дещо випросити. Чичиков знає свою справу, вона
неухильно рухається до намiченоï мети, переборюючи всi
перешкоди. Як досвiдчений бiзнесмен, герой постiйно шукає новi,
бiльше легкi шляхи одержання вигоди. Але з Новосибiрським Чичиков
помилився: з непередбаченою людиною домовитися нельзя.
Епiзод зустрiчi героïв у трактирi розкриває характери, явнi й
схованi, потенцiйнi можливостi спiврозмовникiв. Головним чином, автор
тут зображує Ноздрева, у натурi якого видiляється безцiльна
активнiсть. Свою невгамовну енергiю герой розтрачує впустую. Це
марнотратник життя, один з багатьох у галереï мертвих душ.