Короткий переказ новели Стефана Цвейга Двадцять четверта година з життя жiнки

За десять рокiв до вiйни оповiдач вiдпочивав на Рив'єрi, у маленькому пансiонi. У сусiднiм отеленнi розiгрався великий скандал. Денним поïздом туди прибув молодий француз, що вiдразу привернув загальну увагу своєю красою й люб'язнiстю. Вiн дуже швидко з усiма познайомився й через двi години пiсля приïзду вже грав у тенiс iз дочками добросердого фабриканта з Лiона
На наступний ранок вiн поïхав ловити рибу з датчанином, пiсля обiду вiн бiля години просидiв у саду iз дружиною лионского фабриканта мадам Анриэт, потiм грав у тенiс iз ïï дочками, а ближче до вечора розмовляв у вестибюлi готелю з нiмецькою парою. Бiля шести годин оповiдач зустрiв француза на вокзалi, куди пiшов, щоб вiдправити лист. Француз сказав, що зненацька ïде по невiдкладнiй справi, але через два днi повернеться. За вечерею всi тiльки про нього й говорили, звеличуючись його приємну, веселу вдачу. Увечерi в отеленнi пiднялася метушня:
мадам Анриэт не повернулася iз прогулянки. Ïï чоловiк метався по березi моря й безуспiшно кликав неï. Подзвонили в полiцiю. Фабрикант пiднявся наверх, щоб заспокоïти дочок, i знайшов лист, де мадам Анриэт повiдомляла, що ïде з молодим французом. Всi були обуренi: тридцатитрехлетняя чимала жiнка кинула чоловiка й двох дiтей заради парубка, з яким тiльки напередоднi познайомилася. Бiльшiсть мешканцiв пансiону вирiшили, що вони були знайомi ранiше, i тiльки оповiдач вiдстоював можливiсть настiльки жагучоï любовi з першого погляду. Вони обговорювали цей випадок вiд супу до пудингу. Миссис К., лiтня представницька англiйка, по мовчазнiй угодi була головою маленького кружка, що збирався за табльдотом. Зважаючи на все, неï радувало, що, незважаючи на всi заперечення, оповiдач завзято захищав мадам Анриэт, i коли пiдiйшов час його вiд'ïзду, вона написала йому лист, де просила дозволу розповiсти йому один випадок зi свого життя. Оповiдач, зрозумiло, вiдповiстив згодою, i вона запросила його пiсля обiду до себе в кiмнату. Миссис К. зiзналася, що подiï, що вiдбулися з нею протягом двадцяти чотирьох годин двадцять п'ять рокiв тому, не дають ïй спокою, i навiть зараз, коли ïй шiстдесят сiм рокiв, не проходить нi дня, щоб вона не згадала про ïх. Вона нiколи нiкому про це не розповiдала й сподiвається, що оповiдання полегшить ïй Душу
Дочка багатих лендлордiв, що володiли бiльшими фабриками й маєтками в Шотландiï, вона у вiсiмнадцять рокiв вийшла замiж, народила двох дiтей i щасливо жила до сорока рокiв. Але раптово чоловiк ïï занедужав i вмер, сини були дорослими, i вона вiдчула себе дуже самотньоï. Щоб розсiятися, вона вiдправилася подорожувати. I от на другий рiк свого вдiвства вона приïхала в Монте-Карло. Там вона часто заходила в казино, розважаючись тим, що спостерiгала не за особами, а за руками гравцiв: цьому навчив ïï покiйний чоловiк. I от один раз вона побачила на iгорному столi дивнi руки: бiлi, гарнi, вони металися по зеленому сукну, як живi iстоти, у них були стiльки страстi, стiльки сили, що миссис К. не могла вiдiрвати вiд них око. Нарештi вона зважилася глянути в особу людини, якому належали цi магiчнi руки. Вона нiколи ще не бачила такоï виразноï особи. Це був парубок рокiв двадцяти п'яти з нiжними гарними рисами. Коли вiн вигравав, руки й особа його випромiнювали радiсть, коли програвав — погляд тьмянiв, руки безсило падали на стiл. Нарештi руки його, поганявши по кишенях, нiчого не знайшли. Вiн програв всi грошi. Парубок рвучко пiдхопився й побрiв до виходу. Миссис К. вiдразу зрозумiла, що вiн збирається покiнчити iз собою. Вона кинулася за ним. Нею рухала не любов — те був страх перед чимсь жахливим, iнстинктивне бажання допомогти
Вийшовши з казино, парубок безсило опустився на лаву. Миссис К. зупинилася неподалiк, не вирiшуючись пiдiйти до нього. Почалася злива. Парубок продовжував нерухомо сидiти на лавi, немов не зауважуючи його. Миссис К. пiдбiгла до нього, смикнула його за рукав i сказала: Идемте! Єдиною ïï думкою було повести нещасного iз цiєï лави, витягти куди-небудь пiд дах, де сухо й тепло. Вiн прийняв неï за кокотку й сказав, що в нього немає квартири i йому нiкуди неï запросити. Миссис К. пiдкликала екiпаж i попросила кучерiв вiдвезти ïх у який-небудь готель попроще. Там вона хотiла дати парубку сто франкiв, щоб вiн заплатив за кiмнату й ранком виïхав у Нiццу. Але вiн вiдмовився вiд грошей: йому нiчого не потрiбно, однаково його життя кiнчене, йому нiчим не можна допомогти. Миссис К. наполягала, але парубок не уступав. Нарештi вiн рiшуче вимовив: Iдемо — i потяг ïï за собою по сходам, i вона, до тiєï хвилини помишлявшая лише про порятунок нещасного, покiрно пiшла за ним. Ранком миссис К. прокинулася, з жахом згадуючи божевiльну нiч, i, згоряючи вiд сорому, хотiла потихеньку пiти, але, глянувши на зовсiм дитячу особу сплячого парубка, вiдчула приплив нiжностi й радостi тому, що врятувала його. Коли парубок прокинувся, миссис К. призначила йому зустрiну опiвднi у дверей казино й пiшла. Радiсна свiдомiсть, що вона комусь потрiбна, хвилювало ïй кров
