Взаємозв'язок героïв роману: Онєгiн i Ленский

Олександр Сергiйович Пушкiн — чудовий письменник. У його творчостi
дiйсно є дружба й любов. Iз творами Пушкiна я початку знайомитися
в дитинствi, коли була маленькою. Дивилася рiзнi казки, мультфiльми,
слухала читання дорослих. У школi ми стали подробней знайомитися з його
творчiстю. Ми вчили напам'ять багато вiршiв, такi, як: Зимовий вечiр, До
Чаадаєва, Я пам'ятаю дивовижне мгновенье…, На пагорбах
Грузiï i iншi
Значне мiсце в лiрику поета займають вiршi, присвяченi любовi й дружбi.
Пушкiна був надзвичайно талановитою людиною. Серед його талантiв є
особливi: умiння дружити й умiння любити. Для Пушкiна основною опорою в
життi були близькi друзi. Поет цiнував не тiльки любов, але й дружбу,
був людиною дуже товариським, життєрадiсним. Любов i дружба для
поета нероздiльнi. Пушкiна має палку душу. Його серце любить тому,
що не любити воно не може.
Його Дубровский, Капiтанська дочка , менi здається, многим
доставили хоч кiлька приємних мiнут. А роман Євгенiй
Онєгiн навiть через багато рокiв жодна людина не зможе забути. Цей
роман А. С. Пушкiна легко читається, багато рядкiв
запам'ятовуються
Роман Євгенiй Онєгiн — самий великий твiр Пушкiна
Сам автор досить часто висловлює своï думки на сторiнках
роману. Завдяки таланту, iдеям Пушкiна роман Євгенiй Онєгiн,
на мiй погляд, є iсторичною цiннiстю
Безумовно, основною темою в романi є любов, дружба, доля людини.
Онєгiн — герой, що узагальнює собою все, що поет
намагався сказати в раннiх добутках. Я вважаю, герой роману — не
вигадка автора, а цiлком реальна людина, життя й доля якого визначена
його особистими якостями. Вiн утомився вiд життя, почуття його
охолонули:
Немає: рано почуття в ньому охолонули; Йому знудив свiтла
шум… Друзi й дружба набридли… Але розлюбив вiн нарештi И
лайка, i шаблю, i свинець
Онєгiн, незважаючи на всi, стоïть на високому рiвнi культури
й освiченостi того часу. Онєгiна не задовольняє те життя, що
вiн веде, науки страстi нiжноï бiльше не приваблюють його. Героя
мучить порожнеча життя, вiн розчарований у нiй:

• З душою, повноï жалiв,
• И, опершися на гранiт,
• Стояв задумливо Євгенiй,
• Як описав себе пиит.

Євгенiй Онєгiн — людин з душею старого, з погаслими почуттями. Пушкiна пише про свого героя:

• Убивши на двобоï друга,
• Доживши без мети, без праць
• До двадцяти шести рокiв,
• Нудячись у бездiяльностi дозвiлля
• Без служби, без дружини, без справ,
• Нiчим зайнятися не вмiв

Однак, незважаючи на це, вiн людина мислячий, незалежний, але, на вiдмiну вiд грибоедовского Чацкого, йому не властивi романтичнi почуття. Герой не намагається домогтися бiльших змiн, вiн лише задихається у своєму середовищi. Автор пiдкреслює, що його герой здатний до вiдродження, це не зовсiм погасла людина, у ньому ще киплять сили життя. Серце й душа Онєгiна ще не омертвiли, вони вiдкритi для теперiшньоï, чистоï любовi. Зовсiм iншим Пушкiн представляє Ленского. На вiдмiну вiд Онєгiна, Ленский живе серцем, у ньому переважають почуття

• Негодованье, сожаленье,
• До блага чиста любов
• И слави солодке мученье
• У ньому рано хвилювали кров

Якщо Онєгiн сумнiвається, то Ленский свято вiрить у людей, у добро, у теперiшню любов И, звичайно ж, Пушкiн пiдкреслює розходження мiж Онєгiним i Ленским:

• Вони пошлетеся
• Хвиля й камiнь,
• Вiршi й проза, лiд i пломiнь
• Не настiльки рiзнi меж собою

