Короткий виклад роману Берджесса Заводний апельсин

Перед вами, бллин, не що iнше, як суспiльство майбутнього, i ваш
скромний оповiдач, коротишка Алекс, зараз розповiсть вам, у який kal вiн
тут vliapalsia. Ми сидiли, як завжди, у молочному барi Korova, де
подають те саме молоко плюс, ми ще називаємо його молоко з ножами,
тобто додають туди всякий седуксен, кодеïн, беллармин i виходить v
kaif.
Вся наша кодла в такому прикиде, як всi maltchiki носили тодi: чорнi
штани в облипку iз вшитоï в паху металевою чашкою для захисту самi
знаєте чого, куртка з накладними плечима, бiлий краватка-метелик i
важкi govnodavy, щоб пинаться. Kisy усе тодi носили кольоровi перуки,
довгi чорнi плаття з вирiзом, а grudi усе в значках. Ну, i говорили ми,
звичайно, по-своєму, самi чуєте як iз усякими там слiвцями,
росiянами, чи що. У той вечiр, коли забалдели, для початку зустрiли
одного starikashku бiля бiблiотеки й зробили йому гарний toltchok
(поповз далi па karatchkah, весь у кровi), а книжки його всi пустили в
razdrai. Потiм зробили krasting в однiй крамницi, потiм великий drasting
з iншими maltchikami (я пустив у хiд бритву, вийшло класно). А вже
потiм, до ночi, провели операцiю Незваний гiсть: вломилися в котедж до
одному хмирю, kisu його обробили всi вчотирьох, а самого залишили лежати
в калюжi кровi. Вiн, бллин, виявився якийсь письменник, так по всьому
будинку лiтали обривки його листочкiв (там про якийсь заводний апельсин,
що, мол, не можна живоï людини перетворювати в механiзм, що у
всякого, бллин, повинна бути воля волi, геть насильство й усякий такий
kal).
На iнший день я був один, i час провiв дуже kliovo. По своєму
улюбленому стерео слухав класну музику — ну, там Гайдн, Моцарт,
Бах. Iншi maltchild цього не розумiють, вони темнi: слухають popsu
— усяке там дир-пир-дир-дир-пир. А я балдею вiд теперiшньоï
музики, особливо, бллин, коли звучить Людвiг ван, ну, наприклад, Ода на
радiсть. Я тодi почуваю таку могутнiсть, начебто я сам бог, i менi
хочеться рiзати весь цей мир (тобто весь цей kal!) на шматочки
своєю бритвою, i щоб червонi фонтани заливали всi навкруги. У той
день ще oblomiloss. Затяг двох kis-maloletok i обробив ïх пiд мою
улюблену музику
А на третiй день раптом усе накрилося s kontzami. Пiшли брати срiбло в
однiєï староï kotcheryzhki. Вона пiдняла шум, я ïй
дав як треба ро tykve, а отут менти. Maltchicki змилися, а мене залишили
навмисно, suld. Ïм не подобалося, що я головний, а ïх уважаю
темними. Ну, уже менти менi вломили й там, i вучастке.
А далi гiрше. Стара kotcheryzhka померла, так ще в камерi zamochili
одного, а вiдповiдати менi. Так що сiл я на багато рокiв як непоправний,
хоча сам-те було всього п'ятнадцять
Жах як менi хотiлося вилiзти на волю iз цього kala. Другий раз я б вуж
був поосмотрительней, та й порахуватися треба яке з ким. Я навiть завiв
каверзи з тюремним священиком (там його всi кликали тюремний свищ), але
вiн усе тлумачив, бллин, про якусь волю волi, про моральний вибiр, про
людський початок, що знаходить себе в спiлкуваннi з Богом i всякий такий
kal. Ну, а потiм якийсь великий начальник дозволив експеримент по
медичному виправленню непоправних. Курс лiкування два тижнi, i йдеш на
волю виправлений! Тюремний свищ хотiв мене вiдговорити, але куди йому!
