Сюжет истоического роману Хуха Життя графа Федериго Конфалоньери

Молодий граф Федериго Конфалоньери — визнаний кумир свiтськоï
молодi Милана. До його слiв прислухаються, йому наслiдують в одязi й
звичках, а його спритнiсть у фехтуваннi, танцях i верхiвковiй ïздi
викликає загальне замилування. Граф розумний, проникливий,
честолюбний, йому властивi наказова постава й гордовита добiрнiсть
рухiв, а блискучий погляд його неповторних темно-синiх очей не
залишає байдужоï нi одну жiнку
Останнiм часом графом опановує почуття незадоволеностi й тривоги.
Особливо ясно вiн усвiдомлює це на балi, що ушанував своєю
присутнiстю вiце-король Iталiï Євгенiй Богарне, пасинок
Наполеона I. Федериго залишає свято, не в силах роздiляти захвати
своïх спiввiтчизникiв, таких же, як вiн, гордовитих аристократiв,
що з'явилися на уклiн до молоденького француза, нав'язаному ïм у
государi. Iталiйцi, благороднейшая з культурних нацiй, переживають
iноземне насильство й гноблення. Вiн же, федериго, ще не зробив нiчого
поваги, що заслуговує, нiчого не зробив для рiдноï
Ломбардiï, Милана. Конфалоньери приймає рiшення не
погоджуватися нi на якi придворнi посади й цiлком присвятити себе
самоосвiтi й служiнню нацiï. Вiн наполягає на тому, щоб його
скромна красуня дружина Тереза залишила придворну посаду в принцеси
У тридцять рокiв граф очолює партiю, що ставить своєю метою
домогтися створення незалежноï нацiональноï держави. До цього
часу вiдбувається падiння Наполеона. Поки миланци трощили залишки
наполеонiвськоï влади, союзники встигли подiлити мiж собою Iталiю.
Ломбардiя й Венецiя стають австрiйськими провiнцiями, керованими
iмператором Францем I.
ЗУСИЛЛЯ Конфалоньери виявляються безуспiшними. Вiн не прощає собi
того, що не зумiв вчасно правильно оцiнити ситуацiю. До того ж до нього
доходять слухи, що вiн сливет призвiдником народного антифранцузького
заколоту, жертвою якого впав мiнiстр фiнансiв. Федериго поширює
статтю, де спростовує такi домисли й одночасно називає себе
людиною, що нiколи не був рабом жодного уряду й нiколи таким не стане.
Поступово граф викликає на себе гнiв Франца.
Конфалоньери ïде в Лондон, де знайомить iз англiйською полiтичною
системою. Його чарiвнiсть, живий розум i стриманi манери скоряли всiх i
вiдкривали йому доступ усюди, де панували освiченiсть i вiльнолюбство.
Iм'я Конфалоньери вже стало дещо значити в лiберальних колах
Європи
У Милане в числi його прихильникiв виявилися майже всi, хто вiдрiзнявся
розумом i шляхетними устремлiннями. Федериго й iншi патрiоти розвивають
освiту й промисловiсть в Iталiï: вiдкривають народнi школи, видають
журнал — знаменитий Кончильяторе, органiзують пароплавний рух по
рiцi По, уводять газове висвiтлення на вулицях
В 1820-1821 р. в окремих частинах Iталiï спалахують антиавстрiйськi
повстання. Федериго усвiдомить свою вiдповiдальнiсть за справу, заради
якого ставляться пiд загрозу життю молодих людей. Але вiн не може
очолити керiвництво повстанням, тому що з ним трапляється перший
найтяжкий нервовий зрив. Пiсля поразки виступiв частина учасникiв
урятувалася втечею, багато хто були арештованi й перебували пiд
наслiдком. У Милане вважають, що iмператор вирiшив лише залякати
бунтiвникiв, нiхто не очiкує суворих вирокiв. На думку Федериго,
вiн i його товаришi поки не зробили нiчого протизаконного, ïхнi
руки торкнулися меча, але не пiдняли його. За своï iдеï й
намiри Федериго готовий тримати вiдповiдь
У столицi очiкуються всi новi арешти. Федериго радить своïм друзям
покинути краïну, сам же, незважаючи на полiцейськi обшуки в
будинку, угоди дружини, гордовито упорствует. Вiн не вiддає собi
звiту в тiм, що особливо небезпечно уряду як глашатая iдеï
нацiонального звiльнення. В останню перед арештом нiч до Федериго И
Терези тайкома приïжджає дружина ïхнього друга —
австрiйського фельдмаршала, щоб негайно вiдвезти обох у своïй
каретi за кордон. Уперта воля графа стала проти i тут, вiн
вiдкладає вiд'ïзд на ранок. Але полiцейськi на чолi з
комiсаром приïжджають ранiше. У в'язницi Конфалоньери
пригнiчує найбiльше те, що один з його друзiв, маркiз Паллавичино,
уже дав проти нього показання. Зрадництва Федериго нiяк не очiкував. На
допитах вiн тримається незалежно й стримано, заперечуючи все, що
може викликати небезпека на нього самого або iнших
Федериго вперше починає мiркувати про тi страждання, якi заподiяв
своïй коханiй дружинi. Вiн був мимовiльною причиною
трагiчноï загибелi ïхньоï маленькоï дитини. Граф
розумiє, як нелегко було переносити Терезi владнiсть, ревнощi й
байдужiсть чоловiка. До багатьом жiнкам проявляв Федериго свою
схильнiсть i спiвчуття й тiльки вiд Терези вiддалявся й платив холодною
вдячнiстю за ïï ненав'язливу вiдданiсть. Тепер, у в'язницi,
одержуванi тайкома в передачах з бiлизною листа дружини стають для нього
вiдрадою й розрадою. Федериго впевнений, що ïм ще призначене бути
разом, i тодi вiн всiєю душею присвятить себе неï щастю
На допитах суддi намагаються домогтися в Конфалоньери визнання, викрити
його в державнiй зрадi. Цього хоче iмператор, доручивши наслiдок самому
досвiдченому й честолюбному суддi Сальвотти. Пiсля трирiчного процесу
верховний суд затверджує смертний вирок Конфалоньери,
залишається тiльки направити вирок на пiдпис государевi. Сальвотти
радить графовi виявити покiрнiсть i просити про помилування, це може
зм'якшити справедливий гнiв монарха. Федериго ж пише прохання з
єдиним проханням — розпорядитися стратити його мечем.