Однак, на мiй погляд, ïх зближає розумiння особистостi людини, утворення. Ïхня дуель з'явилася наслiдком тих забобонiв, якi мали мiсце в суспiльствi того часу. Онєгiн не змiг пiти всупереч звичаям i вiдмовитися вiд дуелi. Напевно, конфлiкт, що виник мiж ним i Ленским, мiг би бути влагоджений, якби не секундант. На жаль, Ленский став жертвою не конфлiкту, а дурних забобонiв
Пушкiн ставиться до Ленскому iз симпатiєю, спiвчуттям. У романi
вiн мiркує, ким вiн мiг би стати, не обiрвися його життя так рано.
Однак вiн не схвалює його вiдiрваностi вiд реального життя. Зате
Тетяна Ларiна — образ, у якому втiлилася народна стихiя, росiйська
душа. Пушкiна зобразив у Тетянi все краще, що хотiв бачити в жiнцi.
Автор пише:
Вона була некваплива, Не холодна, не балакуча, Без погляду нахабного для
всiх, Без домагань на успiх, Без цих маленьких кривлянь, Без
наслiдувальних витiвок… Все тихо, просто було в нiй… На
вiдмiну вiд бiльшостi дiвчин того часу, у неï iснують своï
iнтереси, вона схильна до самоти, не дурна, хоча й не блищить розумом.
Ïï любов до Онєгiна — сьогодення, искреннее
почуття, не засноване на корисливих устремлiннях. Тетяна назавжди
пов'язана iз селом. Переïхавши в Петербург, вона звикла до
обстановки, перетворивши в неприступну княгиню; але в душi вона
залишилася тiєю же сiльською дiвчинкою. Тетяна любить народнi
пiснi, казки, вiрить у народнi прикмети. Для Пушкiна Тетяна —
милий iдеал. Це єдиний образ у романi, гiдний замилування
Змiст роману виражений у долi трьох головних героïв. Романтичний
Ленский, що утомився вiд життя Онєгiн, Тетяна — всiх ïх
осягла трагiчна доля. Пушкiна описує це як нормальне явище того
часу. На прикладi цих героïв поет показує нам долю молодого
поколiння. Всi цi подiï й показав А. С. Пушкiн у романi
Євгенiй Онєгiн.
Тiльки така жагуча, любляча людина, як Олександр Сергiйович Пушкiн, мiг
написати такi добутки про любов. Звичайно, далеко не кожному дано так
сприймати любов i дружбу
Проходять епохи, роки, мiняються захоплення, життя; але тема дружби й
любовi завжди буде для нас тiєю вiдсутньою часткою, що
заповнює порожнечу нашого життя
Саме Онєгiн i Ленский стали для Пушкiна тими персонажами,
опираючись на якi вiн побудував свою концепцiю мислячоï людини
епохи. Обоє цих героя, незважаючи на те, що вони хвиля й камiнь,
вiршi й проза, лiд i пломiнь, по вираженню самого автора, проте мають
щось загальне, що рiднить i зближає ïх. Саме це загальне й
залучає Пушкiна, допомагаючи йому створити навколо героïв той
божественний мир, що ми називаємо миром вiльного роману
У першому роздiлi читач знайомиться з Онєгiним: довiдається
про його виховання, утворення, iнтересах, розпорядку дня, про враження,
зробленому на суспiльство молодим героєм, що нарештi побачив
свiтло. Що ж головне можна видiлити в цьому оповiданнi про
Онєгiна? Iмовiрно, те, чим герой рiзко вiдрiзнявся вiд iнших у
своєму середовищi. В епоху, коли володарями дум були поети й
фiлософи, Онєгiн явно тяжiв до точних наук, до полiтекономiï
Адама Смита, що, до речi, незабаром спробував застосувати у своєму
сiльському життi: Ярем вiн панщини стародавньоï оброком легенею
замiнив…
Про Ленском сказано значно менше. Можна iз упевненiстю припустити, що
його раннє дитинство було досить схоже на дитинство Онєгiна,
з тiєю лише єдиною рiзницею, що Володимира вiдправили
вчитися в Європу, звiдки вiн i приïжджає в село:
Шанувальник Канта й поет

• Вiн з Нiмеччини мрячноï
• Привiз ученостi плоди:
• Вiльнолюбнi мрiï,
• Дух палкий i досить дивний,
• Завжди захоплене мовлення
• И кучерi чорнi до плечей

