Основний стилiстичний принцип Флобера

Ми вже бачили не раз, як у своïй естетицi Флобер
вiдправляється вiд реалiстичного вихiдного пункту, але, розвиваючи
свою думку далi, приходить до антиреалiстичних висновкiв. Ця подвiйнiсть
особливо яскраво проявляється в його поглядах на проблеми стилю
Вiдповiднiсть слова зображеному об'єкту — основний
стилiстичний принцип Флобера. Виходячи зi своєï
концепцiï неособистого мистецтва, Флобер приходить до теорiï
так званого абсолютного стилю. Вiн уважає, що стиль — це не
вираження iндивiдуальноï манери автора, а вираження iндивiдуальних
особливостей самоï теми , сюжету, персонажа або думки, над яким;!
працює художник. Рiзнi письменники, стосуючись того самого
предмета, повиннi в iдеалi написати зовсiм однаково, якщо тiльки вони
знайдуть теперiшнiй, єдино можливий стиль опису, той абсолютний
стиль, якого неодмiнно вимагає даний предмет. I навпаки, той самий
письменник, стосуючись рiзних тим, повинен писати рiзним стилем. Вiрний
учень Флобера, Мопассан, дуже точно характеризує цi погляди свого
вчителя на стиль: Флоберовi було чужо подання про стилi як про серiю
рiзних форм, з яких кожна вiдзначена печаткою даного письменнику й
придатна для виливка будь-яких iдей; вiн вiрив у стиль як у
єдиний, неповторний спосiб зобразити кожне явище у всiй його
барвистостi й виразностi. I ледве далi Мопассан визначає це ще
точнiше: будь-який предмет, будь-яке явище можна виразити тiльки одним
способом, позначити тiльки одним iменникам, охарактеризувати тiльки
одним прикметникам, пожвавити тiльки одним дiєсловом, i вiн
затрачав нелюдськi зусилля, прагнучи знайти для кожноï фрази цей
єдиний iменник, прикметник, дiєслово.
У цьому й полягає сутнiсть флоберовской теорiï абсолютного
стилю. У нiй безумовно є реалiстичне зерно — прагнення дати
зображення цiлком адекватне реальноï дiйсностi. Якби Флобер
поширював цей принцип на художнiй образ г. цiлому, якби вiн уважав, що
вся образна тканина добутку повинна дати адекватне зображення всiх
сторiн i закономiрностей узятоï художником теми, це була б цiлком
реалiстична постановка питання. Але Флобер вiдносить цю вимогу тiльки до
мови. Не дiйснiсть у цiлому, з усiма ïï складними законами й
пропорцiями, а лише окремi ïï деталi повиннi бути описанi з
усiєю точнiстю, тобто для кольору, форми, розмiрiв того або iншого
предмета повинне бути знайдене найбiльш пiдходяще, єдино вiрне
слово, горезвiсне флоберовское те! ]з1е. Тим самим ставиться не проблема
вiрного вiдбиття, а лише проблема вiрного опису, точного пiдбора слiв
У цiй вузькiй областi Флобер досягає надзвичайноï
вiртуозностi. Вiн прагне до того, щоб не тiльки змiст слова, але й самий
його ритм, його звучання точно передавало описуваний предмет. Вiн хоче
не просто повiдомляти щось своïми словами, але малювати, живописати
звуками слiв ту або iншу картину. В Вихованнi почуттiв є знамените
зображення лiсу, де дерева описанi так, щоб самий ритм фраз передавав
особливий характер тоï або iншоï породи дерев: симетричну
стрункiсть сосон, елегiйну схиленiсть берiз, судорожнi вигини вузлуватих
дубiв
Флобер не щадить себе, не жалує нi часу, нi сил, аби тiльки
створити фразу, що точно передає змiст. Визнаючи вiдому
справедливiсть вираження Бюффона, що генiй — це терпiння, Флобер
проводить iнодi до п'яти днiв у роботi над однiєю сторiнкою. Вiн
волiє издихать, як собака, нiж на одну секунду прискорити фразу,
що ще не дозрiла. Вiн говорить: …Дуже легко бовтати про красу, а
от знайти пiдходящий стиль для яких-небудь дрiбниць начебто закрийте
дверi, або йому хотiлося спати потруднее, мабуть, чим написати цiлий
курс всесвiтньоï лiтератури; отут-те й потрiбний талант.