Iмператор вiдмовляє — у бунтiвника немає нiяких прав,
у тому числi й на рiд страти. Графом опановує страх умерти, не
побачивши iз дружиною, не покаявшись у своïй провинi перед нею. Вiн
надходить проти своïх правил, звернувшись до Сальвотги iз проханням
дозволити йому останнє побачення. Суворий суддя випробовує
на собi чарiвну силу голосу й погляду Федериго. Вiн теж порушує
правила, повiдомляючи графовi, що Тереза разом iз братом i батьком
Федериго вiдправилася у Вiдень до iмператора iз проханням опомиловании.
Австрiйський монарх замiняє для Федериго страта довiчним строгим
висновком. Iншi патрiоти приреченi на менш суворi умови. Франц не
захотiв робити зi своïх ворогiв мученикiв i героïв
Iталiï, йому було вигiднiше виявити милосердя
Присуджених вiдправляють у закуткову мiцнiсть Шпильберг у Моравiï.
Пiсля прощального побачення з Терезою й батьком Федериго втрачає
свiдомiсть
По шляху в мiцнiсть у Вiднi Конфалоньери була зроблена несподiвана честь
зустрiчi iз князем Меттернихом, якого вiн зустрiчав ранiше в
суспiльствi. Могутнiй мiнiстр чекав вiд Федериго певних визнань,
показань проти iнших змовникiв. Але в чемних мовленнях графа
протягає категорична непоступливiсть, хоча вiн усвiдомить, що тим
самим позбавляє себе волi. Вiн одержав би помилування в
iмператора, якби був готовий заплатити за це своєю честю
Федериго самий старших i вiдомий серед ув'язнених. Вiн дiлить камеру з
молодим французом Андрiаном, учасником iталiйського руху. Той
боготворить Федериго й учиться в нього виховувати в собi чесноти зрiлого
чоловiка, панувати собою, зневажати негодами. Перестукуванням у стiни, а
головне, завдяки спiвчуваючим йому тюремникам Федериго налагоджує
зв'язок з товаришами. Серед них учасник вiйськовоï змови Сильвио
Моретти, письменник Сильвио Пеллико, карбонарiй Пьеро Марончелли.
Федериго органiзує випуск тюремного журналу, для якого друзi
складають драми, пишуть музику
За розпорядженням iмператора у в'язницю направляють священика, що
повинен вивiдати таємнi думки ув'язнених. Коли федериго
вирiшує йти до нього на дiєприкметник, цьому передує
бiльша схована робота його душi. Дотепер вiн завжди був переконаний не
тiльки в правотi, але навiть у необхiдностi своïх учинкiв. Вiн i
зараз уважає, що Iталiï потрiбно повне вiдновлення, однак уже
не впевнений, що вибрав правильнi засоби. Чи був вiн вправi ризикувати
життям багатьох людей? Федериго усвiдомив всю жорстокiсть свого
вiдношення до близького. Йому представилося, як зложилося б життя його й
Терези, якби вiн потурбувався розглянути ïï прекрасне серце.
Коли священик вiдразу ж вимагає в графа згадати його полiтичнi
омани, догодити iмператоровi, Федериго вiдмовляється вiд
дiєприкметника. Йому смутно, i не тому, що викличе цим ще бiльшу
ворожiсть государя, а тому, що улюблена Тереза буде засмучена, коли до
ïï дiйде в мiнливому викладi звiстка об його безбожництвi
Пiсля вiд'ïзду священика умови ув'язнених стають набагато бiльше
твердими, заборонено навiть читати, федериго пропонує домогтися
дозволу на фiзичну працю, наприклад на роботу на землi. Важливо зберегти
в собi звичку до корисноï дiяльностi, що робить iз людини
богоподiбна iстота. Усе з ентузiазмом пiдтримують цю iдею, хоча й не
вiрять, що iмператор пiде имнавстречу.
