Сюжет добутку Эмиля Золя Нана

Ганна Купо на прiзвисько Нана, дочка спившейся пралi Жервези Маккар i
робiтника, що покалiчився, Купо, умерла в Парижi в 1870 р. вiсiмнадцяти
рокiв вiд роду вiд вiспи, переживши на кiлька днiв свого дворiчного сина
й залишивши в сумi кiлька десяткiв своïх коханцiв. Втiм,
ïï коханцi утiшилися швидко. Крiм того, насувалася вiйна iз
пруссаками. У кiмнатi, де розкладалася Нана, чиє прекрасне, з
розуму особа, що зводила, перетворилося в гнiйну маску, раз у раз лунав
лемент: У Берлiн! У Берлiн! У Берлiн!
…Вона дебютувала в театрi Борднава Вар'єте, куди на
прем'єру пародiйноï оперети про трiумф Венери над рогоносцями
зiбрався весь свiтський, лiтературний i театральний Париж. Про Нана всi
говорили вже тиждень — ця не вмiв повернутися на сценi, що
володiла скрипливим голосом, позбавлена всякоï грацiï повна
дiвчина скорила зал з першоï своєï появи на сценi: не
талантом, зрозумiло, але божевiльним закликом плотi, що исходили вiд
ïï. Те^-те-цей^-те заклик привiв до ïï нiг всiх
чоловiкiв мiста, i вона не вмiла вiдмовляти нiкому, тому що про любов у
неï були галантерейний^-галантерейнi-сентиментально-галантерейнi
подання, розпуста перестав бути ïй у чи новинку не iз чотирнадцяти
рокiв, а грошi коханцiв були єдиним джерелом ïï
iснування. Неохайна, живуча серед неохайностi й бруду, що проводить днi
в надприродному ледарствi Нана виглядала воiстину розкiшною твариною й у
якостi такого була дорiвнює приваблива для бульварного журналiста
Фошри, банкiра Штейнера, напiвсвiтських левiв Вандевра й Ла фалуаза,
аристократа графа Мюффа.
Незабаром до цих шанувальникiв додався сiмнадцятилiтнiй Жорж Югон,
нащадок аристократичного роду, доконаний дитина, досить, однак, прудкий
у збагненнi заборонних задоволень
…Графиня Сабiна Мюффа, що вийшла замiж сiмнадцяти рокiв, жила
досить доброчесно й, правду сказати, нудно. Граф, людина жовчноï й
замкнутий, старше дружини, придiляв ïй явно недостатньо уваги.
Фошри, що нудьгує на раутi в Мюффа, починає всерйоз
подумувати про те, щоб домогтися ïï розташування. Це не
заважає Фошри бути присутнiм на вечерi, що дає Нана,
збираючи на ньому акторiв i акторок свого театру, але головне —
чоловiкiв, що осаджують ïï квартиру вдень i вночi. Розмова на
вечерi в Нана, хоч i не в приклад бiльше жвавий, крутится навколо тих же
тем: вiйна, полiтика, плiтки. Плiтки, однак, очолюють. Всi зв'язки на
очах, i дами спокiйно обговорюють iз чоловiками достоïнства
своïх коханцiв. Напившись, Нана впадає в iстерику: як усяка
повiя, вона на-чинает жадати вiд присутнiх поваги до себе й
ремствує на своє жахливе життя. Ïï скарги
перемiняються настiльки ж iстеричними визнаннями в любовi до чергового
ïï кавалера — Дагнэ; присутнi обертають на все це мало
уваги, поглиненi хто картковою грою, а хто — виливанням
шампанського врояль.
У подiбних розвагах охоче бере участь не тiльки iнтелектуальна, але й
полiтична елiта: сам принц стає завсiдником театру Вар'єте i
в антрактах завжди буває у вбиральнi Нана, а те й вiдвозить
ïï зi спектаклю у власнiй каретi. Мюффа, що супроводжує
принца, божеволiє вiд ревнощiв: вiн сам, сорок рокiв проживши
стриманим i строгим життям, цiлком поглинений непоясненою пристрастю до
златокудроï Венери, красунi, iдiотцi. Вiн марне домагається
Нана: призначивши йому побачення, вона взяла вiдпустку в театрi й
виïхала Ворлеан.
Той^-те-тут-те ïï й застав сбежавший вiд матерi Жорж Югон,
якого Нана в припадках сюсюкающей романтики називає те Зизи, те
Бебе. Однолiтка юнака, що володiє, однак, незрiвнянно бiльшим
досвiдом, Нана одержує задоволення вiд гри в дитячу любов-дружбу.
Вiдбуваються спiльнi милування мiсяцем i опадання Зизи нестерпно
вульгарними прiзвиськами з попутним перевдяганням його в улюблену нiчну
сорочку. Жоржа, однак, доводиться ховати, тому що Нана вiдвiдують в
Орлеанi й Штейнер, i граф Мюффа. Сабiна Мюффа тим часом пiддається
нарештi на залицяння Фошри, але графа це мало турбує: вiн весь
поглинений Нана. Його не зупиняє навiть жорстока, рiзка стаття
Фошри про Нана, озаглавлена Золота муха. З Фошри важко сперечатися: Нана
й впрямь золота муха, що всмоктує смерть iз падла й заражає
Париж. Поки Мюффа у квартирi Нана читає цю статтю, господарка
любується собою перед дзеркалом, розгойдується всiм торсом,
обмацує родимку на стегнi й сильних грудях. Яку би руйнiвну
отруту, якого б золотого звiра не бачив у нiй Мюффа, вiн хотiв
ïï, i хотiв тим сильнiше, нiж виразнiше усвiдомлював
ïï дивовижну порочнiсть i тупiсть. Нана й повiдомляє
йому про те, що Сабiна, дев'ятнадцять рокiв проживши iз графом, тепер
змiнює йому Сфошри. Ударивши ïï, граф вибiгає
геть, а Нана дозволяє своïй служницi Зоï впустити
наступного. Пробродивши всю нiч пiд дощем, Мюффа вертається до
неï й зiштовхується вiч-на-вiч зi Штейнером. Щтейнер принiс
грошi — тисячу франкiв, якi Нана попросила в нього напередоднi.
