В. Маяковський — один iз кращих поетiв качану XX столiття
Революцiя для Валодимира Маяковського — це руйнування старого мирув iм'я стварення новаго, зазагибель в iм'я народження. Поема вiдбивала
розпущену силу мiльйонiв, що стихiйно пiднiмаються проти капiталiзму й
уже усвiдомлюють свiй шлях до боротьби. Поема була прямимо вiдгуком на
iмперiалiстичну вiйну, хоча окремi метафори й порiвняння були навiянi
злободеннiстю, наприклад: Тiло тває я буду берегти й любити, як
солдатiв, пiдрублений вiйною, непотрiбний, нiчий, береже палю
єдину ногу.
В. Маяковський у поемi Хмара в штанях прагнув всiм змiстом дiйти до
самого коренячи людських страждань у тiм пристроï суспiльства, що
робить вiйну неминучоï. У поемi виражене спiвчуття страждаючiй
людинi, а також прославляється активнiсть самих пригноблених i
знедолених. Похiд проти слабостей людей, покалiчених i обдурених
капiталiзмом, викриття iлюзiй i оман страждаючоï людини минулого
органiчною частиною заколотного пафосу Хмари . У поемi вiдбилися
настроï мас, якi ще далеко не позбулися вiд непевностi у сваïх
силах, вiд перебiльшення сил варога: Чую: тихо, як хварий з лiжка,
зстрибнув нерв. I вiд, — спочатку пройшовся ледь — ледь,
потiм забiгав, схвильований, чiткий. Вiдвернене протиставлення
страждання щастю, несамовите оспiвування страждання й жертви уривалися
дисонансом в активну, бунтарську проповiдь Хмари.
I для цього минулого сваï заподiй. Борошна працi й рабства, неуцтва
й здичавiння, убогостi й моральноï деградацiï, у якi
капiталiзм увергнув широкi працюючi маси, не могли пройти для них
безвiсти. Маяковський з надзвичайною силою затверджує молодiсть
новаго миру, новаго шляху: У мiнi в душi жодного сиваго валосся, i
старечоï нiжностi немає в нiй! Мир проти мiццю голосу, iду
— гарний, двадцатидвухлетний . Маяковський вiдкидає старе
життя: Геть вашу любов!, Геть ваше мистецтва!, Геть ваш лад!, Геть вашу
релiгiю!. Цi чотири лементи Геть! допомагають осмислити iдейне значення
поеми. Алi в реальному русi образiв всi чотири кричати про одному:
всiєю сваєю поемою Маяковський добирався до головного,
iстотного зла, дратуючись загальними нещастями й всiма нещастями
лiричного героя. Спiває з'єднує його особистi
переживання з переживаннями всiєï краïни.
Могутнiй голос трибуна, що виступає вiд iменi багатьох, масштаб
узагальнень, iстиннiсть i сила почуття народжують у Маяковського високий
стиль, урочисту iнтонацiю. Поема з ïï прямимо звертанням до
пригнобленим i знедоленим, з ïï твердженнями великоï
мiсiï поета-апостола, з ïï принциповим протиставленням
живаго розмовного мовлення красивастi i вихолощенности мови
модернiстськоï лiтератури об'єктивно успадковувала й по-
сваєму розвивала ревалюцiйно-демократичнi традицiï, вiдкинутi
поетами декадансу, Поема Хмара в штанях — це чудовий добуток,
написань людиною, що щиро вiрить в iдею ревалюцiï, в —
прекрасне свiтле майбутнє , у неминучiсть щастя. Саме ця щирiсть i
є, на погляд лiтературознавцiв, причиною того, що навiть зараз,
коли суспiльства перебудовується, життя мiняється, поема В.
Маяковського залишаються прекрасним зразком художнього слова, вiдбиваючи
осмислення старого життя й перехiд до новаго.
Як вiдомо, лiрика передає переживання людини, його думки й
почуття, викликанi рiзними явищами життя. У поезiï Маяковського
вiдбивається лад думок i почуттiв новаï людини —
будiвельника соцiалiстичного суспiльства. Основнi тими лiрики
Маяковського — радянський патрiотизм, героïка соцiалiстичного
будiвництва, переваги соцiалiстичного ладу над капiталiстичним, боротьба
за мир, змiцнення оборонноï могутностi краïни, мiсце поета й
поезiï в робiтнику ладi, боротьба з пережитками минулого й т, буд.