У цей час дружина й друзi готовлять втечу для Федериго. Разом iз графом
повиннi бiгти один з тюремникiв i Андрiан. Уже призначений час втечi, а
Федериго усе бiльше почуває внутрiшнiй опiр. Вiн не може покинути
товаришiв, що залишаються у в'язницi, i зрадитися щастю з Терезою.
Федериго вiдмовляється вiд втечi. Андрiановi зрозумiла причина
вiдмови, вiн бачить у цьому один iз проявiв величi душi Федериго, але
тюремник не приховує презирства
Приходить звiстка про прихильне дозволi iмператора на роботу для
ув'язнених. Ïм ведено щипати корпiю з полотна по строго
встановлених нормах. Це сприймається як знущання, багато хто
пручаються. Федериго призиває товаришiв добровiльно погодитися на
неминуче зло й цим як би пiднятися над ним. Маркiз Паллавичино
заявляє, що вiдтепер вiдрiкається вiд Конфалоньери. Вiн
ниспровергает кумира своєï молодостi, перераховуючи всi
приниження графа перед австрiйським тираном, починаючи iз прийняття
помилування. Паллавичино просить перевести його в iншу в'язницю.
федериго розумiє його. Звичайно, вiн мiг би залишитися в пам'ятi
молодих борцiв мучеником i героєм, якби вмер з гордими словами на
вустах. Замiсть цього його Поневоленi руки в'яжуть вовняну пряжу. У душi
Федериго спалахують протест i надiя, вiн ще вийде на волю й буде
боротися! Його переживання закiнчуються серцевим приступом
Поступово випускають На волю товаришiв Федериго. Пiсля безуспiшних спроб
на дозвiл переселитися ближче до Шпильбергу вмирає Тереза.
Федериго довiдається про це через пiвтора годи. Йому стає
ясно, що надiя й радiсть уже не оживуть у ньому. Як про сновидiння
згадує вiн про своï плани ощасливити людство, коли почав з
того, що збунтувався проти iмператора, якого, бути може, сам бог
поставив на це мiсце.
У сусiдню камеру доставляють нового полiтичного ув'язненого. Вiн
висловлює Федериго свою повагу, говорить, що всi шляхетнi люди в
Iталiï Пам'ятають Конфалоньери як першого, хто висунув iдеали
єдностi й звiльнення краïни й постраждав за них. Парубок не
приймає жалiв Федериго про те, що його дiï зробили нещасними
багатьох людей: велике досягається тiльки жертвами. У мiркуваннях
Федериго вiн зауважує свого роду старечу мудрiсть, мудрiсть довгих
страждань Умирає iмператор Франц, i новий монарх замiняє для
Федериго i його соратникiв висновок висилкою в Америку. Поки
Койфалоньери не можна з'являтися на батькiвщинi. Пiсля одинадцятирiчного
ув'язнення а Шпильберге федериго зустрiчається з рiдними. Не
вiдразу довiдаються у виснаженiй людинi колишнього Федериго. Не вiдразу
вертаються до графа гордовита постава й царствена люб'язнiсть, тiльки
вже позбавленi колишньоï волi
В Америцi Федериго стає центром загальноï уваги, його
приймають у вiдомих будинках. Але дiловита суєта й погоня за
прибутком у цiй краïнi вiдштовхують його. Федериго ïде в
Європу, Вiдвiдує своïх друзiв. Усюди За ним як за
небезпечним державним злочинцем випливають австрiйськi шпигуни. А в його
душi й тiлi ледь теплiє життєва енергiя. У друзiв у Парижi
вiн знайомить iз молодою iрландкою Софiєю й жениться на нiй. Пiсля
закiнчення строку амнiстiï вiн поселяється з нею в Милане, у
будинку батька. Вiн цурається суспiльства, про полiтика говорить
неохоче, а якщо його змушують обставини, недвозначно називає себе
австрiйським пiдданим, Федериго усвiдомить, що живе, не живучи, i це
обтяжливо йому. Але часом у ньому спалахує бажання роздути
загасаюче полум'я, брати участь у боротьбi, допомогти молодi iдейно. Пiд
час однiєï з таких спалахiв, на шляху зi Швейцарiï через
Альпи в Милан, кваплячись повернутися, гнаний прагненням дiяти, вiн
умирає вiд серцевого приступу
На похорони з'явилося все вище суспiльство Милана. У юрбi ховалися
полiцейськi. На прощаннi виступив Карло д'адда, пов'язаний з Федериго
родинними й духовними узами, що згуртували Навколо себе молодь iз
патрiотичними iдеалами. Молодий оратор Заявив, що шляхетне й безсмертне
серце Конфалоньери запалило всю Iталiю пожежею вiдплати
А. В. Дьяконова
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.