Роман Альберто Моравиа Байдужi
Iталiя, двадцятi роки XX в. Три днi з життя п'ятьох людей: лiтньоï
дами, Мариаграции, господарки прихожоï в занепад вiлли,
ïï дiтей, Микеле й Карли, Лео, давнього коханця Мариаграции,
Лiзи, ïï приятельки. Розмови, побачення, думки…
Iз всiх п'ятьох один Лео задоволений життям i говорить, що, доведись
йому знову народитися на свiтло, воно хотiв би бути точно таким же й
носити те ж iм'я — Лео Мерумечи. Лео далеке каяття, туга, каяття
совiстi, невдоволення собою. Єдине його бажання — одержувати
задоволення вiд життя
Юнiсть Карли збуджує в ньому неприборкану похiть, що вiн, не
замислюючись, готовий задовольнити ледве не на очах у колишньоï
коханки в ïï власному будинку. Отут йому, Щоправда, не везе:
намагаючись пiдстьобнути чуттєвiсть Карли й додати ïй
смiливостi, вiн так ретельно накачує ïï шампанським, що
у вирiшальний момент бедняжку просто починає нудити. I вiн вiдразу
кидається до Лiзи, ще однiй колишнiй коханцi,
коли та вiдкидає його домагання, намагається опанувати нею
силою. Мариаграцию цей самовдоволений паскудник, що сипле плоскими
гостротами й повчаннями, майже нехтує, навiть до Карловi, що так
наполегливо спокушає, не випробовує нi любовi, нi нiжностi.
На довершення до всьому Лео Мерумечи нечистий на руку — вiн веде
справи Мариаграции й без зазору совiстi обкрадає ïï
сiм'ю Мариаграция знемагає вiд ревнощiв, вона почуває, що
Лео давно не випробовує до неï колишнiх почуттiв, але не
бачить щироï причини охолодження — його захоплення Карлой. У
ïï життi немає нiчого, крiм вiдносин з коханцем, —
нi iнтересiв, нi обов'язкiв. Вона раз у раз улаштовує найдурнiшi
сцени ревнощiв, не соромлячись дiтей, давним-давно обiзнаних про те, що
Лео — щось бiльше, нiж друг будинку. Саме дивне в цiй жiнцi
— ïï абсолютна слiпота. Вона немов вiдмовляється
сприймати реальнiсть, не бачить того, що дiти стали чужими,
закриває ока на брутальнiсть i жорстокiсть Лео, умудряється
як i ранiше вважати себе звабливою красунею, а Лео самою доброю людиною
на свiтi. Ïï ревнощi спрямованi на Лiзу, i нiякi запевнення
подруги не в силах нi в чому неï переконати. I все-таки в убогому
щиросердечному свiтi Мариаграции, у несмачному сполученнi дуростi iз
сентиментальнiстю, є мiсце безпосередностi й поривчастостi, а
ïï в'яле довiрливе серце здатно на якусь подобу любовi й
страждання
Карла тяготиться безглуздiстю iснування й хотiла б за всяку цiну змiнити
життя, навiть цiною зв'язку з коханцем матерi, що, по сутi, ïй
байдужний i навiть часом огидний. На вiдмiну вiд матерi вона не
харчує нiяких iлюзiй вiдносно Лео, але життя в рiдному домi, де
звичка й нудьга вiчно сидять у засiдцi, гнiтить ïï. Вона
страждає вiд того, що щодня бачить те саме й у життi нiчого не
мiняється. Мати й брат ïй теж байдужнi — єдиний
раз, коли мати намагається шукати в неï розради, Карла
випробовує лише незручнiсть. Ïй, щоправда, властивi деякi
щиросердечнi сумнiви щодо можливого зв'язку з Лео, але не тому, що вона
вiднiмає в матерi улюблену iграшку, а через власну нерiшучiсть i
безвiльнiсть. Але адже iншого способу почати нове життя вона не
знає, як не знає й того, який повинна бути це життя. У
головi Карли виникають привабливi бачення, адже Лео може дати ïй
дуже багато чого: автомобiль, коштовностi, подорожi, i все-таки не цим
викликане ïï рiшення вiддатися йому. У дiйсностi вона просто
уступає його натиску. Але в ïï душi живе неясна потреба
в любовi, i, коли пiд час першого побачення з Лео в його будинку
виникає непорозумiння, пов'язане iз запискою того ж Лео, Карла
мимоволi пiдносить йому iсторiю про вигаданому улюблений, що один любить
i розумiє ïï. А саме побачення народжує в дiвчинi
двоïстi вiдчуття: природна чуттєвiсть бере своє, але
Карла не одержує вiд коханця нi нiжностi, нi розради. Пiсля
нiчного приступу сум'яття й жалостi до себе наступає ранок, страхи
зникають, тверезо оцiнюючи случившееся, Карла з деяким розчаруванням
розумiє, який буде насправдi ïï нове життя. Але дорога
прокладена, Карла не хоче копатися у своïх i чужих почуттях i
приймає змушене речення Лео вийти за нього замiж, так i не
сказавши нi про що матюкай
Тiльки Микеле ясно усвiдомлює тому, що життя, який живуть всi
довкола нього, — неправда, ганебна комедiя. Вiн увесь час
думає про те, що цей мир належить таким, як його мати й Лiза, з
ïхнiми смiховинними претензiями, так ще самовпевненим негiдникам
начебто Лео. Цей юнак, на який час наклав незгладимий вiдбиток, нещасний
i самотнiй ще бiльш, нiж iншi, тому що усвiдомлює свою ущербнiсть.