Злитi ваєдино, ванi вiдтварять вигляд людини, що гаряче любити
палю батькiвщину, вiдданого iдеям ревалюцiï й народу Дуже дорога
вiдкритiсть, гражданственность поета, його прагнення показати
єства й плоть комунiзму, шкiрного запалити бажанням думати,
дерзати, хотiти, смiти. В iм'я ревалюцiï Маяковський стварює
надзвичайний ораторський лад вiрша, що пiднiмав, кликав, вимагав iти
вперед. Лiричний герой — борець за загальне щастя, И на яковi би
найважливiшу подiю сучасностi не вiдгукнулася спiває, вану завжди
залишався глибоко лiричним поетом i затверджував нове розумiння лiрики,
у якому настрою людини зливаються з почуттями всього народу
Героï Маяковського — звичайнi, алi в тiєï ж годинудивнi люди (Оповiдання про Кузнецкстрое}. Пiд година будiвництва мiста
мужнi люди живуть пiд вiдкритим небом, мерзнути, голодують, спереду в
них бiльшi труднощi, алi через чотири роки отут буде мiсто-сад!. Лiрика
Маяковського багата й рiзноманiтно. Чимало сваïх вiршiв
спiває присвятив темi патрiотизму. Кращi з ïх —
Товаришевi Нетте — пароплаву й людинi i Вiршi про радянський
паспорт. Перший вiрш — спогад про радянського дипкур'єра
Теодорi Нетте, що загинули при виконаннi службоваго боргу. Вступом до
тими служити зустрiч Маяковського з пароплавам, що носити iм'я
прославленого героя. Алi поступова корабель одушевляється, i перед
поетом виникає образ людини: Це вiн. Я довiдаюся його. У блюдечках-
окулярах рятувальних кiл. — Здраствуй, Нетте!.. Потiм треба спогад
про Нетте, що був iншому Маяковського. Цi буденнi спогади перемiняються
в центральнiй частинi вiрша описом героïчного вчинку простоï
людини — слiд героя свiтлий i кривавий. Рамки вiрша розширюються:
почате з опису дружньоï зустрiчi, вано пiднiмається до думок
про Батькiвщину, про боротьбу за комунiзм. Такi, як Нетте, не вмирають
— ванi живуть у назвах, у рядках вiршiв. Гiмном Радянськiй
Батькiвщинi звучить i iнший лiричний вiрш Маяковського — Вiршi про
радянський паспорт. Вано починається з незначноï подiï
— опису перевiрки паспортiв у залiзничному вагонi в момент
прибуття поïзда на границю. I спiває зауважує багато
чого: i чемнiсть чиновника, що не перестаючи кланятися, з почтеньем бере
документи американця й англiйця; i його зневага побачивши польського
паспорта,
И раптом, начебто опiком рот ськривило пановi.
Це пан чиновник бере мою черваношкiру паспортину. Мирний плин порушений,
Жандармська каста готовий кинутися на поета, алi в його руках —
молоткастий, серпастий радянський паспорт, за ним — краïна
соцiалiзму. Маяковський гордий за палю могутню Батькiвщину: Читайте,
заздрiть, я — громадянин Радянського Сполучнику!. Багато вiршiв
присвятив Маяковський i поезiï (Ювiлейне, Сергiю Єсенiну i
iншi), а також поему У весь голос. Вiн пише про мiсце поета в робiтнику
ладi, про значення поезiï для народу, для його боротьби за
комунiзм. Спiває пiдкреслює вiдповiдальнiсть поета перед
суспiльствам, тому його лiрика вiдрiзняється високою iдейнiстю й
народностями
Сум, незадоваленiсть, самiтнiсть, невпорядкованiсть у життi —
мотиви багатьох його добуткiв. Страждаюч i самотнiм прийшов у росiйську
поезiю юнiй Валодимир Маяковський. У вiршах молодого поета вражало
незвичайний змiст i новизна поетичноï мови, що отпугивало сучасну
йому критиковi. Спiває не розкриває таємницi
свiтобудови, вiн просто задає питання: Послухайте! Адже якщо зiрки
запалюються — значити — це кому-небудь потрiбно? Значити
— це необхiдно, щоб щовечора над дахами загорялася хоч одна
зiрка?!. Саме життя, ïï недоськоналiсть, рiзка невiдповiднiсть
мрiï й дiйсностi породжують цi питання. Вiрш iз зухвалою назваю
Нате! знайшло сваго адресата й зробило саме ту дiю, на яку розраховував
автор
У розладi з дiйснiстю й мрiями про майбутнє народилися й рядка, до
яких треба особлива прислухатися, бажаючи зрозумiти життя й особистiсть
Маяковського, його тварчiсть: Прийдешнi люди! Хто ви? Вiд — я,
весь бiль i ушиб! Вам заповiм я сад фруктовий моєï
великоï душi! Це голос молодого Маяковського. Оборотний же увага на
тi, який споконвiчний пафос тварчостi поето. Вiн — весь —
бiль i ушиб — зрощує сад фруктовий для прийдешнiх людей. У
цих рядках — iдея жертовного служiння людям, характерна для
класичноï росiйськоï лiтератури. Здавалося б, хрестоматiйний
вигляд Маяковського, агiтатора, горлана-ватажка, не допуськає
думки про щиросердечну слабiсть. Спiває в зрiлу пору не любив
проявiв у тварчостi щиросердечних метань, стаючи на горло власнiй пiснi.
