Крок назустрiч щастю

Виявляється, ти повинен пiймати не Щастя, а Шанс, що дає Доля, щоб ти мiг на Щастя прийти. От ми й вертаємося до тому, iз чого починалися нашi мiркування, — до важливостi зупинки й стоп- кадру, якщо ти хочеш, щоб коли-небудь Щастя саме до прийшло до тебе, а через тебе до iнших iстот i навколишнього свiту
Помнете, я дiлилася з вами, як у своïй уявi представляла багатьох з вас, що читають цю статтю: незнайомi особи, образи, рiзнi обставини й ситуацiï — людин бере в руки журнал, вiдкриває, читає електронне послання, доходить до останнього питання, а далi стоп-кадр
Менi дуже цiкаво довiдатися, як потiм, пiсля цього зложиться ваш день, тиждень, рiк, ваше життя… Менi дуже цiкаво довiдатися, що ви вирiшили, який пiдхiд вибрали i як вiдповiстили на останнє запитання стерти або не стерти цей лист у своєму серцi й у своïй свiдомостi!..
Отож, прийшов час розкрити вам секрет мого досить не дозвiльноï цiкавостi
Думаю, ви вже догадалися й зрозумiли — цей стоп-кадр i є та сама благословенна мить Шансу, то самий пiдходящий час переосмислити багато чого, зробити правильнi вибори й намiтити вiдповiднi кроки, на якi ми могли б одержати схвалення долi й благословення неба, щоб коли- небудь доторкнутися на щастя й прийти до нього. Нiчого собi навчання! Ви що, серйозно говорите, адже ця ситуацiя така банальна?! — я немов чую заперечення когось iз вас i вiдразу вiдповiдаю: не поспiшаєте з висновками, коли мова йде про Шанс, що мiг би вiдкрити нам шлях на щастя, — справа не в ситуацiï, через яку вiн проявляється, а в нашiй реакцiï на неï… Шанс завжди приходить зненацька, як незваний гiсть, без запрошення… Як правило, вiн приходить у самих незначнi й на перший погляд банальних ситуацiях, дуже зручних для цього випадку: саме в такiй непривабливiй оправi можна сховати коштовнiсть, таємницю, загадку й урок, якi треба знайти й розгадати, для того щоб ми самi, наш день i наше життя змiнилися клучшему.
Хоронителевi долi, що у подiбнiй ситуацiï ховає для вас Шанс, що вказує Шлях на Щастя, не потрiбнi нi вашi бравуры, нi вашi розважливi, що швидко мiркують мозки, нi вашi захвати й страстi, нi вашi оригiнальнi теорiï, амбiцiï й проекти (такоï мови вiн просто не розумiє). Йому потрiбна ваша дiйснiсть, ваша щирiсть, ваше чисте й трепетне серце, вiдкрите до всього, йому потрiбнi вашi справжнi зусилля… От чому справа не в ситуацiï, який би вона не була, а в тiм, як ми на неï реагуємо, а сам секрет у зупинцi, у стоп-кадрi, що дозволяє всьому штучному у вас зупинитися, а вес справжньому виявитися Помнете? Вiдкрили журнал, прочитали послання — а далi стоп-кадр
А далi що буде? Саме далi все залежить вiд вас, за умови що ви зрозумiли, що будь-яке ваше зусилля, крок, переосмислення або вибiр, зроблений у такий момент (по сутi, нульовоï крапки), може змiнити вашу долю до кращого. Важливо, щоб вибiр був вiрний, а реакцiя справжня — вiд серця, не вiд розуму, i щоб серце знало, що завдяки цiй ситуацiï йому вiдкрилися дивнi речi й дивна можливiсть дiяти, трудитися, проявляти зусилля, жити по-новому… От для чого потрiбний стоп-кадр, от для чого потрiбна зупинка
Вiдкривши й переосмисливши багато чого, ти продовжуєш боятися, тому що не знаєш, як правильно далi надходити (а нiяка конкретика так i не спадає на думку), ти заздалегiдь знаєш, що все нове буде непросто, що багато крокiв будуть хворобливими, що самому треба мiнятися й рости, але тобi вже нiчого не страшно, тому що ти сам уже трiшки iншоï… Тому що перший дарунок богiв, що Шанс приносить як благословення долi, — це крила, це радiсть i смак життя, це натхнення й загадкове вiдчуття, немов до цього ти не жив, а тепер вiдродився… Життя — це народження, що не припиняється, i себе приймаєш таким, яким стаєш (Екзюперi).
Це шлях i перший крок, що веде на Щастя, вiдчуття життя до й пiсля стоп- кадру; стан душi й свiдомостi iнше, чим було до цього, i ти сам iншоï, чим був тiльки що…
Неважливо, що змiнилося в результатi: ваш день, тиждень, рiк або все життя, — важливо, що якiснi змiни до кращого вiдбулися, до якого промiжку часу вони не ставилися б. Важливо, що в тебе повiтря не було, а тепер вiн з'явився; що ти не сподiвався, не вiрив i не любив, а тепер знову сподiваєшся, вiриш i любиш; що ти мало що розумiв i мало що мiг, а тепер багато чого вiдкрив, багато чого зрозумiв i багато чого можеш… Важливо, що до цього ти замикався в собi й перебував у своєму дорогоцiнному мирке, нiкого до себе не пускаючи, вiдгородивши себе вiд iнших кам'яною стiною, а тепер бiжиш назустрiч людям, своïм рiдним i близьким i усiм свiтом — стiна була, i от ïï не стало
Олена Сикирич