Зустрiвшись iз парубком, миссис К. запросила його пообiдати разом у маленькому ресторанi. Вiн розповiв ïй, що походить зi старого аристократичного роду галицьких полякiв. Вiн учився у Вiднi, i пiсля успiшно зданого iспиту дядько повiз його в Пратер, i вони разом пiшли на перегони. Дядько виграв велику суму, i вони вiдправилися обiдати в дорогий ресторан. Наступного дня парубок знову поïхав на перегони, i йому повезло: вiн потроïв отриману в подарунок вiд батька суму. Його охопила пристрасть до гри. Вiн не мiг думати нi про що iншому й швидко програв всi грошi. Вiн украв перловi серги в староï тiтки й заклав ïх, продав свою валiзу, одяг, парасольку, навiть хрестик, подарована хресною матiр'ю. Миссис К. обiцяла дати йому грошей, щоб вiн викупив коштовностi, поки крадiжка не виявлена, i виïхав додому, якщо вiн заприсягне, що нiколи бiльше не буде грати. Парубок дивився на миссис К. з повагою й подякою. В очах його стояли сльози. Миссис К. вручила парубку необхiдну суму грошей i обiцяла пiсля вiзиту до кузини прийти на вокзал проводити його. Коли парубок пiшов, миссис К. вiдчула розчарування. Вiн поставився до неï, як до ангела-хоронителя, але вiн не бачив у нiй жiнки, меж тим як ïй жагуче хотiлося, щоб вiн стис неï в обiймах; вона була готова пiти за ним на край свiтла, знехтувавши людську поголоску, як мадам Анриэт за ледь знайомим французом. Миссис К. пробула в кузини недовго: пославшись на мiгрень, вона повернулася до себе в готель. Вона вiдчула, що не може вiдпустити парубка, що повинна поïхати разом з ним, щоб провести разом цю нiч, що випливає — стiльки, скiльки вiн захоче. Вона стала гарячково збирати речi. Коли вона вже хотiла йти, до неï зайшла кузина, стурбована ïï нездужанням. Миссис К. нiяк не вдавалося випровадити кузину, нарештi вона не витримала й, сказавши: Прощай, менi треба йти, кинулася до виходу, не обертаючи уваги на неï здивований погляд
Миссис К. спiзнився: поïзд уже рушив. Вона стояла на перонi, немов скам'янiвши. Придя в себе, вона вирiшила пiти в казино, щоб розшукати стiл, за яким сидiв парубок, коли вона вперше побачила його, щоб уявити собi його руки. Коли вона ввiйшла в зал, то побачила парубка на тiм же мiсцi, що й напередоднi. Вона вирiшила, що в неï галюцинацiя, але це було не так — парубок не виïхав, вiн прийшов з ïï грiшми в казино й, поки вона в розпачi рвалася до нього всiм серцем, самозабутньо грав. Миссис К. розлютувалася. Вона довго дивилася на нього в упор, але вiн не зауважував неï. Коли вона торкнула його за плече, вiн спочатку навiть не довiдався ïï.
Сп'янений грою, вiн усе забув — свою клятву, миссис К. i увесь свiт. Миссис К. нагадала йому, що кiлька годин назад вiн дав ïй клятву нiколи не грати. Парубок, присоромлений, хотiв устати через iгорний стiл, але отут погляд його впав на росiйського генерала, що саме робив ставку, i вiн попросив дозволи зiграти ще тiльки одну гру — вiн ставив туди ж, куди й генерал, а генераловi везло. Поставивши один раз, вiн знову забув про усiм на свiтi й став робити ставку за ставкою. Коли миссис К. знову торкнула його за плече, вiн iз гнiвом крикнув ïй, що вона приносить йому нещастя: коли вона поруч, вiн завжди програє. Вiн жбурнув ïй трохи стофранкових квиткiв: От вам вашi грошi! А тепер дайте менi спокiй! Усi дивилися на неï, смiялися, указували пальцем. Згоряючи вiд сорому й приниження, вона раптом побачила очi, у яких застиг жах: те була ïï кузина. Миссис К. кинулася геть iз залу. Згадавши, що ïï речi вже на вокзалi, вона вирiшила негайно покинути Монте-Карло. Коли вона повернулася в Англiю й приïхала до сина, усi доглядали за нею як за хворий, i вона поступово оправилася вiд потрясiння. Тому коли через багато рокiв ïй представили поляка, аташе австрiйського посольства, i вона запитала його про долю парубка, те навiть не здригнулася, почувши, що десять рокiв тому, одержимий пристрастю до азартноï гри, вiн застрелився в Монте-Карло. Миссис К. навiть заспокоïлася: тепер ïй нема чого побоюватися, що коли-небудь вона зустрiне цього людини
Миссис К. закiнчила своє оповiдання. Вона не чекала вiд спiврозмовника втiшливих слiв. Вона сказала, що рада, що змогла нарештi виговоритися, i вдячна за увагу, з яким вiн неï вислухав. На прощання вона простягнула своєму спiврозмовниковi руку, i вiн шанобливо поцiлував ïï. О. Э. Гринберг
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi. Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ Видавництво ACT.