Алi душу видає собi, вану радується й радiє,
обурюється й кроваточить. Бездушна поезiя — не поезiя. Один
iз самих чудових добуткiв, на мiй погляд, поема Про це. Вану про собi й
про любов, у нiй яськравiше й глибше, нiж в iншi, бiльше пiзнiх поемах,
розкриваються характер i особистiсть Маяковського. Минулого й раннi
поеми про любов (Хмара в штанях). Була найяснiша, не уськладнена
драматичними колiзiями поема Люблю. Спiває тодi був закоханий у
юну Лилю Брик, тому й був упевнений: Не змиють любов нi зварювання, нi
версти. Продумано, вивiрена, перевiрена.
Алi в дiйсностi любов принесла тонко, що почуває поетовi, однi
страждання. Зовнi вiн був спокiйний, зухвалий, невразливий, а насправдi
— дуже незахищений. I всi це дуже близько, зрозумiло нам, тому що
це — загальнолюдськi почуття. Згадаємо його вiршi про
тварин: Я люблю звiрину, Побачиш собачку — отут у булочнiй одна
— суцiльна плiшина, — iз собi й тi готовий вiддати печiнку,
Менi не шкода, дорога, ïли! А вiд спiва-трибун, спiва-глашатай
менi, що живе на качану XXI столiття й що переживає всi його
ськладнi й трагiчнi подiï, не зовсiм зрозумiлО. Вiн мрiяв про
прекрасний комунiстичному далеко, славив тричi батькiвщину, що буде,
— а що ж нам робити сьогоднi? Що славити, кого славити й за що?
XXX столiття представляв Маяковський, як не квапив життя, як не вiрив у
комуну у варiт, а рятування вiд гнiтючоï iнерцiï старого
побуту вiдносив лише в далеке майбутнє: Ваш. Тридцяте столiття
обжене зграï серце дрiб'язкiв, що роздирали. Нинi недолюбленное
надолужимо звездностью незлiченних ночей. I знову Маяковський-Романтик
вимовляє слова про любов.
Про неï, яка б не була служницею замiж, похотi, хлiбiв, про
неï, яка б заповнила собою всесвiт i щоб вся на перший лемент
Товариш! — оберталася земля. Такий представляв, такий хотiв бачити
любов Маяковський, алi йому не було дане щастя випробувати неï. Маяковський-
Сатирик — теж наш сучасник. Кавалерiя гострот, що пiдняла рим
вiдточенi пiки, — це любимейший рiд зброï. Дуже багато рiзних
мерзотникiв ходити по нашiй землi й навколо, — вiдзначає
спiває у вiршi Розмова з товаришем Ленiним. Обкрутити ïх,
викрити перед особою народу — таке завдання вiн ставити перед
собою. Ïдко висмiює всi негативнi вияви в радянському побутi
(Про дряни, Любов, Пива й соцiалiзм), бореться з бюрократизмом в
установах (Прозаседавшиеся, Фабрика бюрократiв), виступає проти
пережиткiв капiталiзму у свiдомостi людей (Боягуз, Ханжа, Пiдлиза,
Плiткар).
Маяковський у вiршi Стовп хоче, щоб критика данина носила, хоча дуже
багато рiзних мерзотникiв ходять по нашiй землi й навколо, цiла стрiчка
типiв тягнеться: марудники, пiдлабузники, сектанти, п'яницi. У нашi днi
слова з вiрша Прозаседавшиеся: ПРО, хоча б ще одне засiдання щодо
викорiнювання всiх засiдань! стали крилатими. Ванi й сьогоднi спрямованi
проти бюрократiв, управлiнського апарата, марних засiдань i голосувань
депутатiв i т.д. Миє, просто стирає бюрократiв i п'єса
Лазня. Победоносиков i його секретар Оптимистенко не дають дороги новаму
винаходу, заважають руховi вперед. Шкода бюрократизму для поета —
у варожостi його всiм тварчим, тварчим силам суспiльства. А як
злободеннi й сьогоднi рядки з вiрша Душу суспiльства: …Як вiд
гострого, як би заразного, бiжи, товариш, вiд алкоголiка, що похвалятися
тiм, ськiльки пива й горiлки випито!. Можлива, тi, що в нашу годину вусi
бiльше з'являється що дерзають, думаючих, смiливих людей, є
заслуга таких особистостей, як Маяковський. Так, я вважаю, що вiн
зрозумiлий сваïм народом, хоча кожний сприймає його тварчiсть
по-сваєму. При першому знайомствi йз тварчiстю Валодимира
Маяковського завжди виникає безлiч питань, навiть якесь обурення.