Зате якщо Флоберовi вдається знайти потрiбне слово, радiсть його
не знає границь. У минуле середовище, — пише вiн в одному
листi, — менi довелося встати й пiти за носовою хусткою — у
мене по особi текли сльози. Я сам розчулився над тим, що писав; я
випробував сладостное хвилювання й вiд своєï iдеï, i вiд
фрази, що передала цю iдею, i вiд задоволення, що знайшов таку фразу.
Доти, поки ця завзята робота присвячена пошукам слiв, що щонайкраще
передають змiст, вона служить хоча й вузько зрозумiлим, але все-таки
реалiстичним цiлям. Однак Флобер надзвичайно багато уваги придiляє
мовi як такому, поза залежнiстю вiд його вiдповiдностi змiсту. Вiн
прагне зробити мова бездоганним з погляду вимог самоï мови. Сама по
собi це досить почесне завдання, хоча вона вже й не зв'язується з
вимогами реалiзму. Набагато гiрше, коли слiдом за цим, як ми побачимо
далi, перебiльшене увага до язиковоï форми у Флобера починає
заслоняти змiст, а, зрештою, краса бездоганного викладу вже й
протиставляється неподобству й вульгарностi змiсту
Французька лiтература, що опиралася на багату спадщину латинських
майстрiв красномовства, а через них i грецьких, завжди славилася
своïм стилем. Флобер блискуче продовжує цю традицiю
французькоï лiтератури. Вiн засвоïв емоцiйну барвисту мову
Руссо, Шатобриана, Бальзака й вдало врiвноважує цей вплив, учачись
у класикiв XVII-XVIII столiть, зокрема, у таких майстрiв скупоï й
точноï мови, як Лабрюйер i Монтеск'є. Але Флобер не
вдоволений стилiстичними досягненнями колишнiх письменникiв
Iдеалом Флобера був стиль, що був би ритмiчний, як стих, точний, як
наукова мова, повнозвучний i насичений, як вiолончель, блестящ, як
феєрверк… Стиль, — говорить Флобер в iншому мiсцi,
— повинен бути подiбний породистого коня, у якоï вени
наповненi кров'ю й видно, як вона пульсує вiд самих вух до копит.
Фраза самого Флобера побудована бездоганно. Вiн не допускає
безладного накопичення пiдрядних речень; уживши один раз який-небудь
вiдносний займенник або ще), вiн уже нiзащо не повторить його в тiй же
фразi. Вiн надзвичайно уважно обмiрковує, на якому мiсцi повинне
стояти той або iнший прикметник або прислiвник, щоб найкраще було
пiдкреслено його значення
Ритм фрази турбує Флобера бiльше, нiж поета турбує ритм
вiрша. Дослiдники навiть знаходять у нього певний ритмiчний розподiл
фрази — розподiл як би на три щаблi, три частини однiєï
й тоï ж картини: наприклад, говорячи про те, що Леон сприймає
собор, як гiгантський будуар, що розташовується навколо Емми,
Флобер пише: зводи вiдмiнювалися, приймаючи у своïй тiнi сповiдь
ïï любовi; кольоровi стекла тiльки для того й блискали, щоб
висвiтлювати ïï особу; кадильницi горiли для того, щоб вона
з'явилася ангелом у димi пахощiв. Подiбних трiад у Флобера можна знайти
дуже багато.
Тибоде дотепно зауважує, що якби до творчого вигляду кожного
письменника потрiбно було б придумати один узагальнюючий пiдзаголовок,
то про Флобера треба було б сказати: Флобер, або релiгiя стилю.