Шедевр творчостi Андерсена казка Соловей

До шедеврiв казковоï творчостi Андерсена ставиться i його
знаменитий Соловей. М. Горький згадує в автобiографiчнiй повiстi
Дитинство, як вiн уперше познайомився iз цим добутком: …ми почали
читати дивну казку Соловей — вона вiдразу взяла всiх за серце

• У Китаю всi жителi — китайцi, i сам iмператор — китаєць,- пам'ятаю, як приємно здивувала мене ця фраза своєю простотою, що весело посмiхається музикою й ще чимсь дивно гарним.

Нудьгуючий iмператор i його придворнi любуються iграшковим солов'єм. Вiн вiдливає золотом i срiблом, унизаний брильянтами, але спiває, як заведена шарманка, без кiнця повторюючи одну-єдину мелодiю. А теперiшнiй соловей, маленька сiренька пташка, знає безлiч прекрасних пiсень i кожну з них спiває по-своєму. I коли iмператор хоче наблизити до себе живого солов'я, того вiдповiдає

• Я не можу вити гнiздо в палацi, дозволь тiльки прилiтати до тебе, коли менi самому цього захочеться… Я буду спiвати тобi про щасливi й про нещасний, про добро й про зло — все це тебе оточує, але приховано вiд тебе.

Складна фiлософська думка про вiдношення мистецтва до життя виражена тут з дивною простотою i яснiстю. Поезiï тiсно в золоченiй клiтцi. Ïй потрiбний увесь свiт
Нерiдко письменник пiднiмається до глибоких сатиричних
узагальнень. Раптово, що налетiла бура, перемiстила в мiстi всi вивiски.
Замiсть церкви люди попадають у театр, замiсть Державноï ради
— у школу до хлопчикiв i т.п. (Про те, як бура переважила
вивiски). Ще рiзкiше пiдмiну щирих цiнностей, на яких тримається
соцiальне зло, Андерсен викриває в Тiнi. Тiнь не тiльки
вiддiляється вiд свого пана, але знаходить самостiйнiсть, хоче
поневолити його, скористатися чужим розумом i знаннями, а коли вчений не
погоджується стати тiнню тiнi, безжалiсно розправляється з
ним. До речi, автор згадує вiдому iсторiю про людину без тiнi,
маючи на увазi повiсть Шамиссо, але, як ми бачимо, вирiшує тему
iнакше. I знову про пiдмiну правди: в однiй iз самих популярних казок
(Нове плаття короля) слова хлопчати, не побоявшегося оголосити
привселюдно: А король^-те голий! — придбали загальний змiст
Л. Н. Толстой перевiв цю чудову казку й так витлумачив ïï у
своєму щоденнику: Люди придумують собi ознаки величi: царi,
полководцi, поети. Але це все неправда. Усякий бачить наскрiзь, що
нiчого немає й цар — голий.