Чому? Важко знайти вiдповiдь на це питання. Страждаюч i самотнiм прийшов
у росiйську поезiю Валодимир Маяковський. Активна позицiя борця, зайнята
поетом, вступає в непримиренне протирiччя з буржуазним
суспiльствам. Вiльна, розкута людина виступає в поезiï
Маяковського як вище мiрило прекрасного на землi: Жили й муськули
— мотив верней. Нам чи вималивать милостей години! Мi —
кожний — тримаємо у сваïй п'ятiрнi мирiв приваднi
ременi! Спiває великого суспiльного, соцiального темпераменту,
Маяковський мав надзвичайно розвинене почуття особистоï
вiдповiдальностi за всi, що вiдбувається в бурi-свiтi. Отут
пролягав внутрiшнiй нерв його тварчостi, звiдси беруть свiй качан i самi
цi незвичайнi масштаби, пропорцiï (Я и Наполеон, Маяковський
столiттям), постiйна тривага за долi людей, готовнiсть бути ïхнiм
глашатаєм.
У вiршi Весняне питання Травня-Ковськийпризнался: Я, наприклад, уважаюся
гарним поетом. Ну, ськажемо, можу довести: самогон — велике зло. А
що про це? Чим про це? Ну немає зовсiм нiяких слiв. Читаючи першi
сторiнки Про це, не можна не вiдчути особливий авторськоï
запальностi. Маяковський явно сперечається — про що й з кiм?
Змiст поеми не залишає сумнiви, що боротьба з кучерявими лiриками
як i ранiше залишалася для нього актуальноï. Без прихильностi до
злостi дня не можна уявити собi Маяковського. Вiн валодiв як би
подвiйним зором i, постiйно злiтаючи вгору, тлумачачи про долi всього
людства, вiльно розмовляючи через хребти столiть з далекими нащадками,
не упуськав з поля зору поточноï повсякденностi. У поемi Хмара в
штанях реалiзована сформульована в однiй зi сваïх статей думка:
можна не писати про вiйну, алi треба писати вайною.
Його сила як поета в тiм, що вiн зумiв видiлити в життi паростки новаго
й що затверджується, глянувши на сьогоднiшнiй день iз третьоï
дiйсностi. З появаю Маяковського в поезiï дiйсно случилосьчто-
то'огромное. Непросто прийшов ще один обдарований спiває —
з'явився художник великоï iсторичноï мiсiï, особливаго
переломного значення. У ньому всi вражало: мову вулицi, стрiмкий потiк
метафор, зухвала широта задумiв, незвичайно активний особистий качан.
Чим же визначається глибина й цiлiснiсть поезiï Маяковського,
що дарует ïй довговiчнiсть? Я думаю, що цим вану зобов'язана
насамперед висотi й значущостi тихнув iдеалiв, якi спiває
вiдстоював протягом всього життя.
Любов i ненависть, лiрика й сатира в його тварчостi породженi тiм самим
— вiрою в тi, що майбутнє людства прекрасно, i жагучим
прагненням наблизити його. Маяковський нiколи не вiдокремлював собi вiд
народу, що будує нове суспiльства. Ступнувши через лiричнi томики,
вiн звертався до мiльйонiв читачiв. Як живий з живими говарить вiн
сьогоднi з товаришами нащадками в усьому свiтi. У поезiï XX
сторiччя немає iншого поета, який би викликав на собi такi потоки
хвали й звари. Лайка супроваджувала йому на всiм тварчому шляху, алi вже
при життi молоде поколiння побачило в Маяковському сваго сурмача й
запевалу. Таким вiн залишався завжди. Вiн входити в наше життя
полум'яним, нестримним у страстi, делiкатним, попереджувальнiй,
зварушливiй i нiжним у турботi про iнших. Прийдешнi люди! Хто ви? Вiд
— я, весь бiль i ушиб. Вам заповiм я сад фруктовий моєï
великоï душi! — звертається до нас молодий Валодимир
Маяковський. Щоб зрозумiти життя й особистiсть поета,
прислухаємося до його слова