Доведена до крайнього ступеня роздратування настирливiстю обох, Нана,
взагалi надзвичайно легко перехiдна вiд слiз до смiху, вiд
сентиментальностi до гнiву, виставляє геть обох. Ïй усi
набридли. Вигнаний i зовсiм знищений граф вертається додому. У
дверях вiн зустрiчається зi своєю дружиною, що тiльки що
приïхала вiд коханця
Вигнавши графа й банкiра, Нана розумiє, що розкiшну квартиру
прийде перемiнити на житло поскромней. З актором Вар'єте фонтаном
— рiдкiсним виродком — вона поселяється в бiльше
скромному житлi. Перший час ïхнє життя тече майже
идиллически, потiм Фонтан починає поколачивать ïï, i
вона готова знаходити в цьому своєрiдне задоволення, але всьому
є межа: Нана має потребу у вiддушинi. Такою вiддушиною
стає для неï подруга — шльондра по кличцi Атласна,
котра, без особливого задоволення вiддаючись чоловiкам i зберiгаючи девически-
невинний вид, набагато бiльше радостi знаходить у лесбiйських утiхах.
Втiм, один раз, вiдвiдуючи публiчний будинок, де ночувала Атласна, Нана
потрапила в облаву й ледь вiднесла ноги. Искавший примирення граф Мюффа
довiвся ïй як не можна бiльш кстати. Вона легко вмовила його
домогтися того, щоб роль чималоï жiнки в черговiй прем'єрi
Борднава дiсталася ïй, а не ïï вiчнiй суперницi Розi
Мiньйон
Мюффа викупив цю роль у Борднава за п'ятнадцять тисяч франкiв —
вiн тепер готовий на все. Саме за його рахунок Нана й стала кокоткою
вищого польоту. Вона переïхала в розкiшний особняк на авеню де
Вилье, куплений графом, але не залишила нi Жоржа, якого час вiд часу
поблажливо приймала, нi Атласну, в обiймах якоï прилучалася до
невiдомого колись пороку. Це не заважає ïй захопитися братом
Жоржа, Пилипом Югоном,
На перегонах у Булонском лiсу Нана, оточена чоловiками, стає
справжньою королевою Парижа: на перегони виставлене руда кобила по
кличцi Нана. Сумнiвний каламбур Хто скакає на Нана? викликає
загальний захват. На руду кобилу ставлять майже всi, i вона блискуче
виграє перегони: Нана несуть чи додому не на руках. Вандевр на
перегонах розорився, але Нана це мало торкає. Вандевр скандалить у
скаковому суспiльствi, затверджуючи, що результат перегони пiдтасоване,
Виключений iз суспiльства, вiн пiдпалив свою стайню й згорiв там з усiма
кiньми. Це змусило Нана вперше задуматися про смертi й злякатися
ïï.
А незабаром у неï трапився викидень — вона два мiсяцi не
вiрила у свою вагiтнiсть, пояснюючи все нездоров'ям, i ледь не вмерла.
граф, Що Розоряється, Мюффа проводить у неï увесь свiй час.
Його дочка Эстелла виходить замiж за Дагнэ, але графиня виглядає
моложе й краще дочки: ïï зв'язок з Фошри вже нi для кого не
таємниця. Граф давно почуває себе чужим у власному будинку.
На весiллi Эстелли й Дагнэ вiн виглядає пристарiлоï й
жалюгiдним. Дагнэ улучає момент, щоб прямо перед торжеством
забiгти до Нана й, як вiн виражається, вручити ïй свою
безвиннiсть. Обох надзвичайно забавляє це пригода
Нана панує над мiстом. Пилип Югон, призначений полковим
скарбником, приносить ïй всi казеннi грошi й попадає втюрьму.
Його молодший брат заколовся ножицями прямо в особняку в Нана пiсля
того, як вона сказала, що нiколи не вийде за нього замiж. Граф Мюффа
божеволiє вiд ревнощiв, поки Нана одного за iншим розоряє
всi нових i нових коханцiв. Застав у неï потворного старого,
маркiза де Шуара, граф знаходить нарештi сили втекти вiд чудовиська, що
зламало його життя: розорений, воно вертається до дружини, на той
час порвав з Фошри, i цiлком вiддається релiгiï. Нана
незабаром зникає з Парижа — по слухах, вона побувала в
Росiï, була на змiстi в якогось князя, але не поладила з ним i
повернулася в Париж. Тут умирає ïï дитина —
занедбаний, забутий нею Луизэ, материнську нiжнiсть до якого вона так
любила демонструвати. На iнший день вона раптово занедужує вiспою
Ïï смерть збiгається з початком вiйни. Майже нiхто з
подруг i коханцiв Нана не зважується пiдiйти до ïï тiла
— занадто сильний страх заразитися Вона лежить одна в готелi, куди
приïхала вiдразу пiсля повернення. Ïï особа —
суцiльний гнiйник — звернено догори, праве око провалилося, з носу
випливають гнiй, щока покрилася червоною кiркою. Прекраснi рудi волосся
ореолом коштують над застиглою маскою
Д. Л. Бикiв