Короткий виклад змiсту п'єси Пинтера Сторож

Кiмната, завалена всякою мiзерiєю. У заднiй стiнi вiкно, завiшене
мiшковиною. До стелi пiдвiшене цебро. У кiмнатi коштують два залiзнi
лiжка, на однiй з яких сидить Мик. Почувши, що ляскає вхiднi
дверi, вiн встає й повiльно виходить. Входять Астон i Дэвис. Дэвис
дуже утомився й збуджений: його звiльнили iз забiгайлiвки, де вiн
працював, так вдобавок ледве не побили. Астон, що випадково зайшов у цей
вечiр у забiгайлiвку, буквально врятував його й привiв до себе. Дэвис
дуже вдячний йому за це. Дэвис увесь час згадує, як iнородцi
спокiйно сидiли, меж тим як йому, англiйцевi, нiкуди було приткнутися й
доводилося трудитися без вiдпочинку. Коли Дэвису велiли винести цебро
помий, вiн розлютив: це не його робота. Вiн хоч i бурлака, але не гiрше
iнших i прав у нього не менше. Вiн не встиг забрати iз забiгайлiвки свою
сумку, вона так i залишилася в заднiй кiмнатi, а в нiй —
всiєï його речi. Астон обiцяє як-небудь заскочити туди
й принести Дэвису сумку. Дэвис запитує, чи не найдеться в Астона
зайвоï пари черевикiв. Пошукавши пiд лiжком, Астон простягає
Дэвису черевики. Той примiрить, роздумує вголос, зрештою
вирiшує, що вони йому не пiдходять: у нього широка нога, а в
черевикiв гострий носок, довго вiн у них не проходить. Дэвису адже треба
багато ходити, щоб де-небудь прибудуватися. Астон пропонує Дэвису
залишитися в нього, поки той не прибудується: у кiмнатi є
друге лiжко. Протягом усього розмови Астон лагодить вилку старого
тостера. Вiн говорить, що любить працювати руками, от збирається
побудувати сарайчик у дворi… З'ясувавши, що в Дэвиса туго iз
грiшми, Астон дає йому пари монет. Дэвис чекає, щоб
распогодилось, тодi вiн вiдправиться в Сидкап, де перебувають його
документи. Рокiв п'ятнадцять назад, у вiйну, вiн вiддав ïх на
збереження своєму знайомому, так так дотепер i не забрал. З
документами йому буде набагато легше, адже там усе про нього написано:
хто вiн i звiдки, а то вiн живе пiд чужим iм'ям. Сьогодення його iм'я
Мак Дэвис, а всi його знають як Бернарда Дженкинза. Раптом Дэвис
зауважує цебро нагорi. Астон пояснює, що дах протiкає.
Дэвис просить дозволу лягти на лiжко Астона. Дэвис лягає спати.
Астон продовжує длубатися в качанi. Ранком Астон будить Дэвиса,
говорить, що той уночi шумiв: стогнав, бурмотав. Дэвис не вiрить. Сни
йому, як i Астону, нiколи не сняться, iз чого б йому бурмотати? Дэвис
припускає, що шумiли чорномазi, живучi по сусiдству. Астон
збирається йти. Дэвис думає, що теж повинен пiти, але Астон
дозволяє йому залишитися й дає ключi вiд кiмнати й вiд
вхiдних дверей. Дэвис хоче сходити пiзнiше в Уэмбли: колись там були
потрiбнi люди, може бути, йому вдасться прибудуватися. Вони там хочуть
вiдскiпатися вiд iноземцiв, щоб чай розливали однi англiйцi, от вiн i
сподiвається, що його вiзьмуть. Астон iде. Почекавши кiлька
хвилин, Дэвис починає ритися в мотлоху, купами наваленому в
кiмнатi. Вiн не зауважує, як входить Мик, що спостерiгає за
ним, потiм вистачає його за руку й закручує ïï за
спину. Мик оглядає кiмнату, не даючи Дэвису пiднятися, потiм
запитує його: У що граємо? Вiн запитує Дэвиса, як його
кличуть. Дженкинз, — вiдповiдає Дэвис. Мик говорить, що
Дэвис як двi краплi води схожi на брата його дядька. Iм'я його —
Сид. Мик нiколи не мiг зрозумiти, як це Сид доводиться братом його
дядьковi. Вiн часто думав, що всi навпаки, тобто що його дядько —
брат Сида. Зрештою Сид женився на китайцi й виïхав на Ямайку. Мик
запитує, як Дэвису сподобалася його кiмната. Дэвис
дивується: хiба це кiмната Мика? Мик кiлька разiв запитує,
як Дэвису спалося, i кiлька разiв уточнює, на який з лiжок той
спав. Дэвис намагається потягти своï штани з вiшалки, але Мик
не дає йому зробити це. Мик говорить, що лiжко, на якiй спав
Дэвис, — його лiжко, а друга — лiжко його матерi. Вiн
називає Дэвиса шахраєм. Вiн говорить, що мiг би одержувати
за свою квартиру триста п'ятдесят фунтiв у рiк. Якщо додати до цього
меблi й устаткування, податки, опалення й воду, то вийде вiсiмсот
дев'яносто фунтiв. Вiн пропонує Дэвису пiдписати контракт на
оренду квартири, у противному випадку вiн здасть Дэвиса в полiцiю й
засадить за порушення недоторканностi житла, бродяжництво, грабiж серед
бiла дня й т.д. Вiн запитує Дэвиса, у якому банку в нього рахунок.
Входить Астон. Мик обертається й роняє штани Дэвиса. Астон
пiдходить до своєму лiжку, ставить на неï сумку й знову
починає лагодити тостер. У цебро на стелi капає крапля. Усi
задирають Голови. Астон обiцяє просмолити щiлини на даху. Вiн
говорить, що принiс сумку Дэвиса, але Мик вiдразу вистачає
ïï й не хоче вiддавати Дэвису. Все долго виривають сумку друг
у друга з рук. Нарештi Дэвису все-таки вдається вiдняти
ïï. У цебро знову падає крапля. Усе знову задирають
голови. Мик iде. Дэвис розпитує Астона про Мике. Астон говорить,
що Мик — його брат, вiн працює в будiвельнiй справi, у нього
свiй фургон. Будинок належить Мику, i Астон обiцяв йому обробити весь
поверх, щоб тут була квартира. Астон побудує у дворi сарай,
зробить у ньому собi майстерню, а тодi вже вiзьметься й за квартиру.
Подивившись на сумку, Дэвис розумiє, що це не його сумка. Астон
говорить, що його сумку хтось вiднiс, так що цю вiн дiстав зовсiм в
iншiм мiсцi. Дэвис розглядає одяг, що лежить у нiй, критикує
сорочки, а от домашня куртка йому подобається. Астон
пропонує йому залишитися й доглядати за будинком. Дэвис нiколи
ранiше не був