Оповiдання про екскурсiю: Полiський заповiдник

Украïнське Полiсся займає пiвнiчну частину Украïни й
становить 19 % ïï територiï. Полiськi ландшафти властивi
бiльшоï частини Волинськоï, Ровенськоï,
Житомирськоï, Киïвськоï, Чернiгiвськоï й
Сумськоï областей. Полiський державний заповiдник розташований у
пiвнiчнiй частинi Житомирськоï областi в межирiччя Уборты й
Болотницы. За схемою фiзико-географiчного районування вiн
перебуває в Олевском районi Захiдно-Житомирськоï подобласти
Житомирського Полiсся, що входить у зону змiшаних лiсiв.
Цей район характеризується майже суцiльним поширенням пiщаних водно-
льодовикових i алювiальних вiдкладень, високоï заболоченностью (
10-12%), значним поширенням соснових лiсiв (понад 50 % лiсовоï
площi) i рiвнинною поверхнею з окремими пiднесеннями — оголеннями
кристалiчних порiд i еолових пiщаних горбкуватостей. Територiя
заповiдника розташована на границi Украïнського кристалiчного щита
й Прип'ятськоï низовини. В основi геологiчноï будови лежать
гiрськi породи докембрийского перiоду (гранiти, гнейси, кварцити,
габро).
У межах Украïнського кристалiчного щита вони залягають неглибоко й
перекритi незначною товщею осадових порiд, а в деяких мiсцях виходять на
поверхню. Територiя заповiдника перебуває мiж двома малими рiками
(Уборть i Болотница). Рельєф тут утворений пiщаними грядами,
валами, дюнами. Значну площу займають рiзнi по розмiрi й формi неглибокi
западини й зниження долин. Клiмат району заповiдника менш теплий i
бiльше вологий, чим в iнших областях Украïни. I взимку, i влiтку
тут дмуть захiднi й пiвнiчно-захiднi вiтри, середня швидкiсть яких
досягає 4 м/с . Тривалiсть сонячного свiтла в Полiсся в середньому
становить 1500-1800 годин.
Абсолютний мiнiмум температури повiтря 36 њС, абсолютний максимум +33
њС. Середня рiчна температура повiтря 6,5 њС. Гiдрографiчну мережу
заповiдника утворюють Уборть i ïï приплив. Уздовж
захiдноï границi заповiдника протiкає Перга, що впадає
в Уборть, i далi протягом 17-18 км — сама Уборть, що пiдходить
безпосередньо до границi заповiдника тiльки у двох мiсцях. На Болотнице
перебуває водойма — Дiдове озеро — гiдрологiчний
заказник.
Ґрунтовий покрив заповiдника характеризується монотонним
комплексом, властивим рiвнинним районам, де в якостi грунтосоздающих
порiд поширенi пiщанi водно-льодовиковi вiдкладення. Переважають дерево-
пiдзолистi пiщанi й глинясто-пiщанi ґрунти. Рослиннiсть Полiського
державного заповiдника нараховує близько 600 видiв. Найкраще у
флорi заповiдника представленi пiвнiчнi види, серед яких на пiвденнiй
границi ареалу перебувають верби лапландська й чорнична, журавлина
дрiбноплiдна, яловець, на схiдноï — росичка, ситник, на
пiвнiчноï — тимофiïвка, овсянница. На територiï
заповiдника виявленi мiсця росту релiктiв — водного горiха,
рододендрона жовтого, митника королiвського.
У Червону книгу занесенi журавлина, плаун колючий, росичка, водний
горiх. У заповiднику нараховується 139 видiв мохiв. З найрiдших
видiв зареєстрований сфагнум м'який, полiя пухирчаста, брахитеций.
