Переказ сюжету роману Луи Арагону Жагучий тиждень
Дiя вiдбувається з 19 по 26 березня 1815 р. у Францiï,протягом останньоï перед Великоднем тижня, у католицькому календарi
iменованоï жагучоï. В основi роману лежать iсторичнi
подiï, пов'язанi з поверненням Наполеона Бонапарта в Париж, що бiг
з острова Ельби, де вiн перебував у вигнаннi. Головним персонажем цього
багатопланового роману-епопеï є молодий художник Теодор
Жерико. В 1811 р. його батько, Жорж Жерико, за згодою сина, що
ненавидить вiйну, найняв замiсть нього на службу в армiï Наполеона
рекрута
И кiлька рокiв Теодор спокiйно займався живописом. Однак в 1815 р. вiн
раптом визначається в сiрi мушкетери короля Людовика XVIII i в
такий спосiб включається в драматичнi подiï, що охопили
Францiю
У казармi королiвських вiйськ на окраïнi Парижа рано ранком
отриманий наказ прибути в столицю на Марсово поле, де вдень король хоче
провести огляд. Яке рiшення прийме король — захищати Лувр i Париж
за розробленим планом або йти зi столицi, оскiльки Бонапарт дуже швидко
й практично безперешкодно пiдходить до мiсту? Усi обговорюють звiстка
про зраду вiрного маршала Нея, посланого королем перепинити Бонапартовi
дорогу на Париж i iмператора, що перейшов на сторону. Теодор Жерико
задає собi й ще одне питання — а що вiдбудеться особисто з
ним, якщо й далi генерали будуть змiнювати королевi, а королiвськi
вiйська з обозами й зброєю будуть приєднуватися до
армiï Наполеона? Може, кинути всi, вiдсидiтися у величезному
будинку батька, знову зайнятися живописом?.. Однак пiсля короткочасного
вiдпочинку у своєму паризькому будинку, незважаючи на утому,
сумнiви, дощ i сльоту, Теодор все-таки вчасно приïжджає на
своєму улюбленому конi Трико до мiсця збору
Тим часом час iде, а король не з'являється. Слухи про зрадництва,
про втечу аристократiв, про Бонапарта, що перебуває на пiдступах
до Парижа, про нерiшучiсть короля розбурхують розуми французiв.
Вiйськовим нiчого не повiдомляють, але вони раптом бачать карету короля.
На великiй швидкостi вона вiддаляється вiд Лувра. Виходить, монарх
утiкає, але куди, у якому напрямку? Потiм раптом карета
зупиняється, король наказує вiйськам повернутися в казарми,
а сам вертається в Лувр. У мiстi пожвавлення, у деяких кварталах
Завсiдники кафi вже п'ють за здоров'я Наполеона. Ходити по мiсту у формi
королiвського мушкетера небезпечно, але адже не спати ж у таку нiч?!
Теодор заходить у кафi й своïй формi ледве не провокує бiйку,
На щастя, його старий знайомий Дьедонне, оказавшийся там,
довiдається Теодора й все влагоджує. Дьедонне
вертається до iмператора, але вiн не забув i Теодора, якого
знає з дитинства i якому служив моделлю для однiєï з
картин. Бродячи по Парижевi, Жерико зустрiчає й iнших знайомих. У
головi його панує така ж плутанина, як i у всiм мiстi. Думки
помiняють один одного. Думи про минуле, сьогодення й майбутнє
батькiвщини чергуються з думками 6 живопису. Що краще для Францiï
— король, Бонапарт або Республiка? Чому вiн, художник Теодор
Жерико, не бiжить зараз же у свою майстерню? Адже все, що вiн бачив
удень i бачить зараз, — це яскраве свiтло в Лувре, де приймають
посла Iспанiï, i чорнiсть, ночi — всi так i проситься на
полотно. Зараз вiн мiг би працювати не гiрше свого улюбленого Караваджо.