Вихований пiд небом Шиллера й Ґете , Ленский далекий вiд розпусти свiтла, настiльки знайомого Онєгiну, а тому вiрить у чисту любов, у високi iдеали. Онєгiн поблажливо сприймає вiдвертi визнання приятеля. Рiзниця темпераментiв i розумових iнтересiв героïв зробила ïхнiми жагучими сперечальниками, спiврозмовниками й одночасно протиставляла обох всiм сiльським сусiдам з ïхнiми розмовами про косовицю, про провину, про псарню, про свою рiдню. Скептик Онєгiн i романтик Ленский однаково незрозумiлi навколишньоï. Вони не вписувалися в монотоннiсть звичного сiльського життя
Безумовно, Онєгiн i Ленский антиподи, але вони не антагонiсти, як
багато iнших, традицiйних пар росiйськоï лiтератури: Чацкий i Мовчачи-
Лин, Печорин i Грушницкий, Гринев i Швабрин, Базарiв i Кiрсанов. Чи не
головним художнiм вiдкриттям Пушкiна стало з'єднання в сюжетному
конфлiктi роману не героя й лиходiя, а молодих людей, що просто по-
рiзному виховали в собi думки й почуття певноï iсторичноï
епохи. Автор не зiштовхує ïх у любовному конфлiктi, а
розвиває двi любовнi лiнiï роману, що йдуть паралельно, що
вiдрiзняються мiж собою не менше, нiж характери головних героïв
Тому-Те й уважали сучасники Пушкiна недостатньо мотивованоï дуель
Онєгiна й Ленского. У зв'язку iз цим Юрiй Тинянов звертає
увагу на риси характеру прототипу Ленского — Кюхельбекера —
i затверджує, що для Пушкiна цi мотивування виявилися достатнiми,
хоча й залишилися за межами добутку. Дуель Онєгiна й Ленского
— кульмiнацiя роману. При всiй ïï безглуздостi вона
допомагає авторовi рiзкiше висвiтити характери героïв. Для
Ленского дуель кiнчається загибеллю, для Онєгiна стає
початком вiдлiку нового життя. Пустившись у мандрiвку, Онєгiн
шукає не просто нових вражень, вiн шукає самого себе.
Пушкiна свiдомо винiс Подорож Онєгiна за межi роману. Герой
вертається у свiтло знайомим незнайомцем, розгадати якого
навколишнi не можуть, а тому квапляться засудити його за несхожiсть зi
свiтською юрбою Онєгiн не по зубах порожньому свiтлу, воно дивно
так само, як був дивний грибоедовский Чацкий, що горестно викликував: Я
дивний, а не дивний хто ж? Той, хто на всiх дурнiв схожий? Цi героï
не знаходять собi мiсця в життi. Пушкiну разом iз читачами жаль
Онєгiна, якому смутно думати, що дарма була нам молодiсть дана.
Такi рiзнi Онєгiн i Ленский об'єднанi нашим жалем до
ïхнiх життiв, що не вiдбулися, до ïхнiх загиблих надiй.
Заперечуючи загальноприйнятi норми, ясно розумiючи, що ïм не
хочеться того, чим задовольняється самолюбна посереднiсть,
героï Пушкiна будили
думка, живе почуття. Саме тому в них, за словами Бєлiнського,
вiдбилося суспiльство в один з найцiкавiших моментiв свого розвитку.
Безумовно, Онєгiн i Ленский антиподи, але вони не антагонiсти, як
багато iнших, традицiйних пар росiйськоï лiтератури: Чацкий i Мовчачи-
Лин, Печорин i Грушницкий, Гринев i Швабрин, Базарiв i Кiрсанов. Чи не
головним художнiм вiдкриттям Пушкiна стало з'єднання в сюжетному
конфлiктi роману не героя й лиходiя, а молодих людей, що просто по-
рiзному виховали в собi думки й почуття певноï iсторичноï
епохи. Автор не зiштовхує ïх у любовному конфлiктi, а
розвиває двi любовнi лiнiï роману, що йдуть паралельно, що
вiдрiзняються мiж собою не менше, нiж характери головних героïв
Тому-Те й уважали сучасники Пушкiна недостатньо мотивованоï дуель
Онєгiна й Ленского. У зв'язку iз цим Юрiй Тинянов звертає
увагу на риси характеру прототипу Ленского — Кюхельбекера —
i затверджує, що для Пушкiна цi мотивування виявилися достатнiми,
хоча й залишилися за межами добутку. Дуель Онєгiна й Ленского
— кульмiнацiя роману. При всiй ïï безглуздостi вона
допомагає авторовi рiзкiше висвiтити характери героïв. Для
Ленского дуель кiнчається загибеллю, для Онєгiна стає
початком вiдлiку нового життя. Пустившись у мандрiвку, Онєгiн
шукає не просто нових вражень, вiн шукає самого себе.
Пушкiна свiдомо винiс Подорож Онєгiна за межi роману. Герой
вертається у свiтло знайомим незнайомцем, розгадати якого
навколишнi не можуть, а тому квапляться засудити його за несхожiсть зi
свiтською юрбою Онєгiн не по зубах порожньому свiтлу, воно дивно
так само, як був дивний грибоедовский Чацкий, що горестно викликував: Я
дивний, а не дивний хто ж? Той, хто на всiх дурнiв схожий? Цi героï
не знаходять собi мiсця в життi. Пушкiну разом iз читачами жаль
Онєгiна, якому смутно думати, що дарма була нам молодiсть дана.
Такi рiзнi Онєгiн i Ленский об'єднанi нашим жалем до
ïхнiх життiв, що не вiдбулися, до ïхнiх загиблих надiй.
Заперечуючи загальноприйнятi норми, ясно розумiючи, що ïм не
хочеться того, чим задовольняється самолюбна посереднiсть,
героï Пушкiна будили
думка, живе почуття. Саме тому в них, за словами Бєлiнського,
вiдбилося суспiльство в один з найцiкавiших моментiв свого розвитку.