Короткий переказ комедiï Валенсианская вдова

Леонарда, молода вдова, вiрна пам'ятi свого покiйного чоловiка. Цiлi днi
вона проводить у молитвах i читаннi благочестивих книг, не допускаючи до
себе нiкого з поклонникiв i шукачiв ïï руки. Ïх чимало:
краса Леонарди славиться по всiй Валенсiï не менше, нiж
ïï неприступнiсть i гордовитiсть. Родич молодоï жiнки,
Лусенсьо, докладає зусиль до того, щоб умовити Леонардовi вийти
вдруге замiж, тим бiльше що в гiдних наречених немає недолiку. Але
та з обуренням вiдмовляється. Не переконують ïï й доводи
Лусенсьо, що затверджує, що, навiть якби Леонарда вирiшила
присвятити все життя, що залишилося, пам'ятi чоловiка, люди нiколи цьому
не повiрять i почнуть говорити, що вдовиця вiдрiзняє своєю
прихильнiстю кого-небудь зi слуг
Серед найбiльш вiрних i наполегливих шанувальникiв удови видiляються
троє — Огон, Валерьо й Лисандро, кожний з яких знатний,
багатий i гарний собою. Вони не шукають нiчого, крiм любовi молодоï
жiнки, але ïхнього роздирання залишають Леонардовi байдужоï.
Кожний iз цих молодих людей намагався зломити завзятiсть жiнки,
проводячи ночi пiд ïï вiкнами, але вони вирiшують продовжувати
домагатися уваги Леонарди. А Леонарда, що рiшуче вiдкидає всiх
шанувальникiв, раптом зустрiчає в церквi незнайомого юнака, у який
вiдразу безумно закохується. Жiнка вiдразу забуває про
своï благi намiри залишитися вiрноï пам'ятi чоловiка й
посилає свого слугу Урбана з'ясувати iм'я й адреса незнайомця.
Видавши себе за представника одного з релiгiйних братств, що вербують
прихильникiв, Урбан без працi виконує це доручення й вiдразу
одержує наступне: вiдправитися до Камило — так кличуть
юнака, — попередньо переодягшись у дивовижне вбрання й запасучись
маскою, щоб сказати, що по ньому зiтхає знатна сеньйора, що хоче
залишитися з. Потiм варто призначити парубку побачення вночi в
Королiвського моста й, надягши йому на голову клобук — щоб не
розглянув дороги, — привести до Леонардовi, що прийме гостюючи в
пiвмороку. Така винахiдливiсть, пiдказана любов'ю, викликає
здивування не тiльки в самоï Леонарди, але й у ïï слуг,
Урбана й вiдданоï Березнi
Урбан вiдправляється виконувати лоскiтливе доручення. Спочатку
Камило збентежений таємничiстю й сильно сумнiвається, чи
приймати подiбне запрошення. Але Урбану вдається переконати
парубка, що, незважаючи на темряву — а саме собою зрозумiло, що
побачення буде проходити в повнiй темрявi, — звук голосу
таємничоï незнайомки, дотик ïï руки допоможуть
Камило зрозумiти, наскiльки гарна дама, чий спокiй вiн збентежив. Камило
здається перед натиском i доводами Урбана й обiцяє прийти в
призначену годину до Королiвського моста
Тим часом Леонарда й Марта ведуть готування до нiчного побачення,
ретельно завiшуючи всi вiкна важкими занавесями, прикрашаючи кiмнату
оксамитом i килимами. Леонарда сильно турбується:
чине передумає в останню хвилину Камило, адже такий гарний
чоловiкова повинен бути розпещений жiночою любов'ю, i до того ж йому
може здатися принизливим, що його ведуть на побачення тайкома, як
злодiя. Але в призначену годину Камило приходить до Королiвського моста,
де його вже чекає Урбан. Надягши на парубка клобук, слуга веде
його, як слiпого, до будинку своєï господарки. По дорозi
ïм зустрiчається Огон, що домагається прихильностi
прекрасноï вдови, але Урбан проявляє спритнiсть i видає
Камило за п'яного, котрого треба, як дитини, звiстки за руку Виявившись
у кiмнатi Леонарди, Камило благає незнайомку запалити свiтло; та
спочатку невблаганна, але потiм здається перед вишуканiстю мовлень
Камило й велить принести вогню — отут нiчний гiсть зi здивуванням
виявляє, що всi присутнi — Леонарда, Марта, Урбан — у
масках. Однак тепер вiн може оцiнити добiрнiсть фiгури Леонарди,
пишнiсть ïï вбрання, вишуканiсть оздоблення кiмнати.