Його почуття й думки мiняються сiм разiв на дню — те йому
здається, що вiн прагне до iншого, чесного й чистого життя, то
жадає мирських благ i програє в уявi момент, коли вiн
продає свою сестру Лео (не знаючи того, що Карла вже стала його
коханкою). Схильний до самоаналiзу, Микеле знає, що вiн порочний i
що головний його порок — байдужiсть, вiдсутнiсть щирих почуттiв.
Йому противнi навколишнi, але навiть ïм вiн заздрить, тому що вони
живуть реальним життям, випробовують реальнi почуття. Це любов,
ненависть, гнiв, жалiсть; звичайно, подiбнi почуття йому вiдомi, але
випробовувати ïх вiн не здатний. Вiн розумiє, що повинен був
би зненавидiти Лео, любити Лiзу (якоï раптом спала на думку солоденько-
сентиментальна iдея любовi до чистого юнака), випробовувати вiдразу й
жаль до матерi й нiжнiсть до Карловi, але залишається байдужним,
незважаючи на всi своï зусилля воспилать. Будь-який учинок Микеле
диктується не поривом, безпосереднiм почуттям, а умоглядним
поданням про те, як надiйшов би на його мiсцi iншоï, бiльше щира,
повноцiнна людина. Саме тому його дiï так безглуздi, що вiн
стає смiшним. Зображуючи збурювання, вiн кидає попiльницю в
Лео, але робить це так в'януло, що попадає в плече матерi, пiсля
чого розiгрується чергова фарсова сцена. Вiн зовсiм не закоханий у
переспiлу Лiзу, але навiщо^-те збирається до неï на
побачення. На цьому побаченнi Лiза повiдомляє йому новина, що
повинна була б пробити броню його байдужостi, — про вiдносини Лео
з Карлой. I знову — нi гнiву, нi вiдрази. Навiть цей удар не
виводить його iз щиросердечного зацiпенiння. I тодi Микеле, в основному
тiльки для того, щоб переконати Лiзу, що не вiрить погано розiгранiй
сценi гнiву ображеного брата, купує пiстолет, iде до Лео (по
дорозi малюючи в уявi досить романтичну картину судового процесу й
одночасно сподiваючись, що Лео не виявиться будинку) i стрiляє в
нього, забувши, однак, зарядити пiстолет. Розлютований Лео ледь не
виштовхує його утришия самим принизливим образом, але отут зi
спальнi з'являється Карла. Брат i сестра, мабуть, уперше в життi
говорять як близькi люди, а Лео, для якого ïхнiй намiр продати
вiллу, щоб почати нове життя, означає катастрофу, доводиться
зробити Карловi речення. Микеле просить сестру вiдкинути Лео, тому що
цей шлюб означав би втiлення його ганебних мрiй про продаж сестри, але
розумiє, що й отут програв: Карла вважає, що це краще, на що
вона може розраховувати. Перед Микеле залишається один шлях, по
якому йдуть Мариаграция, Лiза, Лео, Карла й бiльшiсть людей, якi його
оточують, — шлях неправди, безвiр'я й байдужостi
И. А. Москвина-Тарханова
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.
