Эрнани герой п'єси В. Гюго

Прийнято вважати, що Эрнани — один з найбiльш типових романтичних
героïв, що виражає тип героя-месника, жагучого, чутливого,
екзальтованого. Палкi монологи Эрнани неможливо вимовляти рiвним
голосом. Тут усе оголено й до межi напружене
Сьогодення iм'я героя — Хуан Арагонский, але вiн дiє в
п'єсi пiд iм'ям Э. — ватажка розбiйникiв. Вiн вигнанець,
бандит, чиï володiння — лiс, чий будинок — глухий яр.
Таємниця огортає образ Э. iз самого початку п'єси. З
одного боку, вiн вiдчуває себе iзгоєм, з iншого боку —
постiйно пам'ятає про те, що мiг би мати знаменитий герб, кривавою
iржею, як нинi, не покритий. Э. закоханий у прекрасну донью Сiль. Саме
ïй при черговому таємному побаченнi Э. повiдомляє про
те, що зв'язано клятвою помститися королевi, чий батько колись стратив
його батька. Обох уже давно нi, але ненависть живе, не знаючи
примиренья.
Любов i спрага помсти лежать в основi всiх учинкiв героя. Але Э. занадто
шляхетний, щоб просто слiпо мстити. Вiн не може просто вбити короля
Карлоса, коли той виявляється беззбройним. Любов невблаганно тягне
його до доньï Сiль, але щораз вiн вважає своïм
обов'язком нагадати, що недостоин ïï, що його чекає
ешафот У замку старого графа Руя Гомеса йде пiдготовка до його весiлля з
доньєю Сiль. Пiд видом пiлiгрима Э. пробирається в будинок
графа. Побачивши свою кохану у вiнчальному платтi, герой скидає
балахон пiлiгрима й громогласно заявляє, що вiн Эрнани. Без
доньï Сiль для Э. життя втрачає змiст, вiн навiть
забуває про клятву помсти. Вiдтепер життя героя повнiстю в руках
графа
Тим часом вони обоє виявляються серед змовникiв, незадоволених
королем, i тягнуть жереб, кому зробити вбивство. Жереб витягає' Э.
Помститися, однак, не вдається: змова розкрита. Великодушний
король прощає Э. i дає дозвiл на шлюб з доньєю Сiль.
Iз цим не може упокоритися суперник, граф Гомес. Пiсля весiльноï
церемонiï вiн пред'являє Э. рахунок за невиконаний борг
мести. Герой повинен вибрати кинджал або отрута. Э. обирає
останнє. Дана колись клятва для нього священна. На всi угоди
доньï Сiль Э. непохитно вiдповiдає: Менi ль вiдступити з
ганьбою? Менi ль бути ошуканцем, зрадником i злодiєм? Розв'язка
напрошується сама собою. Дена Сiль першоï випиває
отрута — у такого стiйкого героя й кохана повинна бути пiд стать,
— а вуж потiм Э. спорожняє флакон. голосом, Що
Слабшає, вiн вимовляє своï останнi слова: Дякую долi за
весь мiй шлях прекрасний: в изгнанье, серед ворогiв, у ночi завжди
небезпечноï, за те, що в годину, коли я життям стомлене, тут, на
твоïх грудях, менi посланий цей сон!
Пiсля прем'єри на сценi Комеди Франсез (1830) драма В.Гюго
придбала виняткову популярнiсть. На цей сюжет написана однойменна опера
Д.Вердi (1844).