Пояснивши, що вона жiнка зовсiм особливого складу, Леонарда благає
свого гостя прийняти ïï правила гри — довiдавшись його
ближче, вона не буде такий потайливою. Але якщо вишуканiсть манер
Камило, добiрнiсть його мовлень роблять на Леонардовi велике враження,
те Урбану ця людина рiшуче не подобається по тiй же самiй причинi:
парубкiв здається слузi занадто жiночним i витонченим. Оскiльки
Камило невiдоме iм'я його прекрасноï дами, вiн придумує
ïй, а заодно й всiм присутнi iмена. Так Леонарда стає Дiаною,
Марта — Иридой, а Урбан — Меркурiєм. У таких розмовах
час пролiтає непомiтно, починає свiтати, i, надягши на гостя
клобук, Урбан проводжає його до Королiвського моста
Тiєï ж уночi у дверей прекрасноï вдови знову
зiштовхуються закутанi в плащi Отон, Валерьо й Лисандро. Всiх ïх
гризе та сама думка: якщо Леонарда так неприступна, тому повинне бути
якесь пояснення, i, поза всякими сумнiвами, якщо вдовиця не замiчена в
любовних пригодах, виходить, вона ховає коханого в себе в будинку.
Молодi люди вирiшують, що таким коханим може бути тiльки Урбан, i
вирiшують пiдстерегти того й убити
Проходить час; побачення Камило й Леонарди тривають. Жiнка як i ранiше
приховує вiд нього своє справжнє iм'я, але, незважаючи
на це, незважаючи навiть на те, що всi побачення проходять у пiвмороку,
Камило жагуче закохується в цю жiнку. Про це вiн розповiдає
на замiськiй прогулянцi своєму слузi Флоро. Отут неподалiк
зупиняється коляска, з якоï сходить Леонарда. Ïï
супроводжує вiрна Марта. Камило й Флоро по достоïнству
оцiнюють красу вдови; Камило марнує люб'язностi Леонардовi, але
зiзнається ïй, що жагуче закохано в жiнку, обличчя якоï
нiколи не бачив, i рiшуче вiдкидає навiть припущення Леонарди, що
вiн мiг би забути про свою любов заради кого-небудь ще. Коли Леонарда
йде, Флоро дорiкає свого хазяïна, що той залишився байдужий
до принадностей жiнки, але Камило досить зневажливо озивається про
красу Леонарди. У цей момент вбiгає Урбан, переслiдуваний Валерьо,
Огоном i Лисандро. Камило заступається за нього й рятує
слугу Леонарди, не пiдозрюючи, що це i є його щовечiрнiй провiдник
Перше нiж Камило зустрiв Леонардовi, вiн був закоханий у Селью, що не
може пережити зради й продовжує переслiдувати юнака своєю
любов'ю. Вона пiдстерiгає його на вулицi й, обсипаючи докорами в
невдячностi, благає повернутися до неï. Камило
намагається вiдскiпатися вiд настирливоï жiнки, але отут
неподалiк показуються Леонарда з Мартою. Спостерiгаючи цю сцену, змiст
якоï зрозумiлий i без слiв, удова випробовує пекучi борошна
ревнощiв. Вона знаходить можливiсть заговорити з парубком, коли вiн
залишається один, але той, бажаючи вiдскiпатися вiд ïï,
починає марнувати ïй комплiменти й навiть говорить, що готово
заради ïï забути свою Дiану, обличчя якоï вiн навiть не
бачив. Леонарда вражена зрадництвом Камило й вирiшує
цiєï ж уночi порвати сним.
