Крок назустрiч щастю

Виявляється, ти повинен пiймати не Щастя, а Шанс, що дає
Доля, щоб ти мiг на Щастя прийти. От ми й вертаємося до тому, iз
чого починалися нашi мiркування, — до важливостi зупинки й стоп-
кадру, якщо ти хочеш, щоб коли-небудь Щастя саме до прийшло до тебе, а
через тебе до iнших iстот i навколишнього свiту
Помнете, я дiлилася з вами, як у своïй уявi представляла багатьох з
вас, що читають цю статтю: незнайомi особи, образи, рiзнi обставини й
ситуацiï — людин бере в руки журнал, вiдкриває,
читає електронне послання, доходить до останнього питання, а далi
стоп-кадр
Менi дуже цiкаво довiдатися, як потiм, пiсля цього зложиться ваш день,
тиждень, рiк, ваше життя… Менi дуже цiкаво довiдатися, що ви
вирiшили, який пiдхiд вибрали i як вiдповiстили на останнє
запитання стерти або не стерти цей лист у своєму серцi й у
своïй свiдомостi!..
Отож, прийшов час розкрити вам секрет мого досить не дозвiльноï
цiкавостi
Думаю, ви вже догадалися й зрозумiли — цей стоп-кадр i є та
сама благословенна мить Шансу, то самий пiдходящий час переосмислити
багато чого, зробити правильнi вибори й намiтити вiдповiднi кроки, на
якi ми могли б одержати схвалення долi й благословення неба, щоб коли-
небудь доторкнутися на щастя й прийти до нього. Нiчого собi навчання! Ви
що, серйозно говорите, адже ця ситуацiя така банальна?! — я немов
чую заперечення когось iз вас i вiдразу вiдповiдаю: не поспiшаєте
з висновками, коли мова йде про Шанс, що мiг би вiдкрити нам шлях на
щастя, — справа не в ситуацiï, через яку вiн
проявляється, а в нашiй реакцiï на неï… Шанс
завжди приходить зненацька, як незваний гiсть, без запрошення… Як
правило, вiн приходить у самих незначнi й на перший погляд банальних
ситуацiях, дуже зручних для цього випадку: саме в такiй непривабливiй
оправi можна сховати коштовнiсть, таємницю, загадку й урок, якi
треба знайти й розгадати, для того щоб ми самi, наш день i наше життя
змiнилися клучшему.
Хоронителевi долi, що у подiбнiй ситуацiï ховає для вас Шанс,
що вказує Шлях на Щастя, не потрiбнi нi вашi бравуры, нi вашi
розважливi, що швидко мiркують мозки, нi вашi захвати й страстi, нi вашi
оригiнальнi теорiï, амбiцiï й проекти (такоï мови вiн
просто не розумiє). Йому потрiбна ваша дiйснiсть, ваша щирiсть,
ваше чисте й трепетне серце, вiдкрите до всього, йому потрiбнi вашi
справжнi зусилля… От чому справа не в ситуацiï, який би вона
не була, а в тiм, як ми на неï реагуємо, а сам секрет у
зупинцi, у стоп-кадрi, що дозволяє всьому штучному у вас
зупинитися, а вес справжньому виявитися Помнете? Вiдкрили журнал,
прочитали послання — а далi стоп-кадр
А далi що буде? Саме далi все залежить вiд вас, за умови що ви
зрозумiли, що будь-яке ваше зусилля, крок, переосмислення або вибiр,
зроблений у такий момент (по сутi, нульовоï крапки), може змiнити
вашу долю до кращого. Важливо, щоб вибiр був вiрний, а реакцiя справжня
— вiд серця, не вiд розуму, i щоб серце знало, що завдяки цiй
ситуацiï йому вiдкрилися дивнi речi й дивна можливiсть дiяти,
трудитися, проявляти зусилля, жити по-новому… От для чого
потрiбний стоп-кадр, от для чого потрiбна зупинка
Вiдкривши й переосмисливши багато чого, ти продовжуєш боятися,
тому що не знаєш, як правильно далi надходити (а нiяка конкретика
так i не спадає на думку), ти заздалегiдь знаєш, що все нове
буде непросто, що багато крокiв будуть хворобливими, що самому треба
мiнятися й рости, але тобi вже нiчого не страшно, тому що ти сам уже
трiшки iншоï… Тому що перший дарунок богiв, що Шанс приносить
як благословення долi, — це крила, це радiсть i смак життя, це
натхнення й загадкове вiдчуття, немов до цього ти не жив, а тепер
вiдродився… Життя — це народження, що не припиняється,
i себе приймаєш таким, яким стаєш (Екзюперi).
Це шлях i перший крок, що веде на Щастя, вiдчуття життя до й пiсля стоп-
кадру; стан душi й свiдомостi iнше, чим було до цього, i ти сам
iншоï, чим був тiльки що…
Неважливо, що змiнилося в результатi: ваш день, тиждень, рiк або все
життя, — важливо, що якiснi змiни до кращого вiдбулися, до якого
промiжку часу вони не ставилися б. Важливо, що в тебе повiтря не було, а
тепер вiн з'явився; що ти не сподiвався, не вiрив i не любив, а тепер
знову сподiваєшся, вiриш i любиш; що ти мало що розумiв i мало що
мiг, а тепер багато чого вiдкрив, багато чого зрозумiв i багато чого
можеш… Важливо, що до цього ти замикався в собi й перебував у
своєму дорогоцiнному мирке, нiкого до себе не пускаючи,
вiдгородивши себе вiд iнших кам'яною стiною, а тепер бiжиш назустрiч
людям, своïм рiдним i близьким i усiм свiтом — стiна була, i
от ïï не стало
Олена Сикирич