Виклад сюжету повести Побачення

Один раз восени, у серединi вересня, я сидiв у березовому гаï й любувався погожим днем. Непомiтно для себе я заснув. Прокинувшись, я побачив селянську дiвчину, вона сидiла в 20-ти кроках вiд мене з пучком польових квiтiв у руцi, задумливо опустивши голову. Дiвчина була недурна собою. Ïï густi бiлявi волосся попелястого вiдтiнку дотримувалися вузькою червоною пов'язкою, насунутоï на бiле чоло. Око вона не пiднiмала, але я бачив ïï тонкi, високi брови й довгi вологi вiï. На однiй з ïï щiк блищав на сонце слiд сльози. Вираження ïï особи було лагiднi, простi й смутнi, повне дитячого здивування перед цим смутком
Вона когось чекала. У лiсi щось хруснуло, i в тiнi блиснули ïï ока, бiльшi, свiтлоï й полохливi, як у ланi. Удалинi почулися кроки, i на галявину вийшов парубок, якого дiвчина зустрiла, трiпотячи вiд радостi. По всiх ознаках, це був розпещений камердинер багатого пана. Його одяг викривав домагання на смак i франтiвську недбалiсть. Його червонi й кривi пальцi були прикрашенi срiбними й золотими кiльцями з незабудками з бiрюзи. Особа його, рум'ян, свiже й нахабне, належало до числа тих осiб, якi дуже часто подобаються жiнкам. Вiн нестерпно кривлявся, намагаючись додати своïй дурнуватiй особi презирливе й нудьгуюче вираження Я пiдслухав ïхню розмову. Це було останнє побачення Вiктора Олександровича з Килиною — завтра його пан ïхав на службу в Петербург. Килина подарувала йому букетик блакитних волошок. Вiктор iз замисленою важливiстю вертiв квiти в пальцях, а Килина дивилася на нього з побожною покiрнiстю й любов'ю. На його особi крiзь удавану байдужiсть переглядало пересичене самолюбство
Незабаром Вiктор зiбрався йти. Килина початку плакати. Вона боялася, що ïï видадуть за нелюбого. Вiктора дратували ïï сльози. Вiн заявив, що не може на нiй женитися. При цьому вiн усiляко пiдкреслював, що вона не утворена, i тому неварто його. Дiвчина хотiла почути вiд улюбленого на прощання ласкаве слiвце, але так його й не дочекалася. Вона впала особою в траву й гiрко заплакала. Вiктор постояв над нею, досадливо знизав плечима й пiшов
Вона пiдхопилася, щоб бiгти за ним, але в неï пiдкосилися ноги й вона впала на колiна. Я не витримав i кинувся до неï. Побачивши мене, вона слабко скрикнула й утекла, залишивши розкиданi квiти на землi. Я повернувся додому, але образ бiдноï Килини довго не виходив у мене з голови. Ïï волошки дотепер зберiгаються в мене