Тим часом Лусенсьо, що почуває вiдповiдальнiсть за долю Леонарди,
хоча ïï завзяте небажання вийти вдруге замiж i
представляється йому святенництвом, не залишає надiï
пiдшукати нареченого для молодоï вдови. Вiн одержує листа з
Мадрида вiд свого друга, у якому той повiдомляє, що знайшов
чоловiка для Леонарди, живописуя можливого претендента самими райдужними
фарбами. Лист це привозить у Валенсiю Росано, якому доручено прикласти
всi зусилля до того, щоб умовити Леонардовi погодитися. Удвох вони
вiдправляються до Леонардовi, що знаходять украй розсердженоï
поводженням Камило. I в цьому станi молода вдова майже вiдразу дає
згоду вiддати своï руку й серце мадридському нареченому: вона хоче
виïхати з Валенсiï, щоб забути невiрного Камило. Обрадуваний
Росано, залишивши замешкавшегося Лусенсьо, виходить iз будинку, щоб
скорiше повiдомити цю новину в Мадрид, i зiштовхується з Огоном,
Валерьо й Лисандро, що чекають Урбана. Якщо ранком того врятувало
заступництво Камило, то тепер шанувальники твердо вирiшили обробитися з
тим, кого вважають своïм щасливим суперником. Прийнявши Росано за
Урбана, вони важко ранять парубка
А живий i непошкоджений Урбан, посланий до Королiвського моста,
вертається до Леонардовi з поганою звiсткою: по дорозi вони з
Камило зустрiли альгвасила, якому були змушенi назвати своï iмена.
Леонарда, зрозумiвши, що тепер, довiдавшись слугу, Камило з легкiстю
довiдається i його панi, наказує Урбану зробити вигляд, що
вiн уже рiк служить у ïï кузини. Вона рiшуче вiдкидає
боязкi заперечення слуги про те, що подiбним чином вони кинуть тiнь на
iншу жiнку, — коли мова йде про ïï честь, Леонарда не
зупиниться нi перед чим
На наступний же ранок Камило й Флоро зустрiчають у церквi Урбана, що
супроводжує стару й виродливу кузину Леонарди. Вiн нiяк не може
повiрити своïм очам i вражений, що так обманулся. У запальностi
Камило вiдразу пише лист, де вiдмовляється вiд своєï
коханоï, глумливо дорiкаючи, що вона ввела його в оману,
користуючись пiвмороком. Зайве казати, що Урбан передає цей лист
Леонардовi Розгнiвана легкiстю, з якоï Камило поплутав ïï
з кузиною-бабою, удова змушує Марту переодягтися в чоловiче плаття
й привести до неï Камило. Той, пiсля послання Леонарди, у якому
вона дорiкає його за легковiр'я, погоджується ще на одне
побачення. Але тепер Камило вирiшує бути розумнiй i наказує
Флоро приготувати лiхтар iз запаленоï усерединi свiчею. Виявившись
у Леонарди, вiн висвiтлює кiмнату — i довiдається у
своïй дамi серця вдову, з якоï недавно розмовляв. На шум
прибiгає Аусенсьо, що прийшов подiлитися занепокоєнням iз
приводу здоров'я Росано й тому в настiльки пiзню годину перебуває
в будинку. Вiн вихоплює шпагу, але Леонарда зiзнається, що
давно любить Камило й вирiшила зв'язати свою долю з ним. Обрадуваний
Лусенсьо вiдразу повiдомляє новина людям, що збiглися на лементи
Урбана, i на наступний же день вирiшено зiграти весiлля — такий
щасливий фiнал п'єси
Н. А. Матяш