Однак ноги несуть його не додому, а до друзiв-мушкетерiв, якi разом з
iншими вiйськами залишають Париж i, слiдом за вже, що виïхали
посерединi ночi королем, i його ескортом, вiдступають на пiвнiч
краïни. Але куди саме, по якому маршрутi — нiхто не
знає, навiть племiнник короля, герцог Беррийский, що затримався
ненадовго у своєï улюбленоï Виржини, що народила йому
днями сина. Король призначив маршала Мезона головнокомандуючим, але й
той не може нiчого органiзувати — генерали надходять, як самi
вважають потрiбним. Невiдомо, де перебуває штаб, але вiдомо, що 19
березня ввечерi весь його склад з'явився в канцелярiï, зажадав собi
платню й зник. Не встигли королiвськi вiйська вiдiйти вiд Парижа, як
частина ïх уже повернула назад: у Сен-Денi генерал Эксельманс, що
перейшов на сторону Бонапарта, переманив ïх. Вiдданi королевi
частини 20 березня в непогоду й непролазний бруд добралися до мiста
Бовэ, звiдки тiльки що виïхав король i його звитий. Але куди? У
Кале, а потiм в Англiю? Можна тiльки догадуватися. А що призначено
ïм — чи буде тут даний бiй, або вiдступ продовжиться? Жителi
Бовэ побоюються повернення Бонапарта. Адже тодi знову почнуться
рекрутськi збори, кривава данина вiйнi, а ïхнє мiсто й так
уже майже повнiстю зруйноване. Та й виробництво постраждає, кому
тодi буде потрiбний ïхнiй текстиль?
У Бовэ Жерико зупинився на нiчлiг у будинку вдови-бакалейщици Дюран.Ïï дочка, шiстнадцятирiчна Дениза, розповiла Теодоровi, що рiк
назад у них квартирував молодий офiцер Альфонс де Пра, що читав ïй
своï вiршi й чудово описував Iталiю. Пiзнiше Теодор довiдався, що
це був Ламартин. А в цю же нiч, на свiтанку, супрефекту мiста привезли
звiстка про те, що iмператор Бонапарт урочисто встановився в паризькому
Лувре. У Бовэ воєначальники й прибулi туди ранком принци не можуть
сховати своєï розгубленостi: вiйська до мiста ще повнiстю не
пiдтяглися, а генерал Эксельманс, що вiдправився ïх доганяти, може
от-от нав'язати бiй. Виходить, потрiбно, не жалуючи казенних грошей,
купити коней, якомога швидше дiйти до порту Дьепп i вiдплисти в Англiю,
навiть не маючи на те прямих вказiвок короля, що як i ранiше не
дає про себе знати
У числi посланих за кiньми перебуває й Жерико. Розмова з
хазяïном табуна непростий, але мушкетерам все-таки вдається,
завдяки своïй напористостi, купити кращих коней. Серед коней
видiляється один, чорноï мастi з бiлою плямою на заднiй нозi.
З такими белоножками треба бути обережним, вуж дуже вони норовистi.
Цього коня-красеня Жерико вiддає Друговi Марку-Антуановi, що на
шляху до Бовэ втратився свого улюбленого коня. Але подарунок
виявляється фатальним: через два днi кiнь, злякавшись
несподiваного пострiлу, понiс нового хазяïна, що не зумiв визволити
ногу зi стремени. Вершника у важкому станi залишають на пiклування
бiдноï селянськоï сiм'ï, i подальша його доля
залишається неясноï
При в'ïздi в мiсто Пуа Теодоровi довелося заïхати в кузню, щоб
пiдкувати свого Трико. Ночувати вiн залишається в коваля Мюллера,
до якого приïхали двоє чоловiкiв — старий Жубер i
молодий вiзник Бернар. Мюллер одружений на Софи, до якоï харчують
нiжнi почуття Бернар i помiчник коваля Фирмен. За вечерею гострий погляд
Теодора вловив ознаки драми, що розiгрується в цьому будинку.
