Поет своєï епохи (Бiографiя, Е. Маланюк)

Народився на Херсонщинi в селянськiй сiм'ï. Закiнчив
Елизаветградское реальне училище, вступив у Петербурзький полiтехнiчний
iнститут. Перша свiтова вiйна не дозволила продовжити навчання: його
мобiлiзували й вiдправили в Киïвську вiйськову школу. В 1917 р.
Маланюк переходить до лав УНР. Пiсля поразки уряду УНР емiгрує в
Польщу, а потiм у Чехо-Словакию. Там учився в Господарськiй
академiï в Подебрадах. Пiсля працював iнженером у Польщi. Пiсля
Другоï свiтовоï вiйни емiгрує в Нiмеччину, потiм у США.
Умер Внью-Йорке.
Поет. На творчостi позначив вплив символiзму. Уважав, що художник
повинен формувати свiдомiсть нацiй, бути правдивим, безкомпромiсним,
вести народ за собою. Автор поетичних збiрникiв Стилетi стилос (1925),
Гербарiй (1926), Земля й залiзо (1930), Август (1964), Перстень i
посохнув (1972) i iн., культурологiчних i iсторичних дослiджень, есе.
Навiть на перший погляд поезiя Маланюка вiдрiзняється вiд поэзий
його сучасникiв глибиною, значним психологiчним навантаженням i
жадає вiд читача неабияких знань iз iсторiï, фiлософiï,
психологiï й культурологии.
Хоча Євгенiй Маланюк i вважав своïм духiвником Павла
Тичину, вiршi якого наскрiзь пронизанi безнадiєю й розпачем,
неможливiстю знайти вихiд, але це не зовсiм улаштовувало Маланюка, тому
що вiн не хотiв бути ще одним спiваком скарги над стражданням
рiдноï землi. Саме тому автор аналiзує, часом досить
критично, творчiсть попередникiв — О. Олеся, М. Вороного, В.
Винниченко й iнших, — i розумiє, що причини занепаду й
поневоленого положення нашоï держави лежать значно глибше полiтики,
ïх треба шукати аж на рiвнi iсторiï нацiй, ïï
культури й лiтератури зокрема. Тому кожна думка Євгенiя Маланюка
є не тiльки високо художньо оформленоï, але й
обґрунтованоï
В Маланюка реальний мир виникає крiзь призму поэтового я, i
читач захоплюється символiстикою й образнiстю. Так, у поезiï
Стилет або стилос?.. цi предмети несуть на собi не просто пряме,
матерiально виражене значення: стилет — короткий кинджал, стилос
— паличка для листа. Стилет є символом вiчного близького бою
сам на сам, свiдомого вибору жертовноï боротьби за iдеали народу.
Стилос — це уособлення мистецтва з його, витонченою
гармонiєю, музикантом людських почуттiв i магiєю добра й
краси

• Стилет або стилос? — не осяг
• Подвiйно Коливаються трагiчнi ваги

И це не дилема самого Маланюка. Це поетичне -зображення того, що трагедiя Украïни викликана ïï колонiальним статусом, втратою державноï незалежностi й нацiональноï волi, а внаслiдок усього — i особистого достоïнства й нацiональноï самосвiдомостi, духовного багатства нацiй. Крiзь все життя автор несе провiдну iдею вiдродження держави через вiдродження iсторiï
Поезiя Пiд чужим небом яскраво описує стан душi поета у
вигнаннi. Навiть перебуваючи за кордоном, поет не перестає
боротися за свою землю як теперiшнiй патрiот, але i як теперiшнiй син
Маланюк сумує за рiдним краєм (Чужi: i земля, i небо тут, i
люди…) i не знаходить собi мiсця в тiй життi (Чому ж я отут?..). I
ця туга за Батькiвщиною пронизана такою любов'ю й лiричнiстю, що
навертаються сльози:

• Не треба нi паризьких брукiвок,
• Нi Праги вулиць просторих:
• Усе сняться материнськi руки
• Стара солома рiдких дахiв
• (Пiд чужим небом)

И цi дитячi спогаду про красу рiдного краю, материнське тепло урiзалися в серце поета. Тому несе Маланюк Любов, Красу й Надiю навiть крiзь холоднi реалiï нових пор:

• блакить крiзь готику пiдмосткiв,
• Дзенькає цемент крiзь духу плоть будов
• И все-таки таки: на початку було — Слово
• i все-таки таки: начальний дух — Любов!

Це же в особистостi Євгенiя Маланюка яскраво виникає образ украïнця-борця, що сприймає мир оголеним нервом i який глибоко переймається завжди актуальною проблемою державноï суверенностi Украïни, рiшення якоï вiн знаходив в спадщинi минулого, на й своєму життєвому шляху був смолоскипом надiï на свiтле майбутнє