Оповiдання вiд iменi собаки

У тварин немає назви, Хто ним зватися повелiв? Рiвномiрне
страждання — Ïх невидима доля
Н. Заболоцкий
Привiт! Мене кличуть Лiнда. Я собака породи ротвейлер. Я живу в
сiм'ï, де самий головний — тато. Якщо я що-небудь накою, всi
вiдразу йому ябедничають. А” потiм… потiм — ременем.
Мама теж iнодi мене лає, але пiсля цього годує чим-небудь
смачненьким. Старша дочка Оксана взагалi не обертає на мене уваги,
хоча саме ïй подарували мене до дня народження. Бiльше всiх мене
любить молодша в сiм'ï — Лера. Ми з нею — кращi друзi.
Вона захищає мене вiд тата, а я ïï — вiд подруг.
Правда, ïй це не завжди подобається. Я знаю: вона мене любить
бiльше всiх. Лера взагалi любить тварин, i це менi в нiй
подобається. Як приємно, коли тебе малюють або придумують
про тебе казки . А в неï це виходить здорово: на стiнi дитячоï
кiмнати — цiла галерея моïх портретiв, а ïï казки
про мене знають усе в нашiм дворi Але один раз усе змiнилося. Вона
привела в будинок кота. Немає би кiшку, а то кота. Дивлюся,
годують його молочком, сметанкою, а мене як i ранiше — кашею. Ви
представляєте, мене — кашею, а його — молоком! Мене,
таку вiрну, улюблену, промiняли на нього, чужого, кошлатого, рудого. I
iм'я знайшли — Персик! Терпiти все це було нестерпно, i я голосно
загавкала вiд розпачу й образи: Убирайся звiдси, поки iз
твоєï шкiри не вийшла шубка для Барби моєï
господарки! Ну й накинулися ж усе на мене: я й зла, я й недобра, я й
шкiдлива… Поплелася я у свiй куточок i не виходила нi ïсти,
нi гуляти. Правда, на мене однаково нiхто не обертав уваги. Ах, навiщо я
народилася собакою! Була б котом, а ще краще яркою, веселоï пташкою
Я вирiшила спробувати подружитися з Персиком. У квартирi нiкого не було.
Персик спав на своєму улюбленому мiсцi, згорнувшись клубочком. Вiн
був схожий на маленького шенка. Я його умила й, по-моєму, це йому
сподобалося… Муркочучи, вiн як би пiдставив свою руду мордочку
менi, щоб я еше раз лизнула його. I тiльки я хотiла це зробити, як вiн,
наïжившись, пiдхопився на лабети, на' кiнцях яких, немов гострi
леза, заблискали коготки, i почав ричати, начебто собака. Я хотiла було
задати йому трiпання, так отут у кiмнату ввiйшла Л ера, i я ледве
встигла вышмыгнуть iз кiмнати
Нi, не бувати тепер миру в нашiм будинку! Але господарку свою я однаково
вiдвоюю в цього рудого