Сосновi лiси займають 13 736 га. На лiси з берези повислоï
доводиться 2995 га, а з вiльхи чорноï — 222 га. Невеликими
дiлянками (до 2 га) зустрiчаються сосново-дубовi й осиковi
асоцiацiï. Характерна риса заповiдника, як i всього Пiвденно^-
Полiського геоботанического району, — значна заболоченность
територiй. Болота займають найбiльш зниженi дiлянки — замкнутi
безстiчнi западини (мiсцева назва — мохи) i долини, якi
простягнулися в меридiональному напрямку, — погони. Площа болiт, з
лiсовими включно, — 4321 га. Фауна заповiдника ще недостатньо
вивчена. Зокрема, це стосується риб, земноводних, ссавцiв, але
особливо комах i безхребетних. Розташування заповiдника в системi
розгалуження припливiв Прип'ятi й великоï кiлькостi болiт
сприяє багатому розвитку гiдрофауни. За попереднiми даними, тут
нараховується не менше 2 тис. видiв найпростiших i близько 50
видiв риб i амфiбiй. Найбiльшу групу в порiвняннi з усiма iншими водними
органiзмами (рослинами, безхребетними й хребетними тваринами)
представляють членистоногие. Зокрема до них належать ракоподiбнi
(черепашковi, щитные, циклопи, бокоплавы), паукоподобные (павуки
среблянка, доломед, скакуни, клiщi). Багато тут метеликiв, водних
клопiв, ґедзiв. Видова розмаïтiсть наземних безхребетних
набагато бiльше, нiж водних.
Це павуки тарантул южнороссийский, хрестовик кутастий, скакунцы, ковзан
зелений, клопи й iн. З метеликiв до найрiдших видiв ставляться
мiшечницi, павине око, шовкопряди. У Червону книгу занесенi шовкопряди,
бражники, шмелеводка, прозерпина. У рiках i озерах водяться щука,
плотва, головень, пiскар, карась, в'юн, окунь, йорж. У заповiднику
зареєстровано 11 видiв земноводних — тритони, жаби сiрих i
зелена, а також 6 видiв плазуючих — ящiрки, вуж, гадюка, болотна
черепаха. Всi вони без винятку кориснi, оскiльки у величезнiй кiлькостi
знищують рiзних шкiдникiв культурних рослин , кровососiв i переносники
збудникiв небезпечних захворювань. Тут вiдзначене гнiздування 120 видiв
птахiв.
У перiод сезонних мiграцiй у даному регiонi зустрiчаються турухтан,
великий кроншнеп, озерна чайка, крачки, качки. Часто зустрiчаються
беркут, пугач, дятли, солов'ï, шпаки, дрозди, щиголь. З бiльших
птахiв, якi гнiздяться, у заповiднику живуть бiлий i чорний лелеки, сiра
чапля, глухарь, тетерев, рябчики. Найцiннiший компонент орнiтологiчного
комплексу заповiдника — чорний лелека. Останнi 15 рокiв тут
гнiздиться 6 пара чорних лелек. У Червону книгу занесений орел-змееед,
орлан-белохвост, балобан, пугач. У заповiднику i його окраïнах живе
близько 40 видiв ссавцiв.
Це — крiт, ïжак, ухань звичайний, лось, козуля, дикi свинi.
Всi вони — важливий об'єкт харчування для хижих тварин, якi
представленi тут — вовки, лисицi, рись.
У групi куньих особливоï уваги заслуговує выдра, чисельнiсть
якоï невисока, у межах десятка особин. Зустрiчаються також два види
зайцiв — русак i бiляк. Найбагатша по видах група гризунiв —
це в першу чергу бобер, найбiльший у Євразiï вид. Переважний
тип житла бобрiв — хатки, якi досягають 11 м у довжину, 9 м
завширшки й близько 2 м у висоту. Харчуються вони чагарниками й березою.
Територiя, на якiй створений заповiдник, до початку ХХ ст. майже не
дослiджувалася науковцями. Є лише розрiзненi вiдомостi в
безхребетних тваринах у роботах Г. Бельке, Э. Эйхвальда, М. Шодуара, А.
Криницкого. З 1900 по 1906 роки в цьому районi працював П. А.
Тутковский.
З 1969 року И. И. Шмальгаузен дослiджує групи воднi й наземних
безхребетних, бобровi поселення й екологiю парнокопытных. Рослиннiсть
заповiдника була описана експедицiєю Iнституту ботанiки iм. Н.Г.
Холодного. Полiський державний заповiдник має велике наукове
значення як мiсце збереження природних экосистем Украïнського
Полiсся, полiськоï флори й фауни. Пiсля розширення й
реконструкцiï його роль у справi охорони й вивченнi унiкальних
природних комплексiв Полiсся ще бiльше зросте