Стали лiкувати мене по методу доктора Бродського. Годували добре, але
кололи якусь, бллин, вакцину Людовика й водили на спецiальнi кiносеанси.
I це було жахливо, просто жахливо! Пекло якоïсь. Показували все, що
менi ранiше подобалося: drasting, krasting, sunnvynn з дiвчинками й
взагалi всяке насильство й жахи. I вiд ïхньоï вакцини
побачивши цього в мене була така нудота, такi спазми й болю в шлунку, що
нiзащо б не став дивитися. Але вони насильно змушували, прив'язували до
стiльця, голову фiксували, ока вiдкривали розпiрками й навiть сльозою
витирали, коли вони заливали очi. А сама мерзеннiсть — при цьому
включали мою улюблену музику (i Людвiга вану постiйно!), тому що, чи
бачите, вiд ïï в мене чутливiсть пiдвищувалася й швидше
вироблялися правильнi рефлекси. I через два тижнi стало так, що без
усякоï вакцини, вiд однiєï тiльки думки про насильство в
мене все болiло й нудило неможливо, i я повинен був бути добрим, щоб
тiльки нормально себе почувати. Тодi мене випустили, не обдурилися
А на воля^-те менi стало гiрше, нiж у в'язницi. Били мене всi, кому це
тiльки в голову прийде: i моï колишнi жертви, i менти, i моï
колишнi друзi (деякi з них, бллин, на той час уже самi ментами
зробилися!), i нiкому я не мiг вiдповiсти, тому що при найменшому такому
намiрi ставав хворим. Але саме мерзенне знову, що не мiг я свою музику
слухати. Це просто кошмар, що починалося вiд якого-небудь Мендельсона,
не говорячи вуж про Иоганна Себастьяна або Людвiга вану! Голова на
частинi розривалася вiд болю Коли менi зовсiм вуж погано було, пiдiбрав
мене один muzhik. Вiн менi пояснив, що вони iз мною, бллин, зробили.
Позбавили мене волi волi, з людини перетворили в заводний апельсин! I
треба тепер боротися за волю й права людини проти державного насильства,
проти тоталiтаризму й усякий такий 1<а1. I отут, треба ж, що це
виявився саме той самий хмирь, до якого ми тодi з операцiєю
Незваний гiсть завалилися. Kisa його, виявляється, пiсля цього
померла, а сам вiн злегка розумом рушив. Ну, загалом, довелося через це
вiд нього робити nogi. Але його drugany, теж якiсь борцi за права
людини, привели мене кудись i замкнули там, щоб я вiдлежався й
заспокоïвся. I отодi через стiну я почув музику, саме саму мою
(Бах, Бранденбурзький квартет), i так менi погано стало: умираю, а
втекти не можу — замкнено. Загалом, приперло, i я у вiкно iз
сьомого поверху…
Опам'ятався в лiкарнi, i коли вилiкували мене, з'ясувалося, що вiд цього
удару все заведення по докторi Бродському скiнчилася. I знову можу я й
drasting, i krasting, i sunn-rynn робити й, головне, слухати музику
Людвiга вану й насолоджуватися своєю могутнiстю й можу пiд цю
музику кожному кров пуститися
Став я знову пити молоко з ножами i гуляти з maltchikami, як покладено.
Носили тодi вже такi широкi штани, шкiрянки й шийнi хустки, але на ногах
як i ранiше govnodavy. Але тiльки недовго я цього разу з ними shustril.
Нудно менi щось стало й навiть неначебто знову нудно. I раптом я
зрозумiв, що менi тепер просто iншого хочеться: щоб свiй будинок був,
щоб удома дружина чекала, щоб маленький беби…
И зрозумiв я, що юнiсть, навiть сама моторошна, проходить, причому,
бллин, сама собою, а людина, навiть самий zutkii, однаково
залишається людиною. I всякий такий ка1.
Так що скромний оповiдач ваш Алекс нiчого вам бiльше не розповiсть, а
просто пiде в iнше життя, наспiвуючи найкращу свою музику — дир-пир-дир-дир-
пир…
А. Б. Шамшин
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.