Фирмен ненавидить Бернара, почуваючи, що Софи таємно захоплено цим
регулярно, що з'являється в коваля гостем. Фирмен терпляче
чекає пiдходящого моменту, щоб обробитися iз суперником. Опiвночi
Фирмен входить у кiмнату до Теодора й кличе його пiти з ним слiдом за
Бернаром i Жубером на таємну сходку змовникiв. Фирмен
сподiвається, що королiвський мушкетер Жерико, почувши
антикоролiвськi мовлення змовникiв, донесе на Бернара, i в такий спосiб
вiн звiльниться вiд ненависного суперника. На галявинi бiля цвинтаря
зiбралося чоловiк двадцять. Вони схвильовано обговорюють причини тяжкого
становища народу, винять у цьому насамперед аристократiв i короля, лають
Бонапарта за нескiнченнi вiйни й руйнування. Скiльки людей, стiльки й
думок. Теодоровi, що сховався за деревом, здається, що вiн у
театрi й дивиться якусь незнайому драму. Виявляється, цiна на хлiб
може когось хвилювати й навiть турбувати, якiсь розрахунковi книжки
викликають проклятья в робiтникiв, i цi ж робiтники з надiєю
говорять про якихось робочих сполучниках. Однi з них затверджують, що
народ нiкому бiльше не повинен вiрити, iншi доводять, що Бонапарт може
бути таким, яким його зробить народ, якщо народ дасть йому правильний
напрямок, а сам об'єднається. Жерико почуває, що в
ньому самому щось мiняється. Ця хвиля людських страстей
захоплює його й приносить йому чисто фiзичний бiль. Вiн потрапив
сюди ненавмисно, але тепер вiн буде завжди на сторонi цих людей, про якi
ранiше практично нiчого не знав. I коли Фирмен настирливо просить
Теодора, щоб той повернувся в мiсто й усе розповiв королiвськiй владi,
якi заарештують бунтiвникiв, Теодор у сказi отшвиривает Фирмена й
б'є його по особi
Вести про кавалерiï Эксельманса женуть принцiв i графiв за Ла-Манш,
але Теодор Жерико й не мислить про емiграцiю. У Пуа слово батькiвщина
збагатилося для нього новим змiстом, тепер вiн не мiг би розстатися iз
Францiєю, покинути нужденних i страждаючих людей. Але король
поспiшає покинути Францiю: по-перше, не можна попадатися в руки
Бонапартовi, а по-друге, зараз небезпечнi навiть родичi, що мрiють
заволодiти його короною. Людовик XVIII хоче ïх усiх перехитрити
— через якийсь час повернутися iз союзниками й убезпечити себе вiд
всiх претендентiв. Тим часом серед солдатiв короля поширюються слухи, що
в Лiллi гвардiя може з'єднатися з iноземними армiями, що коштують
на границi. Виходить, герцог Орлеанский, два днi назад завiрив вiйсько,
що король нiколи не звернеться по допомогу до iноземцiв i не покличе
ïх на французьку землю, брехав
В армiï зрiє бунт. Перед деякими генералами ця проблема
встає з такою ж гостротою. Наприклад, маршал Макдональд вiдкрито
заявляє королевi, що границю не перейде. Настав момент вибору:
вiрнiсть королевi або вiрнiсть батькiвщинi. А сам король, так i не
доïхавши до порту на Ла-Маншевi, вирiшив скорiше перейти франко-
бельгiйську границю в Менено. На площах французьких мiст уже замiсть Так
здраствує король! усюди кричать Так здраствує iмператор!, i
в жагучу п'ятницю йдуть у собор на лiтургiю. Але Теодоровi не до
релiгiйних обрядiв: вiн ще не знайшов для себе вiдповiдi, на чию сторону
встати. Уже зрозумiло, що не на сторону короля, що заплямував себе
ганьбою зради. Але чим краще Бонапарт? Адже це вiн якось сказав, що не
хоче бути iмператором чернi. Йому однаково, що народ умирає з
голоду, а армiя й незлiченна полiцiя тримають його в страху. А може
бути, прав той молодий оратор, що призивав роялiстiв i республiканцiв
згуртуватися проти тирана-iмператора? У всiм цьому ще має бути
розiбратися. А зараз Теодоровi Жерико, що вже побував у меж можливого, у
цю годину великодньоï заутренi хочеться просто жити, писати
картини, удивлятися в обличчя людей, любити ïх. Вiн хоче стати
сьогоденням живописцем миру, що його оточується
Я. В. Нiкiтiн
